Ще з докарантинних часів вся Україна очікує на прем’єру найдорожчого в історії українського пригодницького фільму – «Довбуш». І ось уже 24 серпня, на День Незалежності він виходить у прокат.
І відрадно, що двоє Івано-Франківських акторів виконали головні ролі в стрічці – заслужений артист України Олексій Гнатковський і народний артист України Ростислав Держипільський.
Ми зустрілися з Олексієм Гнатковським, котрий у фільмі виконав роль брата Олекси Довбуша Івана. Поговорили про довгоочікувану прем’єру та закулісся зйомок. А зустрілися звісно, що в музеї Олекси Довбуша.
Олексій, це був твій дебют у кіно?
Так. То перший раз я в кіно знімався.
Чому так?
Бо я дуже перебірливо відношусь до кіно. Того, що мені цікаво, мені не пропонували. А те, що пропонували – мені не подобалось. Бо навіть і до 2014 року, як на мене, в Україні було дуже багато так званого «москальського шлаку». І після також. Це російський продукт, які знімали наші. Приклад? Ті ж самі «Свати», які користувались популярністю.
Чого це було?
Бо в них (росіян, – авт.) грошей багато, а наші працюють «за безплатно». Мене це вкурвило. Совість не дозволяла. Це взагалі не моя історія. Якраз тому я і не поспішав. Я собі в театрі працюю. І не рвуся будь-куди. То для мене був ніби піст. Але потім обов’язково приходить Великдень і настає свято. Таким святом для мене і став «Довбуш».
Як потрапив на роль у стрічці?
Скажу одразу – кастинг я не проходив. Прийшов якось до мене на виставу Санін (режисер фільму «Довбуш» Олесь Санін, – авт.) Ми познайомились. Він мені запропонував знятися і я одразу погодився.
Не може бути!
Може. Він бачив «Енеїду», бачив «Слава Героям», «Гамлета».
Окей. Поговорімо про зйомки фільму. Розкажи – де відбувались, як відбувались? Скільки було задіяно людей, костюми, локації… Одним словом – розказуй усе!
Насправді – це найдорожче кіно в історії українського кінематографу. Було настільки все масштабно, що я прямо в шоці був спочатку. З професійної точки зору це кажу. По-перше, чим я був вражений – у нас були репетиції в костюмах. І це дуже важливо. Тобто, аби зібрати на майданчику команду в костюмах, то це знімальні дні, це час. Це коштує шалених грошей. І в нас, зазвичай, таке не роблять. Точніше – не робили до «Довбуша» А ще нас були круті каскадери, які працювали у фільмі «300 спартанців». От ми з ними також репетирували. За пів року до зйомок я їздив в Київ і працював з каскадерами. Також я ходив в тренажерний зал. А ще брав уроки з верхової їзди. Ці всі речі – дуже круто.
Нам пошили костюми усі автентичні – майстри робили дослідження, аналізи. Ми з режисером говорили, що коли фільм вийде в прокат, то можуть бути усілякі спекуляції на тему: «а чи дійсно так ходили тоді гуцули, чи не так?». Скажу одне – всі костюми автентично відтворені. Вони пошиті з тих самих матеріалів, як шили в ті часи.
Також можу бути багато суперечок стосовно мови. Ми дійшли такого консенсусу, що будемо робити щось середнє, між сучасною українською мовою і гуцульським діалектом. Бо якби ми знімали кіно на діалекті та, якби всі говорили тією мовою, якою говорили тоді, то ніхто б нічого не зрозумів.
Ще одна дуже цікава штука – десь в інтернеті побачив статтю про неймовірне відкриття наших краєзнавців. Мовляв, в горах знайшли найстарішу до тепер збережену колибу з 17-го століття. А це насправді наша колиба. Яку збудували спеціально для зйомок фільму і там залишили. Що цікаво, у Києві зробили таку саму колибу для зйомок в павільйоні.
Також слід згадати й про наші локації в Карпатах – ми знімали не вершинах гір. Це узагалі неймовірно. Художники-постановники шукали такі місцини, щоб не було видно впливу цивілізації на природу взагалі. Ніякого. Аби навіть сліду колеса на землі не було! Ми вставали о третій годині ранку, потім годину-півтори гримувались і їхали на машинах. Там знімали цілий день і потім спускались.
Що найбільше сподобалося під час зйомок?
Маю серйозну відповідь і несерйозну. Вам яку?
Кажи обидві.
