Віктор Медведчук живе, як олігарх. Він володіє медіа, елітними авто, маєтками площею більше трьох тисяч квадратних метрів, користується приватним літаком за 50 мільйонів доларів. При цьому бізнесу він майже не має. Єдина комерційна структура Медведчука — це ТЗОВ «Форпостінвест», яке займається консультуванням з питань комерційної діяльності.
Пошуки джерел неймовірного збагачення кума Путіна привели нас на ринок дизельного пального.
Близько третини обсягу дизпального надходить в Україну через єдиний діючий нафтопродуктопровід “Самара-Західний напрямок”. Об’єкти, які забезпечують роботу трубопроводу, знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областей, загальна довжина трубопроводу територією України складає 780 кілометрів.
Після розпаду СРСР, аби отримати цей трубопровід, Україні довелося 10 років відстоювати право на власність в судах. Однак, 21 квітня 2015 року Господарський суд Рівненської області скасував попередні рішення та вивів трубопровід з державної власності, передавши його в управління росіянам.
Контроль над трубою отримала така собі фірма “Прикарпатзахідтранс”. Це дочірнє підприємство Російської акціонерної компанії “Транснафтопродукт”, яка відповідно до указу Володимира Путіна, з 2007 року перебуває в складі російського державного гіганта “Транснєфть”.
Одразу після виграшу справи у Рівненському суді, того ж 2015 року, російський оператор нафтопродуктів “Транснєфть” заявив про продаж “Прикарпатзахідтрансу” швейцарській фірмі International Trading Partners AG. Укладання угоди дозволив Антимонопольний комітет України. У свою чергу, Міністерство оборони України допомогло запустити нафтопровід в роботу, викупивши звідти старе дизельне пальне у 2016 році. Це дало змогу власникам трубопроводу качати по ньому нові нафтопродукти з Росії.
За даними видання Liga.net швейцарська фірма ніколи раніше не займалася нафтовим бізнесом. Натомість здійснювала експортно-імпортні операції з українськими компаніями.
«Швейцарська компанія International Trading Partners AG – це компанія, котра за реєстрами наших судів фігурувала у різного роду провадженнях щодо виводу коштів з України”, – розповідає народний депутат Ігор Луценко.
Згідно з рішенням Київського апеляційного адмінсуду три роки тому швейцарська компанія здійснила декілька незаконних операцій, за що швейцарці навіть потрапили під санкції Міністерства економічного розвитку та торгівлі України.
Ім’я власника цієї компанії вперше стало відоме з рішення Фіскальної служби Росії. International Trading Partners AG знаходиться під контролем громадянина Німеччини Анатолія Шефера.
Ми зібрали докази того, що Шефер – лише номінальний власник компанії, який діє в інтересах Віктора Медведчука.
“Так працює увесь бізнес кума Путіна”, – говорить народний депутат Сергій Висоцький.
“Все це, про що ми кажемо, як про бізнес Медведчука, воно юридично десь приховано. “112 канал”, всі ми знаємо, що він управляється людьми Медведчука, вони навіть у відкриту це визнають. Але юридично він належить якомусь там торговцю вживаними автомобілями з Німеччини”, – розповідає Висоцький.
Як і юридичний власник “112-го” Едуард Катц, Анатолій Шефер теж діє через швейцарський офшор і також проживає в німецькій глибинці. Так, він входив до складу засновників ПП “Львівтрейдсервіс”, вказуючи свою німецьку адресу: вулиця Форстхоф, 6 у невеличкому містечку Кірторф з населенням лише три тисячі осіб.
За цією ж адресою зареєстрований такий собі Полянський Андрій Юрійович. Він – керівник ТОВ “Керамбуд”, кінцевими бенефіціарами якого є, зокрема, брат народного депутата від “Опоблоку” Тараса Козака – Козак Богдан Романович та молодший брат Віктора Медведчука – Медведчук Сергій Володимирович.
Свідчень про брата Медведчука в мережі обмаль. Відповідно до інформації з архіву газети “Сегодня”, у січні 2004 року, коли Віктор Медведчук був головою Адміністрації президента Кучми, Сергія Медведчука призначили заступником голови Державної податкової адміністрації України. До цього він п’ять років очолював ДПА у Львівській області, де місцеві ЗМІ називали його “тіньовим губернатором”.
Після звільнення з фіскальної служби у 2005-у, Сергій Медведчук знаходиться в тіні брата, не з’являється на публіці та не дає інтерв’ю. Однак, володіє значною частиною сімейного бізнесу.
Чимало його активів поділені з Богданом Козаком. Окрім вже згадуваного ТОВ “Керамбуд”, це – ТОВ “Експонент”, ТОВ “Укрінвестлімітед” та ТОВ “Західекспертспецбуд”. Богдан Козак – ще одна сполучна ланка між керівником швейцарської фірми International Trading Partners AG Анатолієм Шефером та Віктором Медведчуком.
Справа в тому, що Анатолій Шефер числиться директором ще однієї компанії зі Швейцарії – ITC Industry Trading Company SA. Вона також відома сумнівними операціями з українськими структурами.
Згідно з текстом рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, швейцарці в 2013-2014-ому роках отримали від української компанії МБК “Агротехніка” $ 5,7 млн передоплати за поставку до України зернових культур. При цьому фізичних поставок товару на митну територію України здійснено не було. Цікаво, що для ITC Industry Trading Company SA. “Агротехніка” була єдиним контрагентом.
Серед засновників МБК “Агротехніка”, яка нині перебуває під національними санкціями, є, серед інших, все той же Богдан Козак та В’ячеслав Черепаня, а серед кінцевих бенефіціарних власників фігурує особисто дружина Медведчука – Оксана Марченко.
