Сьогодні, 17 листопада, у Івано-Франківську відзначають день пам’яті страчених українських націоналістів, які загинули біля стіни синагоги, поблизу сьогоднішньої будівлі філармонії. Як саме відбувалися ті події, читачам Правда.іф розповідає директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Ярослав Коретчук.
17 листопада 1943 року у приміщенні тодішнього театру, сьогоднішньої обласної філармонії, відбувся судовий процес над людьми, заарештованими 14 листопада під час прем’єри оперети «Шаріка» композитора Ярослава Барнича. До розстрілу було засуджено 27 осіб. Також було арештовано і трьох жінок, але їх залишили у в’язниці.
Загалом було засуджено 32 людей, одного залишили живим, бо він почав «сипати» і розповідати правду й неправду. Тому його залишили, аби й надалі допитувати у тюрмі гестапо на нинішній вул. Академіка Сахарова. Що стосується арештованих жінок, то одна із них покінчила життя самогубством, а дві інші згодом були відправлені до німецьких концтаборів.
На балконі тодішнього театру розмістилися представники гестапо. Приміщення, яке сьогодні розділяє колишню синагогу і площу Міцкевича і у якому сьогодні знаходиться банк, на той час не існувало, тобто на цьому місці була велика площа. Німецька влада зігнала мешканців міста на цю площу, також були зігнані працівники з різних заводів і підприємств. Територія була оточена представниками української поліції, які не підпускала людей ближче.
Вийшла розстрільна команда із 20 німецьких солдатів. Баудніст – будівельна організація, створена німцями, зняла гранітні плити, які були вимощені попід стінами синагоги і вкопала на їхньому місці 10 соснових стовпів. Після зачитання вироку із приміщення тодішнього театру було виведено перших 10 в’язнів, яких колючим дротом прив’язали до стовпів. Пролунали постріли, медичний працівник підходив і перевіряв пульс страчених, якщо людина виявлялася живою, до неї підходив німецький офіцер і дострілював її із пістолета.
Після цього працівники Баудністу відв’язували мертві тіла і відносили в сторону. Почали виводити другу десятку, в’язні викрикували фрази: «Помстіться за нас!», «Слава Україні!», «Гинемо за Україну», дехто спробував заспівати гімн «Ще не вмерла Україна». Німецький офіцер дав команду «Вогонь!», пролунали постріли.
Також було прийнято рішення третій групі, уже сімці, в’язнів зав’язати роти, аби вони не змогли вигукувати різні гасла чи співати гімн. Після розстрілу мешканців, які спостерігали за розстрілом, розігнали.
До нас дійшло декілька світлин цього розстрілу, зроблених угорськими офіцерами, незважаючи на те, що німці заборонили фотографувати. Потім стовпи прибрали, землю присипали піском, аби приховати сліди крові, а гранітні плити повернули на місце.
За нашою версією, тіла були вивезені в район сіл Павлівка і Рибне, де нацисти протягом 42-43 років здійснювали захоронення своїх жертв, представників різних національностей. Точне місце поховання цих 27 людей досі невідоме.
Липи, які ростуть біля будинку синагоги, є своєрідним пам’ятником тих подій, адже вони посаджені майже на місці стовпів, до яких прив’язували в’язнів.
Коли у місто в 1944 році повернулася радянська влада, у газеті «Прикарпатська правда» було написано статтю про розстріл нацистами 27 радянських людей. Але потім будь-які згадки про цю подію зникають, оскільки представникам радянської влади стало відомо, що насправді розстріляли членів ОУН. Тому ця тема тривалий час замовчувалася і лише із здобуттям незалежності України краєзнавці, опираючись на свідчення очевидців, склали перелік прізвищ розстріляних людей.
Любов Загоровська
