У соціальній мережі Фейсбук Назар Розлуцький розповів неймовірну розповідь про боксера і воїна із світовою славою – вихідця з Франківська.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
“А, давайте я розкажу вам про свого улюбленого івано-франківського, вірніше ще станіславського персонажа. Про Осипа Хому – “Віллі” або ж “Боксера”. З останнього псевдо вам точно стане зрозуміло, чим він займався, проте далеко не всі з вас знають, що за рівнем своєї майстерності він ще тоді, у 1930-ті мав шанс стати чемпіоном усіх ваг і категорій, як два брати Кличко вкупі.
Народився він у Відні, проте майже відразу його батьки переїхали до Станіслава і оселилися десь на Майзлях. Репутація у цього райончика була ще та, що сьогодні, що й сто років тому, відтак малий Осип з дитячих літ мусив вчитися давати здачу на вулицях. Але була в нього одна особливість – ріс і розвивався він значно швидше за своїх однолітків – так, маючи 13 років, на вигляд він був, як двадцятирічний парубійко, а зупинився в рості лише тоді, коли переріс двометрову планку, і то не відразу. З такою статурою і природнім нахилом до кулачного бою він уже в п’ятнадцять нокаутував усіх станіславських чемпіонів і подався за славою і долею спочатку до Львова, а відтак і до Варшави.
Кар’єра його могла б розвиватися стрімкіше від течії станіславської Бистриці, якби не одне але – Осип Хома був українцем. Тому, навіть перемігши в неофіційних поєдинках усіх польських супертяжів, не програвши жодного бою в Будапешті, Відні, Берліні, та, навіть подолавши олімпійського чемпіона 1936 р. Герберта Рунге, він не міг розраховувати на участь у професійному спорті. Через те Осип пішов по призову в польський військовий, а звідти – у торговельний флот. Плаваючи, він звісно продовжував боксувати. Будучи в Нью-Йорку, він мав серію боїв з місцевими професіоналами – і вийшов переможцем з усіх. І аж тут йому запропонували підписати контракт і розпочати професійну кар’єру – він погодився, проте не захотів розривати контракт із своїм судном, тому погодився повернутися через декілька місяців.
Життєписи Осипа Хоми, зазвичай, розповідають трагічну історію, як він у серпні 1939 р. повернувся до портового Гданська, як розпочалася війна і як Осип мусів іти в польську армію, що, звісно, перекапустило йому всю кар’єру. Але в одному зі своїх інтерв’ю сам Осип згодом зауважував, що в нього був квиток до Нью-Йорка на 6 серпня, але у сусідньому місті Гдині якась танцівниця Марилька так замакітрила йому голову, що він раз-по-раз відкладав відплиття. Ну і, звісно, довідкладався.
Почалася війна, Осипа загребли в армію, дуже швидко він потрапив у німецький полон, звідки зумів вибратися, але зрозуміло, що про ніяке відплиття в Америку не могло бути й мови. Отож, продовжував він жити в окупованій нацистами Польщі, а паралельно з тим, став співпрацювати з ОУН. У 1943 р. він вступив у Дивізію “Галичина” . “Коли українців збирають до купи для вояцького діла й дають до рук зброю з того варто користати” – говорив він. Воював в артилерійському полку, потрапив у радянський полон під Бродами, звідки вибрався, вдавши що має намір, як колишній громадянин Польщі вступити у польську комуністичну армію.
Проте, діставшись у 1945 р. території Польщі, Осип Хома показав радянській владі свого боксерського прутня і – щез. А вигулькнув уже в лавах Української Повстанської Армії, в сотні командира “Хріна” (Степана Стебельського), який воював на Лемківщині, що продовжувала бути під Польщею, хоч і комуністичною. Ще два довгих роки сотня “Хріна” заливала сала за шкуру польським і радянським комуністам, а апогеєм її діяльності стало убивство генерала Свєрчевського, заступника міністра оборони.
Після операції “Вісла”, коли всіх українців Лемківщини насильно переселили або в УРСР або ж на захід Польщі, загонам УПА було більше нічого робити на цій території, тому частина з них, зокрема й сотня “Хріна” пішли рейдом на Захід і пробилися до західної Німеччини, яка ще була окупована союзниками. Їх розселили по Ді-Пі таборах. Там Осип Хома востаннє вдягнув боксерські рукавиці, щоб узяти участь в Олімпіаді поневолених народів. Але намарно – на ринг проти нього ніхто не вийшов. Таким чином він став переможцем у своїй вазі без жодного поєдинку. Зате в тому таборі для біженців його відшукав колишній промоутер, а чинний майор американської армії Стенлі Гудмен. Здивуванню його не було меж: “О май Гад! Я ж хотів з тебе чемпіона світу зробити! А ти… тут… сидиш… партизан. Вісім років минуло…”.
Звісно, після війни, партизанки і таборів для біженців про професійний спорт не могло бути й мови. Як і більшість “діпістів”, Хома, уже разом із дружиною в 1951 р. переїхав до США, де працював управителем маєтку. У нього народилася донька Тамара. Він часто ностальгував за рідними краями. “Я переїхав так багато світу, – говорив Хома, – бачив Полярну Зорю і Хрест Півдня, знаю як то там “За Уралом сонце сходить” і як виглядають тропікальні джунглі, а все таки, хоч непогано нам і тут – в Америці, я не можу забути цієї малої, рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї в світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз. От, хоч би поглянути на наші сторони й показати їх дітям… Чи дозволить нам Бог побачити ще раз нашу землю?”.
Побачити Станіслав і Бистрицю йому не довелося. 30 квітня 1958 року на 41-у році життя він помер у лікарні після невдалої операції у Нью-Мілфолді.
Цікава історія життя, правда ж? Так-от, якщо ви ще не втомилися читати, маю для вас усіх пропозицію. Особливо вона стосується івано-франківців. Як ви ставитеся до того, щоб у нашому місті на Майзлях, де виростав Осип Хома, появилася вулиця, названа на його честь? Все-таки, він наш земляк і унікальна людина, а по мотивах його біографії можна знімати фільми і писати книги (сподіваюся, я колись напишу роман про нього, принаймні, задумка є). Гадаю, що можна назвати на його честь якусь нову вулицю або перейменувати одну зі старих. Наприклад, у нас в тому районі є вулиці Островського, Чехова, Ромена Роллана, які, при всій повазі, не мають безпосереднього відношення до Івано-Франківська і які й так увіковічнені в інших містах України і не тільки. А ім’я та прізвище Осипа Хоми наразі не є увіковічнені ніде. А вартували б.
Якщо підтримуєте ініціативу – репостіть собі на сторінку даний текст і тегайте у дописі міського голову Руслан Марцінків або (а також) інших, знайомих вам депутатів міської ради. Давайте доб’ємося вулиці, названої на честь нашого місцевого боксера в нашому ж місті!”,-йдеться у дописі.
