11 лютого відзначається Міжнародний день жінок і дівчат у науці. За підрахунками ООН, серед учених-дослідників лише близько третини – це жінки. Журналістка Правди.іф вирішила поспілкуватися з науковицею, яка увійшла в Топ-3 успішних вчених-жінок України.
Тетяна Татарчук – доцент кафедри хімії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та на громадських засадах очолює Навчально-науковий центр хімічного матеріалознавства та нанотехнологій. За останні 4 роки Тетяна опублікувала понад 50 статей у міжнародних журналах, що індексуються у наукометричній базі даних Scopus.
-Тетяно, розкажіть скільки наукових публікацій ви маєте?
– За останні 4 роки у міжнародних журналах (Scopus) опубліковано 56 моїх статей. Я кинула усі зусилля, щоб досягнути такого результату. Приблизно 5 років тому мені стало зрозуміло, якщо ти робиш у межах України, то тебе не побачить Світ. Якщо науковця не знає світ, то не буде шансів ні на міжнародну співпрацю, ні подати заявку на хороший проєкт, тому що з публікаціями українською мовою ти залишаєшся непомітним. Також за останні чотири роки ми разом з колегами з кафедри хімії, з професором Іваном Миронюком та Олександром Шийчуком завдяки нашим 4 проєктам змогли отримати фінансування від Міністерства освіти і науки України.
-Що вас спонукало зайнятися саме наукою?
– Я задумувалася над цим запитанням, але певного спонукання в мене не було. Коли я вчилася у школі, то в мене була більше схильність до хімії та біології. Після завершення навчання виявилось, що у Прикарпатському університеті на той час не було біологічного факультету, тож я пішла на хімію. Коли в університеті розпочалися курсові, дипломні, дослідження, то я зрозуміла, що це моє. Мені подобається чіткість, лаконічність та отримувати певний результат – це все є у хімічних дослідженнях.
Розпочавши роботу в університеті я зрозуміла, що маю працювати саме тут. Я дуже люблю наш університет та хочу вивести його на новий рівень. Студенти повинні бачити живий приклад та розуміти, що якщо ти щось хочеш та наполегливо працюєш, то результат точно буде. Хочеться їм показати це не лишень словами, але й власним прикладом. Я знайшла роботу для душі та відчуваю себе на своєму місці.
-Розкажіть детальніше про Премію L’Oréal-UNESCO “Для жінок у науці” у 2020 році?
– Це премія організована фондом L’Oréal-UNESCO у 1998 році для підтримки жінок у науці. У правилах премії є обмеження – це подача науковців віком лишень до 40 років. На премію подають свої найкращі публікації у наукових журналах, вказується h-індекс (індекс цитованості статей), подається CV, в якому потрібно показати свою діяльність та активність щодо популяризації науки. Щодо галузей, то це може бути будь-яка, обмежень немає.
Я подавалася двічі, у 2019 там було приблизно 220 учасників та я увійшла у десятку, проте не стала лауреатом.
У 2020 році був мій останній шанс , тож я вирішила подати свою заявку знову. Я оновила своє CV і вийшло так, що мої досягнення зросли та виріс h-індекс, тому що статті почали дуже цитуватися. І журі вирішили, що все-таки я варта цієї премії.
Проте, хочу зауважити, що премія не враховує чи ти працюєш в університеті, чи у науковій установі. Проте відмінність в цих сферах колосальна. У наукових установах цілий день займаються дослідженнями та наукою, а ми в університетах в першу чергу читаємо лекції, проводимо заняття, контрольні та тестування, що займає велику кількість нашого часу. І вже після основної роботи ми займаємося наукою, тож ми дуже програємо в часі. Нам потрібно докласти більше зусиль, щоб досягнути таких результатів, як у науковій установі.
– Якими власними науковими дослідженнями ви пишаєтеся найбільше?
– В кожному дослідженні я намагаюся досягнути такого результату, щоб ним можна було пишатися. Тому я пишаюся кожною роботою та кожним результатом. Проте, основні наші напрямки пов’язані з очисткою води. Ми створюємо магнітні сорбенти, які можуть вилучати з води токсичні речовини. У другому напрямі ми тестуємо магнітні порошки для магнітної гіпертермії, тобто дослідження, спрямоване на для лікування раку. Якщо в місце пухлини ввести магнітний порошок та опромінювати магнітним полем, тоді порошок нагрівається і цей процес руйнує ракові клітини, а весь організм залишається неушкодженим. Ми змогли синтезувати порошок, який відправили на дослідження своїм колегам з Ягеллонського університету м. Краків (Республіка Польща) і вже маємо спільну публікацію, в якій показано, що така магнітна речовина може застосовуватися у магнітній гіпертермії. Проте попереду ще чекають клінічні випробування.
-Яка ваша наступна мета?
– Основна моя мета – це була лабораторія та вона здійснилася. Мені хотілося мати таке місце, щоб я могла прийти та працювати у будь-який час. Я спілкувалася з ректором університету та він підтримав цю ідею. Виявилося, що тут у корпусі туризму було вільне приміщення, яке нам виділили під нашу лабораторію. З тих ресурсів, які ми мали, то ми вклали сюди максимально. Дуже дорогі прилади ми не можемо собі дозволити, проте основне ми змогли закупити. Студенти завжди кажуть, що в нас, як в Європі. Для мене це найвища похвала, проте за цим стоїть дуже велика робота. Я дуже багато працюю, в мене немає ні вихідного, ні відпустки, бо зараз часто є такі можливості, які я б не хотіла втрачати: пропозиції співпраці, дедлайни по проектах, кожен такий шанс є важливим для мого розвитку, розвитку моєї команди та Прикарпатського університету.
– Чи існує на вашу думку, упереджена думка щодо жінок у науці?
– Я погоджуюся, що певні думки у суспільстві існують, проте на своєму шляху я такого не зустрічала. Усі колеги з якими я працюю – це чоловіки, проте я бачу, що вони цінують та поважають мене, як науковця.
– Які ви можете виокремити проблеми з якими зустрічається жінка-науковиця?
-Особисто для мене – це поєднання моїх функцій мами та науковця. Якби не було, але діти на першому місці та мама намагається приділити їм весь свій вільний час. Проте якщо весь час віддаватися дітям, то залишається дуже мало часу на дослідження та роботу, тож мені доводиться шукати баланс між сім’єю та роботою.
– Що ви можете порадити дівчатам, які збираються стати науковцями?
– Бути наполегливим! Наука – це дуже цікаво та круто. Коли ти щось зробиш, побачиш результат та можеш його комусь показати, то з’являється самозадоволення, що ти хоча б трохи, але можеш вплинути на хід історії. Потрібно бути готовим, що наука не є швидкою. Це така ділянка, де ти багато вкладаєш, а вже потім можеш мати результат. Тож, терплячість, наполегливість та цілеспрямованість – і результат обов’язково буде!
Впродовж розмови Тетяна Татарчук наголосила, що ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігор Цепенда підтримує та сприяє розвитку наукової лабораторії:
«Ректор нашого університету Ігор Цепенда підтримує талановитих людей, вкладає ресурси та дає максимальну підтримку. Він розуміє, що розвиток університету залежить від кожного працівника. Я дуже вдячна ректору, що він докладає свої зусилля для розвитку нашої кафедри та лабораторії»
Розмовляла Діденко Влада
