У селі Белелуя, що на Снятинщині, є особлива традиція святкування Меланки, якої немає в жодному прикарпатському селі, а то й узагалі в Україні. Меланка
Тут влаштовують бої Меланок між трьома сільськими кутами. Видовище ще те, пише Репортер.
Патріоти кута
Навіть старожили не пам’ятають, відколи у Белелуї так святкують Меланку. Але традицію предків бережуть до нині.
Завідувачка бібліотеки Іванна Гаврилюк розказує, що їхнє невелике село, в якому живе 1400 людей, саме на 13 січня значно збільшується. Адже цього дня сюди спеціально подивитися борінку Меланок звідусіль з’їжджаються туристи.
Село розташоване за 10 км від Снятина. Колись дуже давно називалося Зелена Діброва, але потім селом йшли татари та отримали тут цілий бій. За словами бібліотекарки, того дня загинув їхній хан – Бен Алуй.
«У селі є гора, яка називається Бита, – розказує Іванна. – Нині там городи, але битва була саме там. Після того люди почали казати на село, що це місце, де вбили Луя, потім – Вбелелуя. Так і стало – Бебелуя».
Село поділене на три кути – Соківна, Великий Кут, бо центральний і найбільший, а ще Берестів. І саме на Меланки між кутами відбувається запекла боротьба.
«Є патріоти України, а в нас ще є патріоти свого кута, особливо на Меланку, – усміхається Іванна Гаврилюк. – Ми кожного разу сміємося, що пів року після Меланки всі сперечаються, що там неправильно судили, там не так зробили, а пів року до Меланки починають вирішувати, хто за кого має бути. А так кути між собою дружать».
Де здибались, там і бились
Отже кожен кут має свою Меланку. Щось таке, як вертеп. Є дійові особи: Меланка і Ґазда, Гуцул і Гуцулка, Дід, Баба, Шандери (поліцаї) і Лікарі. Ними можуть перебираються діти до 15 років. Старші хлопці від 15 і старші – поки не одружаться, грають Ведмедів, Чортів, Смертей і Жидів. Саме ці дійові персонажі мають право брати участь у борінці – так по місцевому називають бої Меланок.За словами Іванни, святкувати Меланку у Белелуї починають вже о шостій ранку 13 січня. Тоді усі хлопці переодягаються у свої костюми. Цікаво, що саму Меланку вбирає спеціальна жіночка, яка зазвичай одягає наречених.
«Та жінка це вміє, має той весь одяг, намиста традиційні, – розказує Гаврилюк. – Її бабця це робила, мама, а тепер вона. Це спеціальна техніка і то не так швидко».
Десь за дві години Меланки готові виходити у село. Спершу кожен кут йде на цвинтар, аби уважити й помолитися за померлих. Потім до священника, до діда з бабою того хлопця, що є Меланкою, до його хресних, до старости, депутатів, підприємців – усім колядують. Також, коли хтось з хлопців має одружуватися, то веде колядувати до своєї нареченої.
«Колись мій дід розказував, що у Меланку йшли хлопці, які приходили з армії й лише тоді мали право боротися, – розказує бібліотекарка. – Раніше, де зустрілася Меланка з Меланкою, у будь-якій точці села – там і боролися. Могли й руку поламати, і ногу, й ніхто не знав, хто є хто, бо всі у масках. Зараз легше і борються лише на стадіоні. Збираються всі десь під обід і починається борінка».
Музика від переможців
У велике коло виходять старші парубки з кожного кута й тягнуть сірники – два надломлені та один цілий. У кого надломлені – ті перші починають боротися. Треба повалити суперника на землю.
Борються спочатку Ведмеді, потім Смерті, Чорти й Жид. Кожен персонаж має свої бали. Найбільше дають Жидові, бо він останній – вирішальний.
«Борінка може тривати кілька годин, поки всі поб’ються, – розказує Іванна Гаврилюк. – Буває, що сперечаються. Наприклад, що там хтось не так того кинув чи щось інше. Але три-чотири години точно».
Котрий кут набере найбільше балів, той і виграв. Переможець колядує найголосніше та має право робити для села танці з живою музикою.
А от гроші ще треба заробити. Тож після борінки кожна Меланка йде на свій кут заробляти – колядувати лише до тих хат, де є незаміжні дівчата. Як вокальна підтримка з Меланкою ходять і старші чоловіки, стають під вікнами та співають.
«От, мені свого часу колядували: «Іванко, Іваночко, пусти до хати Меланочку», – наспівує бібліотекарка. – І дівчина пускає усіх дійових осіб, де вони починають грати свої жартівливі ролі. Наприклад, Меланка заходить і говорить: «Яка дівка велика в хаті, а хата не метена». Починає театрально підмітати, перекладати речі з одного кута в інший».
