Днями у Музеї мистецтв Прикарпаття відкрилася виставка «Справжній Шевченко». Картини з фондів Національного музею Тараса Шевченка створили небачений донині ажіотаж – до музею шикуються черги, екскурсоводи зашиваються від напливу груп.
Сходив на екскурсію і «Репортер».
Зробив усе, аби малювати
П’ятниця. На годиннику 12:10. Перед музеєм поки лиш дві невеликі групи. Вхід за квитками: дорослим – 40 грн, студентам – 20, дітям – 10.
Разом з нами заходить Анна Григорів, класна керівничка, вчителька фізкультури у школі на Долинщині.
Каже: «Привезла п’ятеро одинадцятикласників і свою доньку. Діти мають знати свою історію. У нас в 11 класі всього дев’ять дітей навчається, але не всім батьки дозволили поїхати через коронавірус».
Екскурсії проводять для груп від 20 людей. Лише на нині попередньо записалися 26 екскурсій. Але учням йдуть назустріч, і вже за хвилину дітей до середини забирає Наталія Доскалюк, завідувачка науково-методичного відділу музею.
«У нас тепер всі проводять екскурсії. Звично чергуємо по одному, а зараз у залі працює п’ять чи шість людей, – говорить Доскалюк. – Не дивно, що у нас одна за одною групи, люди різного віку – усі хочуть побачити оригінали Шевченка. Перед вами от були діти третього класу».
У залі людно й гамірно. Біля кожної картини по кілька глядачів, а перед «Катериною» – ціла черга охочих сфотографуватися разом з роботою. Ошатна жінка на підборах передає свій телефон незнайомцю: «Тільки не обрізайте мене, фотографуйте повністю». Чоловік робить кілька кадрів, але все не те, і жінка передає свій телефон наступному: «Не обрізайте мене!» – і знову біжить позувати. Інші терпляче чекають.
«Ми нині маємо унікальну можливість. Це 37 оригінальних творів з музею Тараса Шевченка у різних жанрах і техніках: олія, акварель, сепія, офорт, акватинта, олівець і мішана техніка, – звертається Наталія Доскалюк до учнів. – У дев’ять років опинитися без мами, а в 11 без тата – це мало б дитину зламати. Шевченко ж до останніх днів життя прагнув малювати і зробив для цього все».
Далі невеликий екскурс в біографію Кобзаря з акцентом на художню грамоту:
«Пан Енгельгардт усвідомлював, що Шевченко вміє малювати – у місті Вільно наймав йому викладачів. І твори Шевченка того періоду свідчать, що це був не лише талант від Бога, а й результат роботи з викладачами.
Шлях до мистецтва та культури йому відкрила дружина Енгельгардта Софія. Вона вчила його французької мови, дозволила користуватися хатньою бібліотекою, коли пана не було вдома. Ймовірно, саме вона впросила Енгельгарта витратитися на вчителів для Шевченка…
1830 рік. Енгельгардт приїжджає до Петербурга і Шевченка віддають на навчання до Ширяєва. Він навчається рисунку, композиції, малює портрети на замовлення, а у вільний час ходить у сквер, де вправляється у малюванні.
Там непересічний талант Шевченка побачив Іван Сошенко, випускник Петербурзької академії мистецтв, українець за походженням. Він зводить його з іншими діячами мистецтва. Так Шевченко знайомиться з Карлом Брюлловим, ім’я якого гриміло на всю Росію, та поетом Василем Жуковським.
Брюллов і Жуковський задумали викупити Шевченка з кріпацтва, аби той міг навчатися в академії мистецтв. Це були шалені гроші – 2500 рублів. Ось перед вами портрет Жуковського на цегельному фоні. Рама автентична, XIX століття. Того ж року Шевченко поступив до Петербурзької академії мистецтв, де він успішно навчався».
Портрет Жуковського – це робота Брюллова. Її внесли до експозиції як знакову в житті Тараса Шевченка.
Філософія та любов
«Ось там в овалі – автопортрет, виконаний в час навчання в академії. Але він далекий від консервативного академізму, виконаний у в стилі романтизму, – розповідає Наталія Доскалюк. – Найважливіший твір експозиції – його «Катерина». Вона у нас експонується в центрі. Катерина залишилася на розпутті, москаль тікає, аж курява здіймається, йому вслід гавкає собачка. У Катерини під серцем – нове життя, але Шевченко її не осуджує, він її возвеличує. Положення ніг Катерини таке ж як у Сікстинської мадонни Рафаеля. У неї в ногах зламана гілочка – це зламана доля Катерини і доля українського народу».
