Згідно зі статистикою Всесвітньої Організації Охорони Здоров`я, близько 100 млн пар у світі страждають від безпліддя. Цей показник зростає щороку.
Державний заклад «Прикарпатський центр репродукції людини» Міністерства охорони здоров’я України за своєю специфікою роботи єдиний в Івано-Франківській області та один з кращих в Україні. Саме тут вже понад 27 років надають високоспеціалізовану якісну медичну допомогу безплідним сім’ям.
Попри важкі умови воєнного стану, центр постійно працює та розвивається. Тут на повну функціонують поліклінічне відділення, стаціонарне відділення оперативної гінекології та реабілітації і відділення допоміжних репродуктивних технологій.
Завдяки сучасним методикам, якісній діагностиці та ефективному лікуванню чи оперативному втручанню, у центрі відновлюють та покращують репродуктивну функцію жінки, успішно лікуючи й жіноче й чоловіче безпліддя.
Про штучне запліднення, про кріотерапію штучних клітин, зокрема, про програму для військових та багато іншого, у розмові з журналістами ПІК директор «Прикарпатського центру репродукції людини» Ігор ГОЛОВЧАК.
- Ігорю Степановичу, наскільки гострі проблеми з зачаттям дитини мають сім’ї на Прикарпатті та в Україні? Як часто до вашого Центру звертаються з цим питанням?
У загальному, демографічна ситуація в нашій країні завжди була складною. І, власне, для того, щоб цю ситуацію поправити був створений державний заклад «Прикарпатський центр репродукції людини», підпорядкований МОЗ України, зі статусом регіонального. Тобто, ми завжди працювали з пацієнтами з усієї України, не тільки з Івано-Франківської області. Ми надаємо допомогу на найвищому рівні – європейському і світовому, відповідно, пацієнтів у нас багато.
Фахівці «Прикарпатського центру репродукції людини» володіють усіма методиками і знаннями надання допомоги жінкам, які не можуть завагітніти. Адже проблема настання вагітності, не дивлячись на прогрес та появу високих технологій, як завжди, є актуальною. За останні 20-30 років, кожна п’ята подружня пара стикається з такою проблемою. І негативний приріст, тобто негативна демографічна ситуація, була ще до війни. А це означає, що народжуваність була нижчою, ніж смертність. Це серйозний показник, який повинен «бити тривогу».
Коли відбулося повномасштабне вторгнення на територію України, ситуація стала просто катастрофічною. Це пов’язано, в першу чергу, із тим, що декілька мільйонів жінок виїхали за кордон. Друга проблема – це стрес внаслідок таких потрясінь, через що знижується здатність вагітніти. До того ж, велика частина чоловічого населення – на фронті. Тому ми фактично стоїмо на порозі серйозної демографічної кризи. Усе нашаровується: негативна тенденція, яка була, плюс – війна. Тому зараз, дасть Бог, швидше настане мир і проблема народжуваності буде дуже актуальною.
- Існує теорія, що людський рід, що має етап стресових потрясінь, навпаки, здатен розмножуватися активніше. І часто буває, що у жінок, які мали проблеми з вагітністю, під впливом зовнішніх негативних факторів, якраз вагітність і наступає швидше. Що ви про це думаєте?
Є така теорія, що у стресовому стані, так природою закладено, організм має більшу здатність до відтворення, тож здатність до вагітності дещо підвищується. Але ми тут стикаємося із дещо іншою проблемою – пацієнти зараз відкладають народжуваність на пізніший термін, оскільки з’явилися зовсім інші проблемні питання: відсутність житла, відсутність відповідного заробітку, фізична неможливість бути разом (коли дружина – за кордоном, а чоловік – на фронті, – ред.). Усі ці моменти є несприятливими. Але якщо говорити про цю теорію, то дійсно вона є, і деякі генетично закладені механізми вмикаються, що справді дещо підвищує народжуваність.
Знову ж таки, говорять й про те, середній термін настання менопауз відчутно пришвидшується. Якщо раніше жінки заходили в цей етап в середньому 50 років, то зараз є випадки в 40, і, навіть, в 35. Це правда чи міф?
Сам термін «менопауза» означає, що настає остання менструація в житті жінки. І в нормі, фізіологічно, вважається, що менопауза повинна наставати від 45 до 55 років. Це досить тривалий проміжок часу. Якщо ж вона настає раніше, то це вважається передчасною менопаузою. І кількість таких жінок дійсно збільшується.
