У цих затишних придністровських селах і справді можна відпочити від міської суєти. Доказ цьому – популярний кемпінг «Білий бізон» в Луці, а до війни – драйвові фестивалі в Унежі, куди з’їжджалися талановиті люди з усієї України.
Та не одним ландшафтом й неймовірними краєвидами славляться ці мальовничі місцини. Їх захоплива історія цікава не менше, пише «Галицький кореспондент».
Три версії назви Луки
Про історичні місцеві цікавинки з охотою поділилися директор Будинку культури Луки Михайло Бабала і місцева вчителька, а в минулому депутат районної ради, Ірина Бабала. Отож, існує три версії, чому село все ж називається Лука. Що перший житель називався Лукою, що Дністер омиває село у формі лука, а третя, найвірогідніша мабуть, – ця місцевість колись була дикими луками. А ще тут були чудові виноградники.
За словами Ірини Бабали, про рідне село їй чимало розповідала бабуся, зокрема яким красивим воно було, поки тут не з’явилися радянські окупанти.
Храм у селі – особливий
За часів Австро-Угорщини однією із власників Луки була Марія Старкевічова. У селі її називають – пані. Саме вона свого часу побудувала костел, на місці якого нині стоїть місцева православна церква св. Михаїла. Святиня в період Другої світової війни пережила значні руйнування і десятиліттями залишалася пусткою.
«Кулями простріляні стіни, а всередині храму росли дерева», – згадує колись плачевний стан місцевого храму Ірина Бабала.
Лише в 1991 році мешканці Луки святкували відновлення церкви. На підтвердження того, що вона колись була костелом свідчить і те, що святинею дуже цікавилися поляки. За словами пані Ірини, вони одного разу навіть сплавлялися до села й розповідали, що це особливий храм.
Залишки австрійського мосту
Є в Луці й залишки давнього австрійського мосту, який, за переказами місцевих, також був зведений за часів Марії Старкевічової. Від її помешкання до цього мосту, як розповідала бабуся Ірини Бабали, вела липова алея, а міст з двох сторін був обсаджений бузком. Згідно опису то було досить мальовниче місце. Відтак з приходом московитів всі липи зрізали для будівництва колгоспу, а на місці будинку місцевої пані звели стайню. Під тим мостом були підвальні приміщення, які також свого часу використовувала радянська влада – зберігалися овочі й консервація. Недалеко від мосту було прало для місцевих мешканців. З-під землі било тепле джерело, яке взимку не замерзало. Там могло бути місце відпочинку шляхтянки.
Сосновий вінок на могилі за роки навіть не осипався
Є припущення, що Марія Старкевічова задумала будівництво ще одного мосту – прямо до парадних дверей костелу. Біля храму є невеликий яр і там мав бути міст, по якому щонеділі пані на бричці їхала б до храму на відправу.
Жіноча перемітка – особливість головного убору лучанок
Що цікаво, Лука – одне з небагатьох сіл Городенківщини, де зберігся головний жіночий убір часів Київської Русі. Це перемітка з домотканого полотна. Колись в таких уборах ходили всі заміжні жінки. А тепер їх можна помітити лишень у фольклорних колективах.
Початок морського пластування в Україні – саме в Монастирку
Щодо присілку Монастирок, то, ймовірно, назва його походить від того, що колись тут знаходився монастир отців Василіян. Він проіснував майже 200 років. Через невелику кількість монахів у 1789 році був ліквідований, та монастирська церковця Успіння Пресвятої Богородиці, заснована монахами, й сільська криничка існують і дотепер. Біля святині є кілька давніх могил. Одна з них – родинний склеп Абгаровичів, які були власниками с. Монастирок. Нижче склепу є поховання Фелікса Абгаровича. За матеріалами мешканки села, кандидата історичних наук, Анни Паски, він був сином власників і помер від укусу змії у віці 14 років.
Особливий Монастирок і тим, що в цьому мальовничому місці колись відбувався вишкіл вояків УПА, який проводив сам Роман Шухевич. Наразі тут встановлений хрест і меморіальна плита. Також досі росте дуб як свідок тих подій.
Фестивалі талановитої молоді
Про Уніж із красивими краєвидами Дністровського каньйону, свого часу, мабуть, довідалася вся Україна й не тільки. Адже з 2008-го до 2014 року тут відбувалися щорічні міжнародні фестивалі «АртПоле», засновником й організатором яких була «Кузня Уніж» на чолі з уродженцем Горлівки – громадським діячем і підприємцем (засновником видавництва «Наш формат») Владиславом Кириченком. Після 2014 року, на жаль, все змінилося, адже пан Владислав вирушив на Схід захищати Україну від північного ворога. В нього було прагнення перетворити цей тихий мальовничий куточок на облагороджену територію відпочинку, показати місцевим мешканцям, що цю благодатну землю можна перетворити на осередок зеленого туризму. Було б добре, якби після Перемоги ідеї Владислава Кириченка обов’язково втілилися в життя, й ця придністровська глибинка, де проживає близько 100 осіб, отримала друге дихання.
Стара церковця в Уніжі – тепер лише на фото
За словами завідуючого клубом Миколи Гарасевича, колись в Унежі був розкішний сад, де донині збереглися панські підвали, протяжністю близько 100 м. Тут зберігалися фрукти й навіть спирт, адже у власності панів була і гуральня. До слова, бабуся пана Миколи була у власників села поваром.
Славився колись Уніж і прадавньою церковцею св. Миколая, але безжальні московити її знищили. Микола Гарасевич розповідає, що ті люди, які за вказівкою займалися руйнацією церков, потрапили в ДТП й розбилися. Ось така буває Божа кара, якщо посягаєшся на святе.
Історія історією, але, як і повсюди, є чимало проблем. До прикладу, до 1984 року Лука, як уже згадувалося у минулій статті «Незвіданої Городенківщини», з сусіднім селом Незвиськом з’єднувалася за допомогою порому. Тепер, на щастя, є металевий міст, який значно полегшив людям життя. Непросте сполучення та й подекуди доводиться їхати шутровою дорогою. Або ж сплавлятися Дністром, як це часто роблять туристи. Школа в Луці через нестачу дітей – на межі закриття. Та попри всі труднощі і військовий час варто зберігати оптимізм і ревно берегти рідний райський куточок.