Кожному учаснику дають якісь невеличкі гроші – «Ґазді на люльку», «Меланці на куточки», «Поліцаям, аби ті не штрафували за горілку». А більшу суму дівчина віддає старшому парубку, який і збирає гроші на танці, аби замовити живу музику. І на дискотеці всі пісні лунають лише для них.
До речі, Меланки з інших кутів також роблять танці. Та, що зайняла друге місце – на Василія, а третя – на Йордан.
«Мій кут Соківна хоч і найменший, але було багато хлопців і ми з десять років постійно вигравали у тих боях, – говорить Гаврилюк. – Зараз уже менше хлопців, багато повиїздили за кордон. І тепер чемпіонство тримає Берестів».
Брати участь у Меланці дуже почесно. За словами Іванни, коли хлопець без поважної причини відмовляється, то інші з його кута навіть не хочуть з ним спілкуватися. Бо соромно підводити свій кут.
Ведмеді мають бути міцними
23-річний Анатолій Ісарук з кута Берестів каже, бере участь у Меланці з п’яти років. Розказує, що підготовка до дійства починається ще ввечері 9 січня. У старій хаті, де ніхто не живе, збираються всі хлопці кута, їхні батьки та старші ґазди. Таке місце збору має кожен кут.
Збираються, аби вибрати серед менших дітей Меланку, Гуцула, Гуцулку, Діда, Бабу, Шандарів і Дохторів.
«Ставимо усіх хлопців по росту, – розказує Анатолій. – Хто найвищий – той Ґазда, а трохи нижчий він нього – Меланка. І так далі. Найменшим дітлахам лишається роль Лікарів. Далі старші хлопці питаються в батька Меланки, чи він годиться, аби його син грав таку роль. Потім у матері – чи та дозволяє, аби син брав участь у дійстві».
Коли малих повибирали, у хаті лишаються лише старші хлопці й ті, хто помагає крутити перевесла з осокори – соломи, що росте на болотах. Саме з неї шиють костюм Ведмедів. Ту солому хлопці заготовляють ще влітку і з неї треба накрутити 250-300 перевесел на один костюм. А потрібно два костюми. Ті перевесла нашивають на комбінезон із цупкої тканини. Ісарук каже, шиють зо два-три дні.
Щороку новий костюм, бо після борінки «не виживають».
«Він може важити понад 50 кг, – говорить Анатолій. – Тому вибирають міцного хлопця. На ньому зразу і шиють. Ще для Ведмедя роблять голову з протигазу і його також обшивають, прикрашають».
Решту учасників, які беруть участь у борінці, обирають серед старших аж 12 січня. Доти ніхто в селі не знає, хто ким буде і проти кого вийде боротися. Всього має бути 13 учасників – п’ять Смертей, п’ять Чортів, два Ведмеді, один Жид. Меланка не бореться.
Анатолій розказує, що вже був Чортом, Смертю і Ведмедем. Каже, носити той солом’яний костюм найпочесніше, хоч дуже тяжко ходити, навіть дихати.
«Вжене кажучи як боротися, бо неправильні кроки і ти зразу падаєш, – говорить Ісарук. – Треба протриматися на ногах три хвилини. З кожного кута є по судді і вони слідкують за часом та правилами. Не можна ставити підніжку, заламувати руки, штовхати».
Костюми Смертей хлопці шиють із простирадл або знаходять бабині нічні сорочки. Одяг розмальовують – у кого яка уява. На плечах обов’язково пишуть, з якого вони кута.
«Чотири Смерті мають маленькі вінички, а головна над ними – з косою, – розказує Анатолій Ісарук. – Чортики також повинні мати комбінезони, обмотуються ланцами, мають дзвоники, хвіст сплетений з конячого волосся. І кожен шиє собі маску. Коло того треба трошки посидіти».
Другий Великдень
Завідувач сільського клубу Михайло Герліб запевняє, що такої традиції Меланки, як у Белелуї, більше немає ніде. Він щороку їздить на різні фестивалі, зокрема й на фест Меланок у Чернівцях, усе бачив сам і може порівняти.
«Ми підтримуємо народні автентичні варіанти Меланки. У нас нема того бал-маскараду чи карнавалу, як на Буковині, – запевняє Михайло Герліб. – Там усе на сучасний лад, показують спотворення реальності. А в нас народне, як було споконвіків. Для Белелуї Меланка – то другий Великдень. Дуже велике свято, яке всі чекають».
Пан Михайло згадує, як у молодості також ходив у Меланку й переважно був Чортом. Сміється, що мав трошки сили та й боротьбою займався. Ще ходив з дерев’яною козою, яку зробив ще його батько. Досі її має, позичає хлопцям.
Сміється, що у сільській Меланці участі брати вже не має права, але у 1976 році заснував клубну – народний аматорський ансамбль «Меланка». У ньому близько 40 учасників. Каже, що ще й так підтримує традицію в селі, показує її, бо колектив не раз виступав у столиці й за кордоном. І взагалі – у невеликій Белелуї є аж чотири народні колективи.