Ми зустрічаємося також із ще однією проблемою, коли жінки свідомо планують народжувати пізніше. Але генетично так закладено, хочемо ми того чи ні, після 35 років у пацієнтки наступають вже незворотні повільні зміни, що знижують прогресивний темп здатності до вагітності. Тобто, навіть наявність нормальної менструальної функції, наявність нормальної сексуальної функції, не говорить про те, що в даній ситуації є велика ймовірність до запліднення, на відміну, скажімо, від людей віком 20 чи 25 років. Мова йде про так зване «відкладене материнство», коли жінка на перше місце ставить кар’єру, матеріальні блага.
І для того, щоб пацієнтка знала, наскільки така ситуація є критично або не критичною, є певні маркери, які показують здатність запліднення. Тому ми активно закликаємо пацієнток, яким вже 35 років і більше, щоб вони зверталися до нашого Центру репродукції. Якщо ми побачимо, що почався процес зниження до запліднення, потрібно вживати певних заходів. Тобто, якщо є повноцінна сім’я, зі свого боку, ми націлюємо на те, щоб не відкладати наступлення вагітності на пізніше. А вже робити дієві кроки для того, щоб наступила вагітність.
Якщо жінка не одружена, або чоловік, приміром, на фронті, тоді пацієнтка може собі провести таку маніпуляцію, яка називається – кріозамороження репродуктивних клітин, тобто яйцеклітин. Тобто, коли жінка вирішить завагітніти, ми можемо використати ті яйцеклітини, які були заморожені декілька років тому.
- Виходить, у цей проміжок, від 30 до 35 років, бажано «заморозити» яйцеклітини… Хіба у нас популярна ця процедура?
В нас це люди ще не розуміють, сприймають з обережністю. А за кордоном така процедура – поширене явище. Коли я почав працювати в 1995 році, екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ), або так зване «штучне» запліднення сприймалося пацієнтами, як щось неймовірне. Проте відношення до ЕКЗ зараз помінялося, бо люди хочуть мати дієві рішення. Адже зараз, з усіх видів лікування, екстракорпоральне запліднення – це найбільш ефективний спосіб зачаття дитини, тобто, має найбільшу ймовірність настання вагітності.
- І, все ж таки, чи є пацієнтки у вашому Центрі, які обирають замороження яйцеклітин?
Таких пацієнток у нас є близько десяти. Їх небагато з двох причин. По-перше, замороження яйцеклітин потребує повного курсу лікування, майже такого за складністю, як «штучне запліднення», з проколюванням великих доз гормональних препаратів. Не всі до цього готові, так як будь-які гормональні препарати мають мінімальну побічну дію. По-друге – це дороговартісна процедура, затрати на неї йдуть десятками тисяч гривень.
Проте, жінки, які розуміють, що з віком суттєво знижується репродуктивна функція, йдуть на цей шлях, аби мати пізніше більшу ймовірність завагітніти та народити здорову дитину.
Якщо говорити про чоловіків, а саме про заморожування сперми, то все простіше. Чоловік прийшов, здав сперму, а далі справа за нами. Перед тим як здати, йому треба три дні не вживати спиртного, не жити статевим життям.
- Тобто, в чоловіків така процедура популярніша?
З першого дня повномасштабного вторгнення наш Центр виступив з ініціативою щодо безкоштовного забору та зберігання репродукційних клітин військовослужбовців ЗСУ. Наразі такою послугою скористалися 58 військовослужбовців. Водночас на законодавчому рівні також підняли це питання, відповідний законопроєкт перебуває у Верховній Раді на погодженні. Впевнений, що народні депутати приймуть його. Насправді фінансові затрати для збереження чоловічих клітин є невеликими.
- А скільки часу загалом може зберігатися у відповідному сховищі яйцеклітина або сперма?
Кріозамороження – перспективна галузь, але наразі ми не знаємо максимального терміну зберігання. В Америці був випадок, коли ембріони зберігали 30 років. І навіть після цього вони успішно приживилися, відтак пацієнтка народила здорову дитину. Головне – заморозити якісний ембріон.
У практиці нашої клініки був такий випадок: до нас звернулася пацієнтка віком близько 25 років. У неї була вроджена вада – відсутність матки. Попри це, дуже хотіла мати власну дитину. Що ми зробили: взяли її яйцеклітини, провели запліднення з чоловіком, далі – отримали ембріони і ввели її матері (55 років, – ред.), отже вона фактично виносила та народила дитину своєї дочки. Це якраз випадок «замінного материнства», або, як кажуть «сурогатного».
