У цих затишних придністровських селах і справді можна відпочити від міської суєти. Доказ цьому – популярний кемпінг «Білий бізон» в Луці, а до війни – драйвові фестивалі в Унежі, куди з’їжджалися талановиті люди з усієї України.
Та не одним ландшафтом й неймовірними краєвидами славляться ці мальовничі місцини. Їх захоплива історія цікава не менше, пише «Галицький кореспондент».
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Три версії назви Луки
Про історичні місцеві цікавинки з охотою поділилися директор Будинку культури Луки Михайло Бабала і місцева вчителька, а в минулому депутат районної ради, Ірина Бабала. Отож, існує три версії, чому село все ж називається Лука. Що перший житель називався Лукою, що Дністер омиває село у формі лука, а третя, найвірогідніша мабуть, – ця місцевість колись була дикими луками. А ще тут були чудові виноградники.
За словами Ірини Бабали, про рідне село їй чимало розповідала бабуся, зокрема яким красивим воно було, поки тут не з’явилися радянські окупанти.
Храм у селі – особливий
За часів Австро-Угорщини однією із власників Луки була Марія Старкевічова. У селі її називають – пані. Саме вона свого часу побудувала костел, на місці якого нині стоїть місцева православна церква св. Михаїла. Святиня в період Другої світової війни пережила значні руйнування і десятиліттями залишалася пусткою.
«Кулями простріляні стіни, а всередині храму росли дерева», – згадує колись плачевний стан місцевого храму Ірина Бабала.
Лише в 1991 році мешканці Луки святкували відновлення церкви. На підтвердження того, що вона колись була костелом свідчить і те, що святинею дуже цікавилися поляки. За словами пані Ірини, вони одного разу навіть сплавлялися до села й розповідали, що це особливий храм.
Залишки австрійського мосту
Є в Луці й залишки давнього австрійського мосту, який, за переказами місцевих, також був зведений за часів Марії Старкевічової. Від її помешкання до цього мосту, як розповідала бабуся Ірини Бабали, вела липова алея, а міст з двох сторін був обсаджений бузком. Згідно опису то було досить мальовниче місце. Відтак з приходом московитів всі липи зрізали для будівництва колгоспу, а на місці будинку місцевої пані звели стайню. Під тим мостом були підвальні приміщення, які також свого часу використовувала радянська влада – зберігалися овочі й консервація. Недалеко від мосту було прало для місцевих мешканців. З-під землі било тепле джерело, яке взимку не замерзало. Там могло бути місце відпочинку шляхтянки.
Сосновий вінок на могилі за роки навіть не осипався
Є припущення, що Марія Старкевічова задумала будівництво ще одного мосту – прямо до парадних дверей костелу. Біля храму є невеликий яр і там мав бути міст, по якому щонеділі пані на бричці їхала б до храму на відправу.

Жіноча перемітка – особливість головного убору лучанок
Що цікаво, Лука – одне з небагатьох сіл Городенківщини, де зберігся головний жіночий убір часів Київської Русі. Це перемітка з домотканого полотна. Колись в таких уборах ходили всі заміжні жінки. А тепер їх можна помітити лишень у фольклорних колективах.
Початок морського пластування в Україні – саме в Монастирку
Щодо присілку Монастирок, то, ймовірно, назва його походить від того, що колись тут знаходився монастир отців Василіян. Він проіснував майже 200 років. Через невелику кількість монахів у 1789 році був ліквідований, та монастирська церковця Успіння Пресвятої Богородиці, заснована монахами, й сільська криничка існують і дотепер. Біля святині є кілька давніх могил. Одна з них – родинний склеп Абгаровичів, які були власниками с. Монастирок. Нижче склепу є поховання Фелікса Абгаровича. За матеріалами мешканки села, кандидата історичних наук, Анни Паски, він був сином власників і помер від укусу змії у віці 14 років.
Особливий Монастирок і тим, що в цьому мальовничому місці колись відбувався вишкіл вояків УПА, який проводив сам Роман Шухевич. Наразі тут встановлений хрест і меморіальна плита. Також досі росте дуб як свідок тих подій.

Фестивалі талановитої молоді
Про Уніж із красивими краєвидами Дністровського каньйону, свого часу, мабуть, довідалася вся Україна й не тільки. Адже з 2008-го до 2014 року тут відбувалися щорічні міжнародні фестивалі «АртПоле», засновником й організатором яких була «Кузня Уніж» на чолі з уродженцем Горлівки – громадським діячем і підприємцем (засновником видавництва «Наш формат») Владиславом Кириченком. Після 2014 року, на жаль, все змінилося, адже пан Владислав вирушив на Схід захищати Україну від північного ворога. В нього було прагнення перетворити цей тихий мальовничий куточок на облагороджену територію відпочинку, показати місцевим мешканцям, що цю благодатну землю можна перетворити на осередок зеленого туризму. Було б добре, якби після Перемоги ідеї Владислава Кириченка обов’язково втілилися в життя, й ця придністровська глибинка, де проживає близько 100 осіб, отримала друге дихання.
Стара церковця в Уніжі – тепер лише на фото
За словами завідуючого клубом Миколи Гарасевича, колись в Унежі був розкішний сад, де донині збереглися панські підвали, протяжністю близько 100 м. Тут зберігалися фрукти й навіть спирт, адже у власності панів була і гуральня. До слова, бабуся пана Миколи була у власників села поваром.
Славився колись Уніж і прадавньою церковцею св. Миколая, але безжальні московити її знищили. Микола Гарасевич розповідає, що ті люди, які за вказівкою займалися руйнацією церков, потрапили в ДТП й розбилися. Ось така буває Божа кара, якщо посягаєшся на святе.
Історія історією, але, як і повсюди, є чимало проблем. До прикладу, до 1984 року Лука, як уже згадувалося у минулій статті «Незвіданої Городенківщини», з сусіднім селом Незвиськом з’єднувалася за допомогою порому. Тепер, на щастя, є металевий міст, який значно полегшив людям життя. Непросте сполучення та й подекуди доводиться їхати шутровою дорогою. Або ж сплавлятися Дністром, як це часто роблять туристи. Школа в Луці через нестачу дітей – на межі закриття. Та попри всі труднощі і військовий час варто зберігати оптимізм і ревно берегти рідний райський куточок.