Тим часом перед Катериною кучкується група другокласників.
«Тут звільнилося місце – можна подивитися на акварелі, які малював Шевченко, коли був студентом академії мистецтв. В них помітний вплив стилю Брюллова, – веде далі Наталія Доскалюк. – Якось би нам на той бік тепер перейти».
Каже, спершу роботи Шевченка працівники музею виставили у хронологічному порядку. Але головна зберігачка фондів Національного Музею Тараса Шевченка Юлія Шиленко з точки зору ефекту враження зосередила кольорові роботи в центрі, а монохромні – по краях.
«Це – «Селянська родина», яка перегукується з сакральним твором «Свята родина» – філософська робота, де є минуле, сьогодення і надія на майбутнє. Зблизька можна побачити, наскільки професійно Тарас Шевченко у 26 років володіє олійним малярством. Саме тоді він писав свої основні твори до Кобзаря, – розповідає пані Наталія. – Ця пані – його друг всього життя Варвара Рєпніна. Він познайомився з нею в Яготині, в будинку її батька Миколи Рєпніна. Вона була закохана в Шевченка і підтримувала його завжди морально й матеріально. Коли був заарештований, писала йому листи, посилала папір і фарби, аби його підтримати.
А закоханий він був у іншу пані. Ось там є два парні портрети – Платон і Ганна Закревські. В ту Закревську Шевченко і був закоханий, але вона була жінка заміжня, тож він не смів у цьому зізнатися».
Підходить ще одна група з екскурсоводом Віктором Доскалюком, головним зберігачем фондів Музею мистецтв Прикарпаття.
– Ти портрет уже показала?
– Так.
– То міняємося.
З іншого боку наступає екскурсія з другокласниками. Діти по двоє-троє тупцяють за екскурсоводкою, поки та спершу каже жартівливо: «Перепрошую, ми тут будемо ходити, не дамо вам так легко сфотографувати».
А потім і до дітей: «Це портрети людей, яких він малював на замовлення. Подивіться, які вони красиві! Який він був вмілий художник, як гарно він малював. Як думаєте, добре йому за це платили?» «Так!» – хором відповідають діти.
Професіонал і максималіст
Пані Наталя тим часом продовжує розповідь про заслання:
«Шевченко відбуває покарання в Казахстані, там живе і працює, з великою повагою ставиться до казахів. Він зробив велику кількість замальовок зі сценами з їхнього життя. Ось казахи біля вогню, хлопчик розпалює грубку. Вони виконані в техніці сепії. А наступна робота – єдина з цього періоду кольорова акварель у нас – «Новопетровський форт». Йому дозволили посадити там сад на згадку про Україну. Цей сад переріс в парк, і нині є нацпарком, а форт зараз називається Шевченковим.
Коли він прибув із заслання до Петербурга, то всі мало не в чергу стають, щоб він намалював портрет. Шевченко всім відмовляє, кажучи, що він вже не той майстер, бо довго не тримав в руках фарбу й пензля. Він був максималістом…
Він повністю присвячує себе графіці – робить копії, звертається до сакрального мистецтва. Копія роботи Брюллова «Вірсавія» – один із п’яти офортів, які у 1860 році Шевченко подав на виставку академії мистецтв. Ці твори були настільки професійними, що мистецька рада присвоїла йому звання академіка гравюр – дуже почесний титул!».
«Осягнути всю велич його майстерності, напевно, складно, але уявлення отримати можна», – говорить Наталія Доскалюк вже на прощання.
На запитання, які саме картини Шевченка подобаються їй, каже:
«Звичайно, «Катерина», акварельні роботи періоду навчання в академії – це просто супер і дуже подобаються мені портрети подружжя Максимовичів – Михайла та Марії, старець на кладовищі. І акварель «Собор святого Олександра» аж світиться!».
Музей продовжить приймати відвідувачів і у червоній зоні. Вихідний – понеділок. Дорослим потрібен сертифікат про вакцинацію або свіжий тест, дітям – маски. Виставка «Справжній Шевченко» діятиме до 21 листопада. Час є, варто йти.
Авторка: Ольга Суровська