Отже, наші технології передбачають багато різноманітних моментів запліднення. Зокрема, у плані кріотерапії, до наших послуг входять: замороження ембріонів, яйцеклітин, спермодоз, тощо. Самі ембріони настільки життєздатні, що їх заморожують, розморожують і, при потребі, далі заморожують.
- Ви розповідаєте про такі сучасні технології, які були раніше доступними тільки за кордоном. Але зараз в Україні, зокрема, у Центр репродукції, надаються послуги такого рівня, що не потрібно їхати на лікування в Європу або Ізраїль.
Сьогодні українські клініки мають абсолютно такий самий рівень, як й за кордоном. А деякі з них навіть стоять вище. Справа у тому, за останніми даними, кількість клінік в Україні, які займаються лікуванням безпліддя із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, налічує 90. Серед них – маємо три державні, які виконують, зокрема, бюджетну державну програму. Водночас, розпочали роботу відділення в обласних центрах, зокрема у Львові та Рівному, створені на базі обласних перинатальних центрів. Отже, їхати шукати кращий сервіс за кордоном немає потреби. Рівень надання буде такий самий, не вищий, але в десятки разів дорожче. Це можуть бути й 10-15 тисяч доларів за одну процедуру.
- В Україні працює спеціальна державна програма, в рамках якої таке лікування – повністю безоплатне. Як скористатись програмою та що вона передбачає?
Справді існує державна така програма, яка покриває першу спробу запліднення для жінок у віці від 19 до 35 років. Щороку такою послугою можуть скористатися 600-700 подружніх пар, втім потреба в нашій країні значно вища. Зазвичай, учасники державної програми не мають можливостей оплатити лікування за власні кошти. Тож така державна програма дає шанс отримати такі бажані вагітність і народження дитини.
- За наведеною вами статистикою, в Україні кожна п’ята пара страждає від безпліддя. А в кого виявляють більше таких проблем – жінок або чоловіків?
Якщо в сім’ї немає дитини, то український менталітет говорить про те, що винна жінка. Але це застарілий стереотип. Лікування в нашій клініці починається з обох у подружній парі, адже здатність до нормального сексуального життя аж ніяк не говорить, що там є хороша здатність до запліднення. Фактично зараз 50-55 відсотків – це є жіноче безпліддя і 45-50 відсотків, тобто майже на половину, це чоловічий чинник. 20 років тому концентрація кількості сперматозоїдів в одному мілілітрі налічувала 60 мільйонів. Потім цей показник знизився до 40 млн, а зараз – норма вже 20 млн…
- А які зазвичай причини таких проблем?
Якщо ми говоримо про жіночий фактор, то на першому місці (30-35 відсотків) є так званий трубно-перитонеальний фактор. Він полягає в тому, що в наслідок різних причин наступають незворотні зміни зі сторони маткових труб. Мова йде про порушенні або повній непрохідності у їх роботі. Такі проблеми зазвичай є наслідком перенесених раніше захворювань, що передаються статевим шляхом. Зазвичай, вони проходять безсимптомно.
Наступними за поширеністю є ендокринні порушення. Серед них – синдром полікістозних яєчників. Будь-які порушення менструальної функції говорять про те, що яєчники працюють неправильно, як наслідок – немає якісної яйцеклітини, відсутня овуляція, відповідно, немає вагітності.
Серед інших факторів – надмірна вага, неправильне харчування… Також впливають й генетичні порушення. Якщо є порушення із щитовидної залози, то можуть бути порушення менструальної функції, відповідно, порушення наступлення вагітності. Порушення функцій наднирників, гіпофізу – це все дуже делікатна система, яка тягне за собою проблеми щодо отримання вагітності.
Третє місце щодо причин наступлення жіночого безпліддя – є ендометріоз. Це досить поширене захворювання. Зараз створені цілі інститути, які займаються суто ендометріозом. І, потрібно визнати, поки ми не знаємо причин його виникнення. А не знаючи причину, ми не вміємо правильно його лікувати.
Далі – відсоток вже знижується, тобто серед факторів також аномалії розвитку, так зване імунологічне безпліддя, тобто коли імунна система реагує на поступлення сперми і може виділяти навіть антитіла.
- А які основні причини чоловічого безпліддя?
Чоловіче безпліддя може бути секреторне, тобто коли є порушення гормонального фону, також можуть бути й генетичні фактори та наслідки захворювань, які передаються статевим шляхом. Вони, як і в жінок, також протікають майже безсимптомно.
Окрім того, серед причин також може бути хронічне запалення простати – простатит, який виливається у порушення сперматогенезу, тобто зниження концентрації активно-рухомих сперматозоїдів.
