У Кремлі поступово змінюється конфігурація влади. Найближче оточення Владіміра Путіна усвідомлює, що війна йде до повної поразки. А отже настав час діяти, щоб після падіння диктатора відкусити собі найбільший шматок влади у майбутній Росії.
Боротьба всередині владних кіл Росії перейшла з кулуарного протистояння до публічного в дуже стислі терміни. Деякі з політичних фігур Росії давно відомі, як головні фаворити на заміну Путіну. Водночас низка персонажів вийшли на передній план нещодавно, але дуже стрімко набирають собі політичні бали, пише Правда.іф з посиланням на 24 канал.
Сірий кардинал Росії та ідеолог війни проти України
Однією з найімовірніших фігур, яка може прийти на заміну Владіміру Путіну називають секретаря Ради Безпеки Росії, а також колишнього очільник ФСБ Росії Ніколая Патрушева. Його вважають головним претендентом на посаду президента Росії ще з 2006 року.
Наскільки Патрушев є лояльною до Путіна людиною
Він фактично був наступником Путіна на посаді директора ФСБ. У 2006 році сталося вбивство колишнього офіцера ФСБ Алєксандра Літвиненка, а у 2016 вищий суд Лондона дійшов висновку, що до вбивства причетні особисто президент Росії Путін і секретар Радбезу Патрушев, який на той момент очолював ФСБ Росії.
Водночас Патрушев дуже близький до Путіна ідеологічно. У своїх публічних виступах та інтерв’ю він майже слово в слово повторює конспірологічні тези Путіна про втручання Заходу у внутрішні справи Росії та “зовнішнє управління” Україною, через яке нібито в нашій державі почав “панувати нацизм”.
За час роботи Патрушева на посаді секретаря Радбезу Росії, цей орган суттєво посилився і перетворився у такий собі колективний апарат, мета якого – саме протистояння Заходу, яке росіяни нібито намагаються сьогодні реалізувати в Україні.
Саме цим органом ухвалювалися рішення про так звані “ультиматуми США та НАТО”, де росіяни вимагали, аби Альянс відійшов подалі від кордонів Росії. Саме Радбез згодом приймав рішення про визнання незалежності так званих “ЛДНР”, а насправді – рішення про початок повномасштабного вторгнення в Україну.Зверніть увагу! Під час засідання Радбезу, коли приймалося рішення про визнання “ЛДНР”, сам Патрушев нібито пішов проти Путіна та закликав продовжити переговорний процес. Однак, у виданні The Times розкрили деталі підготовки цього засідання.
Як виявилось, Патрушев був одним із чотирьох людей, які точно знали про війну, що планувалася Путіним. При цьому, він був серед так званих “яструбів”, які всіляко підштовхували російського диктатора до початку вторгнення.
Цікаво, що Ніколай Патрушев тривалий час був тією людиною, яка мала прямий зв’язок зі Сполученими Штатами та, зокрема, ЦРУ. Саме він проводив безліч перемовин із західними спецслужбами та зберігав образ швидше “голуба”, який бажає вирішувати проблеми власне дипломатичним шляхом.
Він навіть приймав очільника ЦРУ Вільяма Бернса у Москві у 2021 році, де вони обговорювали проблеми російсько-американських відносин. Однак, як з’ясувалося, Патрушев ніколи насправді не виступав за мирні рішення.
Зліт та падіння Сєргєя Шойгу
Очільника Міноборони Росії до початку повномасштабного вторгнення також називали одним із головних претендентів на пост президента Росії. Шойгу, вкладаючи величезні бюджети у власний піар здобув дуже позитивну репутацію та високі рейтинги серед росіян. При цьому, він є одним із засновників та центральних фігур у владній партії Росії – “Єдиній Росії”.
Втім, все змінилося 24 лютого. Коли став відомий масштаб корупції у міністерстві оборони Росії, а провали на фронті вже неможливо було приховувати, на Шойгу відразу посипався шквал звинувачень.
Основна атака проти Шойгу та міноборони Росії в цілому, пішла від ФСБ Росії та афілійованих з цією структурою блогерів, комбатантів та військових кореспондентів. Шойгу звинувачували в провалах у командуванні військом під час наступу та поганому забезпеченні російської армії.
Дійшло вже до смішного, коли у бік Шойгу почали звучати прямі заклики “застрелитися” від колаборантів та різного роду “шісток” на місцях. Очевидно, що позиції Шойгу дуже сильно похитнулися і наразі він радше переймається питанням збереження власного життя, ніж боротьбою за першу посаду в країні.