В’ячеслав Черепаня вже четверте скликання працює помічником депутата від Опозиційного блоку Нестора Шуфрича, вихідця з партії Медведчука СДПУ (о). Народний депутат не приховує своїх дружніх стосунків з кумом Путіна.
Окрім цього, на одного з партнерів В’ячеслава Черепані, за даними сайту “Наші гроші”, оформлена частина нерухомості самого Медведчука в Криму.
В свою чергу, Богдан Козак міцно пов’язаний з Віктором Медведчуком через свого брата, нардепа від “Опоблоку” Тараса Козака. Парламентар працював заступником Медведчука в громадській організації “Центр Правова держава”. Зафіксовано, що вони разом літають з Москви до Києва. А нещодавно Тарас Козак став власником підконтрольного Медведчуку телеканалу “Ньюз Ван”.
Отже, ми показали, що за швейцарською фірмою International Trading Partners AG, якій належить колишня дочірня компанія російської “Транснєфті” “Прикарпатзахідтранс” разом з українським нафтопродуктопроводом, можуть стояти люди з орбіти Віктора Медведчука.
Підтвердженням цього є й зовнішньоекономічна діяльність швейцарської компанії. У 2017 році вона отримала десятирічний контракт на поставку дизеля від “Роснєфті” на суму до $ 50 млрд. За даними ЗМІ, ця угода передбачає поставки пального в Україну винятково від російської держкомпанії “Роснєфть” Ігоря Сєчіна, який є давнім товаришем Володимира Путіна, кума Віктора Медведчука. Журнал Forbes називає Сєчіна другою за впливовістю особою в Росії, після президента.
Як виявили журналісти “Радіо Свобода”, у 2015 році державний гігант “Роснєфть” програв конкурс на право видобувати нафту на одному з найбільших родовищ Росії – Гавриківському. Компанія намагалася судитися, але згодом з невідомих причин просто відкликала свою заявку. Як з’ясувалося, перемогла у конкурсі компанія, якою через мережу офшорів володіє дружина Віктора Медведчука – Оксана Марченко. Вона ж є власницею нафтопереробного підприємства у Ростовській області.
Віктор Медведчук на підконтрольному йому телеканалі NewsOne підтвердив дану інформацію та зазначив, що сам керує компаніями дружини.
“Він належить моїй дружині, я цим бізнесом керую, робимо разом ми це успішно і та інформація, яка з’явилася, вона в своїй більшості за змістом, за обсягом відповідає дійсності», – повідомив Медведчук.
Водночас Оксана Марченко є засновницею, власницею чи кінцевим бенефіціаром більше десятка компаній в Україні.
Схоже, нафтопродуктопровід “Самара-Західний напрямок”, через який йде транзит російського дизельного пального в Україну, є сполучною ланкою підприємств бізнес-імперії сім’ї Медведчуків.
“У нього є родовища в Сибіру, в Ростовській області у нього нафтопереробний завод. Відповідно у нього є вже повний набір для вертикальної інтегрованої нафтової компанії. Це суперприбутковий бізнес”, – говорить нардеп Ігор Луценко.
Для отримання надприбутків потрібен розгалужений ринок збуту. І тут Медведчуку також вдалося налагодити ефективну систему, при цьому знову залишаючись в тіні.
Продажі пального з нафтопродуктопроводу вже в самій Україні контролює група “Proton Energy”ізраїльського бізнесмена Нісана Моїсєєва, який також пов’язаний з Медведчуком. Його компанія ТОВ “Глуско Україна” стала одним з найбільших імпортерів скрапленого газу з Росії, а саме з заводів вже згадуваної “Роснєфті” Ігоря Сєчіна. На місці АЗС “ТНК” Моїсєєв розвиває власну мережу заправок під торговельною маркою “Глуско”.
“Після того, як активи “ТНК-BP” в Україні були продані “Роснєфті”, у останньої виникли серйозні проблеми через несприйняття цієї державної російської компанії після подій 2013-2014-го років більшістю українців. Тому було зроблено те ж саме, що зробили з активами «Лукойла» в Україні. Тобто було проведено ребрендинг і мережа “ТНК-BP” набула назви “Глуско”, – розповідає провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Геннадій Рябцев.
У листопаді 2016 року журналісти “Радіо Свобода” зафіксували, як Віктор Медведчук з Нісаном Моїсєєвим разом прилетіли з Москви до Києва. Схоже, вони мають не лише ділові, але й дружні стосунки.
Нісана Моїсєєва називають куратором Петра Белза — генерального директора компанії “Анвітрейд”, який контролює роботу трубопроводу “Самара-Західний напрямок”. Раніше вони спільно керували Херсонським нафтоперевалочним комплексом, заарештованим в рамках кримінального провадження за справою Сергія Курченка.
“Сім’я кума Путіна видобуває корисні копалини в Росії, потім по трубі продукти від цих корисних копалин ідуть в Україну і тут вона через свою мережу заправних станцій їх реалізує. І в результаті виходить бізнес “під ключ”, де затрати мінімальні, а вигода максимальна”, – зазначає парламентар Сергій Висоцький.
З питаннями, що стосуються бізнесу Віктора Медведчука на ринку дизельного пального, ми відправили інформаційний запит до прес-служби політика. Однак після тижня очікування відповіді так і не отримали.
Як після Революції гідності” стратегічний промисловий об’єкт України опинився в руках кума Путіна? Та чому Україна продовжує залишатися енергетично залежною від Росії — читайте в продовженні нашого розслідування наступного тижня.