Ну, якщо серйозно, то для мене Олекса Довбуш фактично священна постать. Я тут виріс, це моя земля і я це відчуваю. По-друге – це той герой, якого нам в Україні вкрай потрібно. Бо кацапи всю історію просто стирали увесь пантеон наших героїв. От зараз щось наче відроджується. Залужний став героєм, і це правда. Бандера ну і Довбуш. Це той герой, який нам потрібен.
Тому, переглядаючи стрічку, у кожного буде шанс подивитись на себе. Це таке дзеркало крізь історію. Для мене ця роль була великою відповідальністю і священним обов’язком. Це була для мене справа честі.
Тоді розкажи ще про зброю, яка використовувалась у фільмі.
Фактично уся вона була бойова. Для простих кадрів брали копію, а от для крупних – тільки бойову. Тому перед зйомками ми мали навчальні стрільби з різних типів зброї – пістолет, мушкет. Звичайно, стріляли без куль. Ба більше, нам в руки зброю давали лише перед кадром. Після того, як його відзняли, зброю ми віддавали.
От якраз ти дуже плавно підвів до наступного запитання. Розкажи нам про свого персонажа, брата Олекси Івана Довбуша. Бо ми про нього знаємо не так і багато.
Це був реальний персонаж. Олесь Санін, наш режисер, зробив титанічну роботу з дослідження усіх персонажів, і його також. Так-от – Іван Довбуш був старшим братом. Також він був ватажком опришків. Саме Іван і приймає до себе Олексу у ватагу. І по фільму у них різний погляд на все – Олекса романтичний, а от Іван – справжній прагматик, я б сказав розбійник. І от у них на цьому фоні відбувають різноманітні суперечки. Як між будь-якими братами. Попри те Іван береже Олексу, як найріднішу людину. Я думаю, коли він приймає брата в банду, то одразу стає слабшим через це. Уже не можна ризикувати собою, як колись. Це такі собі сакральні сімейні речі. Для мене Іван такий собі біблійний персонаж. Ніби історія Каїна та Авеля, але хто є хто – незрозуміло. Жертовність і самопожертва.
А скільки часу взагалі тривали зйомки фільму?
Самі зйомки тривали кілька місяців. Я вже не згадаю – два або й три. Разом з репетиціями маємо пів року! Це просто титанічна робота.
Трохи більше, аніж за місяць, фільм вийде в прокат. Які очікування?
Фільм однозначно буде крутим. З мистецької точки зору. Однозначно. Навіть зараз є вже багато пропозицій з-за кордону. Очікую, що він збере в кінотеатрах багато глядачів. Бо це комерційний проєкт. Це так працює і так воно має бути. Це такий закон ринку. Кіно має заробляти гроші.
Окей. А чи планується допрем’єрний показ в Івано-Франківську?
Звичайно, що планується. Я вже навіть маю графік. Тобто близько двох тижнів будуть допрем’єрні покази по Україні.
В разі успіху стрічки чи можемо очікувати на сиквел?
Я не думаю, хоча… Хтось скаже, а знімімо фільм про Івана Довбуша. А я такий – ну, я не знаю, треба подумати… А ще краще – спитати самого Саніна.
Чи маєш ще якісь пропозиції зйомок у кіно?
Я якось зараз про це не думаю. Наразі увесь поринув у волонтерську роботу. Працюю в театрі. Навіть деколи я собі задаюсь думкою – а навіщо зараз грати? Навіщо у цей час моя професія? Але коли ти виходиш на сцену, то все розумієш.
Однак – яку б роль хотів зараз зіграти?
От так я зараз не мислю. Я не можу цього сказати. До війни були якісь творчі плани. Зараз цього немає. Просто не на часі. Мені страшно зараз щось планувати. Чесно скажу.
Давай тоді підсумуємо про «Довбуша.
Як на мене, кіно «Довбуш» – це ліки проти того, що твориться зараз у головах кожного українця. Від того, що відбувається навколо. Людям зараз треба чимось надихатися. Треба мати мотивацію жити далі. Але не просто жити-існувати, а боротися за свою землю. На кожному маленькому клаптику. На своїй роботі, в себе вдома. Перейти на українську мову. От «Довбуш» – то крутий стимул для того, аби не втомлювались від війни та могти щось робити. Для себе, для країни.
Михайло Савлюк, Ростислав Ковтун
Фото: Богдан Савлюк
Дякуємо за гостинність Івано-Франківському державному історико-меморіальному музею Олекси Довбуша (вул. Мазепи,1)