Впливає також й надмірна вага, адже підшкірна клітковина – це депо певних видів гормонів, які починають діяти як окремий орган внутрішньої секреції, розбалансовуючи усі інші гормональні викиди. І це все виливається у порушення сперматогенезу.
- Також є таке поняття, як несумісність пари для зачаття, коли жінка не може завагітніти з одним чоловіком, але в неї виходить це зробити – з іншим…
Є такий вид так званого імунного безпліддя, який по медичному називається «імунологічна несумісність». Полягає він у тому, що при відносно нормальних показниках як зі сторони жіночого організму, так і чоловічого, на сперматозоїди чоловіка у піхві жінки виділяються антитіла, які згодом діють на сперматозоїд. Якщо говорити у відсотковому співвідношенні даного безпліддя, воно досягає до 2 відсотків. Плюс – виділяються ще антитіла внутрішньо самим організмом на яйцеклітини. Але таке трапляється ще рідше. Це так звані автоімунні захворювання, коли організм сам певним чином визначає тканину, як чужорідну і починає виділяти на нього антитіла і боротися із ним.
Але те, що у народі називають «несумісні» – це, власне, той випадок, коли на сперматозоїди чоловіка виділяються антитіла і немає вагітності. Щодо методів лікування, то колись була так звана кондомотерапія, коли парі тривалий час пропонувалося використовувати презервативи, скажімо, дев’ять місяців, навіть рік, з тою метою, щоб організм «не мав пам’яті», а потім різко скасовувалася кондомотерапія і пара продовжувала жити «відкрито». Також були методики, коли застосовувалася велика доза антигістамінних препаратів. Але зараз такі методи лікування вже відійшли у минуле, натомість в нас є досить хороший та дієвий спосіб, який називається «штучна інсемінація спермою чоловіка». Його суть полягає в тому, що у той день, коли мало б наступити запліднення, тобто в переддень овуляції, чоловік приходить в клініку для здачі спермодози. Своєю чергою, лікар-ембріолог виділяє фракцію активно-рухомих сперматозоїдів, які вводять тонесеньким катетером, навіть без знеболення, у порожнину матки. І процес запліднення виходить абсолютно природній.
- Очевидно, що ви систематизуєте дані про те, звідки саме до вас на лікування приїжджають пацієнти. Це, здебільшого західні регіони, чи все ж таки вся Україна?
Ми обслуговуємо пацієнтів з усіх регіонів, тобто в нас немає обмежень. З моменту створення (1995 р.), до нас приїжджали пацієнти з усіх регіонів України. Ковід дуже сильно вплинув на усі сфери життя, відповідно, і на нас. Тому кількість пацієнтів з інших областей тоді різко скоротилася. Початок повномасштабної війни вніс свої корективи, адже в нас з’явилися внутрішньо-переселені пацієнтки, які навіть розпочали лікування у східних областях, але приїжджали до нас і ми із задоволенням надавали допомогу. Тобто, обмежень – немає. Але треба визнати, що частка пацієнтів з інших областей – знижується. І ми розуміємо, через які фактори. За останні пів року ми вийшли приблизно на 35 відсотків з інших регіонів.
У складі нашого закладу є три відділення. Є поліклінічне відділення, із денним стаціонаром, яке обслуговує пацієнтів на амбулаторному етапі. Наступне відділення – оперативної гінекології та реабілітації на 40 ліжок, де проводиться оперативне лікування, лікування патологій вагітності, збереження вагітності та інші лікувальні методики. У цьому відділенні ми вже маємо приблизно 20-25 відсотків пацієнтів з інших областей. І третє відділення – допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), в яке приїжджають пацієнти суто на штучне запліднення. Там ми маємо вже перевагу з інших областей. Хоча ця частка щороку поступово знижується. Ми розуміємо, чому так відбувається. Насамперед через загальну ситуацію в країні, а також через появу в інших областях аналогічних клінік або відділень.
Але в даний момент, більше половини наших пацієнтів – з Івано-Франківської області, менша половина – це західний регіон, тобто Львівська, Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька, Рівненська. Але є й епізодичні випадки, приміром, Одеса.
