Операція «Запад» – наймасовіша депортація, здійснена радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Протягом доби було вивезено близько 78 тисяч українців до Казахстану та віддалених районів Сибіру. 21 жовтня виповнюється 70 років з дня примусового виселення українців з батьківщини. Чимало подробиць історикам вдалося дізнатись завдяки розсекреченим архівам СБУ, пише “Радіо Свобода”.
Хто постраждав?
Чітко прописувалось, хто підлягає виселенню: повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців та їхні близькі родичі, які проживають спільно.
Операція проводилася в Львівській, Станіславській (зараз це Івано-Франківська), Тернопільській та Рівненській областях.
У Львові операція «Запад» стала реалізовуватися о 2-й годині ночі 21 жовтня. Мали місце випадки, коли з появою оперативних груп деякі сім’ї намагалися сховатися у підвалах чи у сусідів.
У період з 2 до 4 години ночі був перерваний сон жителів Рава-Руська, Жовква, Буськ, Городок, Яворів.
В інших районних центрах та селах Львівської області операція розпочалась на світанку.
О 6-й ранку 21 жовтня розпочалася «операція з виселення» і була завершена того ж дня, відзначив у доповідній записці «Про результати роботи УМДБ Волинської області з виселення сімей активних учасників ОУН» від 26 жовтня 1947 року начальник обласного управління МДБ полковник І. Матвієнко. Також він доповідає, що понад 150 осіб були відсутні на момент операції, але частина з них з’явилась у райвідділ самостійно із проханням направити їх до відісланих сімей.
Навіщо?
Це – не перша депортація місцевого та мирного населення із Західної України. Радянська влада визнала цей метод як дієвий у боротьбі з українським підпіллям.
На Заході України зростали опозиційні настрої, населення вороже ставилося до влади, були сильні позиції українських націоналістів, адже після завершення радянсько-німецької війни більшість збройних акцій Української повстанської армії були направлені проти непопулярних заходів радянської влади, пояснює кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України Олег Бажан.
До того ж, тут ігнорували вибори до Верховної Ради СРСР – вони викликали народний протест. Тож українців примушували йти голосувати, щоб показати явку.
«А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад. Повинні були в 1948-му відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому, напевно, і для цього потрібно було вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу», – зазначає історик.
Хіба не можна було повстати проти депортації?
Для реалізації операції було задіяно 30 тисяч солдатів і майже 16 тисяч керівного складу силових відомств.
«Озброєні бійці з Держбезпеки оточували села і за списками, після обшуку, у вантажівках відправляли людей на залізничні станції. Для збору речей передбачалося дві години, однак під час акції цього не дотримувались. Підпілля попереджало про заплановану акцію шляхом поширення листівок «Ховайтеся, вас будуть виселяти», – мовиться на сайті Українського інститут національної пам’яті.
В документах, які розсекретила СБУ, є доповідні записки, які свідчать про опір населення.
«При виїзді автомашини з посадженими на неї сім’ями бандитів, село Корпин Рівненського району, жителями цього села щільним кільцем була оточена машина з метою затримання її виходу з села. У зв’язку з цим оперативна група для наведення порядку та отримання можливості виїзду автомашини з сім’ями бандитів вимушена була відкрити попереджувальний вогонь. Аналогічні факти затримання автомашин із завантаженими на них сім’ями бандитів мали місце в селах Новий Двір та Абаров Рівненського району», – звітують відповідальні за реалізацію операції «Запад» у Рівненській області уповноважений МДБ СРСР полковник М. Головков та начальник управління МДБ у Рівненській області В. Шевченко.
Історія порятунку від працівників МДБ 4-літньої дитини також описана в записці. Родина сховала дівчинку на другому поверсі будинку, а потім хтось із батьків скинув її з вікна на руки жителям села, які чатували під будинком. Оперативники дитину так і не знайшли, її сховали селяни.
«В деяких селах Рівненського, Олександрійського, Тучинського, Межиріцького та інших районів жінки супроводжували висланих плачем та криком. Були випадки, коли окремі з них демонстративно вимагали, щоб їх повантажили разом з висланими або розстріляли на місці», – доповідають виконавці депортації.
Куди відвезли українців?
21380 сімей або 60814 осіб у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР:
на комбінат «Кузбасвугілля» – 30251 осіб
на комбінат «Челябінськвугілля» – 10495 осіб
на комбінат «Молотоввугілля» – 4976 осіб
на комбінат «Карагандавугілля» – 8191 осіб
на комбінат «Східсибвугілля» – 5203 осіб
на вугільний сектор Красноярського краю – 1698 осіб
5264 сім’ї (15202 особи) «активних українських націоналістів» під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та сільському господарстві.
Частина депортованих жителів Західної України опинилася в Карлазі – найбільшому виправно-трудовому таборі СРСР, зазначає Бажан.
І що отримали?
Складне становище, в якому опинилось націоналістичне підпілля на західноукраїнських землях в кінці 1940-х років, змусило президію Української головної визвольної ради (координатора національно-визвольного руху в Україні) прийняти рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації, пише історик Олег Бажан в своїй статті.
«Як і у випадку з кримськими татарами, в східній Україні організовували мобілізаційні акції, покликані заповнити недолік робочих рук і, отже, перетворити Західну Україну на свого роду плавильний казан, щоб там не було опозиції радянському режимові. За рахунок тих людей, яких згодом після вишів направляли на роботу до Західної України, і відновлювали дефіцит робочих рук», – пояснює кандидат історичних наук.
Широка громадськість дізналася про саму масову депортації населення Західної України лише в часи «горбачовської перебудови».
