“Немає в нас карцерів”: у “Скелі” прокоментували смерті прикарпатських військових

У березні 2026 року стало відомо про смерті п’ятьох військовослужбовців 425 окремого штурмового полку “Скеля” з Івано-Франківщини: Василя Войчука, Василя Цюрка, Ярослава Мокрія, Петра Данильціва та Віталія Карата. Офіційними причинами смертей у довідках експерти вказали хвороби легенів та серця, однак родичі трьох з них стверджували, що на тілах військових бачили сліди побоїв.

Після розголосу в медіа про померлих бійців начальник групи цивільно-військового співробітництва “Скелі” Андрій Сурай розповів в інтерв’ю Суспільному, чим закінчилися в частині внутрішні перевірки цих смертей, чи можуть новобранці під час БЗВП спілкуватися з рідними, і чи є в полку практика садити військових “на яму” або в карцер.

— Родичі скаржилися практично на повну відсутність зв’язку з військовослужбовцями Василем Войчуком, Василем Цюрком, Ярославом Мокрієм та Віталієм Каратом. У вас існує заборона на спілкування?

— Новоприбулі на БЗВП здають телефони. Є заборона на користування стільниковим зв’язком, тому що коли в одному місці посеред лісу з’являється багато телефонів, їх фіксують ворожі безпілотники. Російські дрони залітають і в тил України. Тож не складно зрозуміти, що роблять ті люди у лісі. Через це і є заборона на користування стільниковим зв’язком, але це стосується усіх Збройних сил України. Втім, заборони на спілкування військовослужбовців з родичами немає. Навпаки, є обов’язок, є наказ командира про те, що один раз у три дні, а краще через день, вони повинні спілкуватися з рідними, казати, що живі, здорові. Чи можливі винятки? Можливі, бо треба зважити на людський фактор.

Також заборонено повідомляти свою геолокацію. Але це — чиста логіка, бо якщо знає мама, мама розказала своїй сусідці й так далі. Ви ж розумієте, що хтось може потім за гроші комусь скинути координати розташування.

— Сестра померлого військовослужбовця Василя Цюрка казала про карцер, у який посадили її брата. Можете це підтвердити?

— У нас карцерів в принципі не існує. Ми зустрічалися з родинами, і періодично нам кажуть: от його посадили “на яму”. Ви ж розумієте: до “Скелі” прикута дуже велика увага. До нас постійно їздять військові комісії і омбудсмани, і журналісти. Ніхто ніколи не знайшов “ям”, не бачив, але всі впевнені, що вони є. От так само з карцерами. Немає в нас карцерів.

— На тілі військовослужбовця “Скелі” Василя Цюрка судмедекспертка зафіксувала переломи ребер, синці, садна та забійні рани. За яких обставин він їх отримав?

— Під час перевірки інциденту ми опитали військовослужбовців підрозділу та безпосередньо командира Василя Цюрка. Він сказав, що конфліктів між його підлеглими не було. З’ясувати, коли сталося побиття і чи взагалі воно було, нам не вдалося. Розумієте, вони ж живуть не в казармах. Можуть бути різні інциденти. Однак, якби він помер через оці внутрішні забої, синці та поламані ребра, то було б розслідування, але військовослужбовець помер природною смертю від гострої серцево-судинної недостатності.

— На Facebook-сторінці “Скелі” повідомили, що смерті військовослужбовців Ярослава Мокрія, Петра Данильціва та Василя Войчука пов’язані з хворобами серця й легенів, а також зі “схованими патологіями”, яких не виявили під час проходження військово-лікарської комісії. Чи зверталися перелічені військові за медичною допомогою у частині?

— Якщо й були звернення, то не через хвороби серця, а через забої під час тренування, якийсь нежить. А серйозних, які б потребували консультацій чи лікування в госпіталі, такого не було. Розумію, що у суспільстві є деяка думка про “Скелю”, але я вам скажу, що ми відправляємо на консультації, на лікування чи ВЛК, якщо є рекомендації лікарів. Це — їхня зона відповідальності.