Міжнародний злочинець та кремлівський кухар: як Пригожин став фаворитом Путіна
Найбільш неочікувана фігура останнього часу – Євгєній Пригожин. Раніше судимий злочинець та власник ПВК “Вагнера” за час повномасштабного вторгнення став чи не найголовнішим улюбленцем Владіміра Путіна. Пригожин сьогодні має карт-бланш на будь-яку діяльність, що абсолютне не корелюється ані з міжнародним правом, ані навіть з російським законодавством.
Починав Пригожин, як власник ресторану у Санкт-Петербурзі та звичайний бандит. В якийсь момент його помітив Путін та почав давати йому доволі “делікатні” доручення.
Основним напрямком діяльності Пригожина стало формування приватної військової компанії, яка б розв’язувала Росії руки щодо будь-якої військової діяльності по всьому світу, і при цьому б не забруднювала офіційний образ російської армії.
Що не так із Пригожином та його вагнерівцями
ПВК “Вагнера” стоїть за низкою державних переворотів у країнах Африки, а також за чисельними воєнними злочинами у Сирії. Однак, найбільш показовим став один сирійський епізод.
Вагнерівці вирішили штурмувати нафтопереробний завод в одній з сирійських провінцій, однак на той момент його охороняли американські військові. Коли Пентагон повідомив Москву, що російські солдати можуть бути знищені, якщо не припинять атаку, у Кремлі відповіли, що не мають до цього війська жодного відношення. Американці тоді за лічені хвилини знищили кілька сотень вагнерівців, що стало наймасовішою втратою “Вагнера” до початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Вагнерівців також помічали і в зоні АТО в Україні, однак як у випадку із Сирією, офіційно Кремль ніколи не визнавав причетність до вагнерівців та фінансування їхньої діяльності. Втім, з початком повномасштабної війни Росії проти України ця позиція Кремля також зазнала суттєвих змін, а ПВК “Вагнера” стало чи не найелітнішою (у розумінні росіян) та підготовленою складовою частиною російської армії.
Євгєній Пригожин при цьому став однією з головних публічних фігур російсько-української війни. Він почав відкрито критикувати генералітет Росії, робити прямі нападки на політичне керівництво країни, а саме – на депутатів та губернаторів і самовільно звільняти з російських тюрем людей, які сиділи там за дуже серйозні злочини.
За рівнем повноважень, якими сьогодні наділений Пригожин, його можна порівняти з агентом 007, головним героэм відомих романів та фільмів, однак далеко не в плані моральних якостей. Просто діяльність Євгєнія Пригожина сьогодні повністю дисонує з російським законодавством. Він фактично може робити все, що йому заманеться.Слід зауважити, що діяльність приватних військових компаній, їх створення та фінансування фактично заборонене законами Росії. І коли ПВК “Вагнера” було тіньовою організацією, ні в кого не викликало жодних питань, адже Кремль навіть заперечував сам факт існування цього угруповання.
Однак сьогодні Пригожин відкриває повноцінні офіси та мобілізаційні центри, де вербує чоловіків у лави Вагнера цілком відкрито.
Особливої уваги в цьому плані заслуговує саме створення такої собі тероборони в прикордонних з Україною областях Росії. Звісно, контроль за цими збройними підрозділами має взяти на себе саме Євгєній Пригожин і його ПВК. Частина експертів вважають, що Путін, підтримуючи Пригожина, готується до майбутньої боротьби за владу, яка цілком може перерости у збройне протистояння.
Пригожин, на пару з іншим улюбленцем Путіна – Рамзаном Кадировим постійно критикують Шойгу та генералітет Росії. Ймовірно, що Путін планує звинуватити в усіх провалах саме Міноборони Росії і готується до всіх варіантів спротиву, в тому числі й військового. Саме тому такі персонажі, як Пригожин, необхідні Путіну в якості зброї проти можливого заколоту генералів.
Ще частина аналітиків збігаються на думці, що посилюючи таких сумнівних фігур необмеженими повноваженнями, сама по собі російська держава втрачає так звану “монополію на насилля”. Це фактично призводить до руйнації державних інституцій та всієї вертикалі державного управління.
Таким чином Путін може загнати Росію у хаос, на тлі якого, навіть демонізовані 90-ті росіяни будуть згадувати з приємною ностальгією. Адже тепер, на відміну від 90-х, у різного роду бандитів та злочинців на руках є величезний арсенал зброї, включно з артилерією, літаками та важкою технікою.
Які наступники Путіна можуть бути легітимними
Однак не всі варіанти заміни Путіна обов’язково призведуть до катастрофи, а деякі навіть дозволять відійти від злочинної політики путінізму та зберегти встановлену вертикаль управління в Росії. Для цього у Росії є дві можливі фігури – прем’єр-міністр Міхаїл Мішустін та мер Москви Сєргєй Собянін.