- Цікаво, а скільки у вашій практиці було спроб штучного запліднення, які ви робили одній пацієнтці? Мабуть, для жінок кожна невдала спроба коштує великих емоційних переживань…
В нас максимально було до п’яти спроб. Але будь-яка невдала спроба штучного запліднення емоційно виснажує. Виснажує як пацієнтів, так й лікарів. Повірте мені, наші лікарі з відділення ДРТ не менше переживають, чекають того тесту. Усі вболівають, тому що для кожного це виклик для його вмінь та можливостей. Бо деколи, буває, кажуть, що «лікарі халатно віднеслися» чи щось таке. Це абсолютна нісенітниця! Дуже наші лікарі вболівають. Тому з кожною неефективною спробою пацієнт задає логічне запитання: «Чому?». І ми не завжди теж можемо відповісти на це.
Вагітність – це дар Божий, і ми тільки є інструментом в його руках. І поки Бог не вдихне життя, душу в той ембріон, щоб ми не робили, його не буде. Тому не тільки лікарі нашого центру, а й загалом – люди на землі, не зможуть до кінця знати все, і не має також клініки, яка дасть 100 відсотків гарантії. Буває так, що ситуація абсолютно безнадійна, а шанси на вагітність – абсолютно мінімальні, але жінка вагітніє. А буває так, що ми застосували всі наявні на цей час діагностичні засоби та маніпуляції, все добре, а вагітності немає. Є й такі парадокси, тому дуже важко емоційно виснажує як подружню пару, так й лікарів. Бо і ті і ті очікують позитивного результату.
Доведено, що кожна нова спроба збільшує ймовірність. Чому? Тому що перша спроба – вона така напівдіагностична, дуже обережна. Якщо вона вдалася – супер, усі дуже задоволені. Якщо не вдалася, то ми вже маємо із чим подумати, над чим працювати, перед тим, як здійснити другу спробу. З кожною новою спробою ми сідаємо разом і думаємо: «Чому?». Наші лікарі консультуються з лікарями інших клінік, тобто, робимо все можливе тільки для того, щоб був ефект.
- Поряд з «Прикарпатським центром репродукції людини» розташовується обласний перинатальний центр. Не так давно ви підписали між собою Меморандум. Наскільки плідною є співпраця між вашими закладами задля покращення демографічної ситуації?
З обласним перинатальним центром в нас дуже хороша співпраця, як на рівні адміністрації, так й на рівні лікарського колективу. І наслідком цієї співпраці було підписання Меморандуму, в якому йдеться проте, що наша задача – створити все можливе для того, щоб наступила вагітність, у тих пацієнток, в яких є проблеми. Відповідно, мова йде про групу високого ризику. І ми абсолютно погоджуємось з тим, що такі пацієнтки повинні народжувати у закладах високого рівня, яким, наприклад, є Івано-Франківський обласний перинатальний центр. Тому, власне, це така наступність: у нас – вагітніють, там – народжують. Тому в нас дуже хороша співпраця.
- Ігорю Степановичу, не можемо не поставити вам запитання про те, як у вашому житті з’явилася репродуктивна медицина?
Сама спеціальність акушер-гінеколога була, як наслідок того, що мій батько був завідувачем гінекологічного відділення в місті Борислав, де пропрацював 20 років. І я виріс в такій атмосфері, слухав багато розмов, обговорення питань. Тобто, акушер-гінекологія виникла внаслідок впливу батька. То була нагода потрапити на роботу саме в цей Центр, адже мені завжди хотілося бути залученим до певних передових технологій. І репродуктивна медицина – це саме така галузь. Спочатку я працював простим лікарем, далі – завідувачем відділенням, а потім з’явилася можливість очолити Прикарпатський центр репродукції людини.
В нас дуже потужна команда, адже сам нічого б не зміг зробити. І те, що я виріс у цьому закладі від лікаря до керівника – має дуже велике значення. Я знаю кожну деталь, тож мене неможливо обдурити, адже пройшов усі ланки і дуже достеменно знаю що і як робиться. Але, опираючись на моїх лікарів, ми досягаємо певних успіхів і стараємось бути в тренді.
- І насамкінець, ваші побажання нинішнім та майбутнім пацієнтам Центру репродукції людини.
Хочу подякувати нашим воїнам, нашим ЗСУ, що ми можемо працювати. Бажаю миру та якнайшвидшої перемоги, щоб не було потрясінь, адже це усе відбивається на здоров’ї, відбивається на вагітності.
І хочу наголосити, що якщо є будь-які проблеми з настанням вагітності, або навіть просто є інші проблеми, то не соромитися, не зволікати, а приходи до нашого Центру. Запевняю, що кожен лікар стане не тільки надійним фаховим медиком, а й другом, помічником і проведе повністю від першої хвилин і до завершення лікування з пацієнтом. Тому приходьте і не зволікайте!
Розмову вели Оксана Камінська та Андрій Менів. Фото – Іван Денисюк