— Ярослава Мокрія, Петра Данильціва та Василя Войчука відправляли на повторну ВЛК?

— Для цього повинна бути якась підстава. А підстав не було, вони не зверталися. Воно трошки не так працює. Як ви думаєте, всі ті хлопці, які зараз воюють, вони б не хотіли замість того, щоб воювати, поїхати і проходити ВЛК десь місяць? Звісно, що хотіли б. Ми не можемо відпускати на ВЛК чи лікування просто за їхнім бажанням.

— Військовослужбовці Мокрій та Войчук померли дорогою до лікарні, тобто вони перебували в критичному стані. Медики “Скелі” не помітили?

— А як можна за зовнішнім виглядом зрозуміти, що в людини хронічна ішемія? Коли військовослужбовцям стало погано, їх госпіталізували.

— Скажіть, будь ласка, чи поліція проводила в “Скелі” слідчі дії щодо смертей Василя Цюрка та Віталія Карата?

— По Цюрку до нас поліція не зверталася. А по Карату — так. У нас проходять слідчі дії. Тобто там процес є, ми співпрацюємо.

— Як у “Скелі” сповіщають про смерть військовослужбовців?

— Ми обов’язково робимо сповіщення про смерть військовослужбовця протягом доби, після рапорту, не пізніше. Це принципове рішення командування частини. Але ж ми сповіщення відправляємо не родичам — не маємо на те права. По закритій лінії надсилаємо в ТЦК. На основі нашого сповіщення вони готують свої документи і мають сім діб, щоб повідомити про смерть чи загибель військовослужбовця.

— Чи можете розповісти про перевірки, які відбувалися у вашій частині?

— До нас приїжджали представники офісів омбудсмана та військового омбудсмана. Вони відпрацьовували разом з нами алгоритм роботи з новопризваними. І з ними окремо працювали. У нас була комісія, психологи з Командування сухопутних військ, які їздили по наших полігонах і дивилися, як ми працюємо.

Коли почався розголос у медіа з хворими на пневмонію у “Скелі”, командир полку звернувся до Командування сухопутних військ, щоб перевірили, чи фахово працює наш медперсонал. Був головний терапевт “сухопутки”, і він спілкувався з нашим начмедом. Вони не виявили якихось серйозних порушень, і в цілому по полку відсоток захворюваності не відрізняється від середнього показника по Збройних силах України. Просто до “Скелі” є увага — це ж цікаво, це ж хейт, клікабельні новини.

— І насамкінець, як ви вважаєте, чи має хтось відповісти за смерті цих п’ятьох військовослужбовців?

— Я не суддя, я не маю права виносити такі рішення, але якщо смерть була природною, то, мабуть, ніхто. Якби він помер так само від цієї хвороби у себе вдома, то хто б ніс за це відповідальність? Чи хотів би я, щоб замість цього п’ятдесятирічного чоловіка з хронічною хворобою серця призвали 30-літнього “рекса”, який ходить у спортзал? Ну, звичайно, що так. Але за законом і той, і інший повинні служити. Я розумію, що вони всі порушили закон. Вони не оновили військово-облікові дані. Не знаю, якби у нас краще проходила ВЛК, то, думаю, що ця людина була б придатною для служби в тилових частинах або взагалі непридатною. Можливо, знову ж таки, я не лікар, я не маю права так говорити.

Ви писали про те, що смерті військовослужбовців — це втрата не лише для родини, а й для держави. Але це так само втрата для нашої частини і для сім’ї “Скелі”, бо ми втратили п’ятьох бійців, яких готували не для того, щоб вони в нас померли, а для того, щоб захищали Україну. І дуже важливо не узагальнювати, бо кожен померлий має свою історію. Позиція нашого командира — нікого не покривати й повністю сприяти правоохоронним органам у всіх розслідуваннях.