При цьому, той же ж Мішустін, у випадку відсторонення Путіна, має зайняти пост виконуючого обов’язки президента Росії. Адже згідно з конституцією, цих повноважень набуває саме прем’єр-міністр. Свого часу Путін так само прийшов на заміну Борису Єльцину.
Мішустін, при цьому, за 9 місяців війни, не робив оскаженілих заяв, як, наприклад, Дмітрій Мєдвєдєв, і загалом до останнього часу залишався десь осторонь від так званої “спецоперації”, принаймні публічно. Він увесь цей час більше був зав’язаний на суто внутрішніх російських питаннях.
Сам Мішустін не має великої популярності серед росіян. Втім, враховуючи фактично нульові рейтинги Путіна, коли він став виконуючим обов’язки президента Росії після Єльцина, це проблема, яку можна швидко і вдало вирішити.
Інша людина-компроміс – мер Москви Сєргєй Собянін. Він також тривалий час утримувався від агресивної риторики проти України і навіть одним із перших почав саботаж мобілізації, оголошеної Путіним.
Собянін очолює Москву – найрозвинутіше і густонаселене російське місто і навіть має доволі непогану репутацію, враховуючи величезну корупцію у місцевій Московській міській думі.Зауважте! Як Мішустін, так і Собянін є давніми номенклатурними діячами і фактично людьми з сьогоднішньої системи. При цьому, вони з ніг до голови не замазані у воєнних злочинах Росії, хоча побічно все одно до них причетні. Ця сукупність різних факторів робить їх майже ідеальними кандидатами на перший постпутінський період.
Не зраджуючи собі, з ними можуть почати вести перемовини як Україна, так і Захід, домовляючись про повне виведення військ з нашої території та виплату репарацій, в обмін на зняття санкцій з них самих, російських еліт та Росії загалом.
Чи встигне Путін повністю зруйнувати Росію
Крах путінського режиму вже фактично неминучий. Питанням залишається, як буде оформлений кінець путінізму, і чи потягне він за собою в могилу усю російську державу. Адже чим довше Владімір Путін залишається при владі, тим більше державних інституцій він встигає зруйнувати, тим самим, відбираючи у політичного керівництва останні залишки легітимності.
Маніпуляція законодавством тривалий час дозволяла Путіну досягати своїх цілей, зберігаючи принаймні видимість діяльності в легальному полі. Саме для цього він переписував конституцію, і для цього зачищав будь-яку опозицію всередині країни за надуманими кримінальними статтями.
Втім, вдалий український спротив поставив його в позицію, з якої будь-які легальні рішення, які б відповідали законодавству самої Росії, вимагали б забагато часу, тож Путін вирішив облишити їх, наділяючи повноваженнями необхідних йому людей та руйнуючи образ невід’ємних елементів системи, таких як армія та закон.
Люди з вулиці, яким Путін роздав зброю зараз відчувають свою силу, натомість чиновники, міністри і депутати, які звикли діяти у законодавчому полі, навпаки стикаються з тим, що від них вже фактично нічого не залежить, адже в губернаторів, на відміну від ПВК “Вагнера” чи Кадирова, немає автоматів та гаубиць, що робить їх слабкими в сьогоднішній Росії.
Незадоволені росіяни займатимуть позицію сильних
Громадянське незадоволення у Росії зростає з кожним днем. Ще кілька місяців тому було важко собі уявити пряму критику влади навіть у соцмережах, а вже сьогодні мобілізовані росіяни прямо в обличчя, з лайкою посилають генералів. По мірі того, як російські матері отримуватимуть похоронки, а провали на фронті ставатимуть все більш явними, громадянський бунт у Росії вийде за межі інтернету.
У такій ситуації заміна Владіміра Путіна може вийти з-під контролю. Отримавши низьку довіру з боку суспільства, навіть у тому випадку, якщо Путін спробує висунути на майбутні вибори свого фаворита, для цього можуть знадобитися величезного масштабу фальсифікації. І розпалена війною, економічними проблемами та протестами громадськість просто відмовиться їх визнавати.
Це може спричинити військове протистояння різних озброєних угруповань, яких Путін встиг наділити повноваженнями, та політичного керівництва країни. В очах простих росіян, навчених, що владою можуть бути наділені лише сильні, а у цьому випадку – озброєні, польові командири, дисиденти генерали та вагнерівці будуть здаватися легітимнішими фігурами, ніж будь-який міністр або депутат.
“Сильна влада” Владіміра Путіна може бути зруйнована в один момент, при цьому цей крах може стати справжньою несподіванкою, як для зовнішнього світу, так і людей прямо вмонтованих у російську систему. При цьому, наслідки цього падіння будуть настільки жорсткими, наскільки довго Путіну буде вдаватися утриматися на посту президента Росії.
