Гарний історичний будинок на Гординського, 10 у Франківську занепадає вже давно. Кілька років тому ніби знайшли інвестора, але справа не просунулася.
Минулого тижня споруду продали з аукціону будівельній компанії. То яка доля її чекає – пише “Репортер“.
У пошуках грошей
Триповерхову споруду, збудовану в 1895 році як жіночу семирічну школу, місто вирішило продати на аукціоні у грудні 2019 року. Таку ідею озвучив міський голова Руслан Марцінків на засіданні виконкому.
«Побачимо, скільки можна буде вторгувати за це приміщення. Мільйонів п’ятнадцять, не менше», – припустив Марцінків. Пізніше прогнози мера зросли до 18-20 млн.
У лютому цього року на сесії міськради депутати проголосували за те, щоб включити будівлю площею 1158,5 квадратних метрів у перелік об’єктів приватизації. Спочатку хотіли поставити умову, що будівля може використовуватися лише для освітніх потреб. Але потім цей пункт виключили, щоб не обмежувати майбутнього покупця.
«Початкова школа на Гординського бути не може. Діти будуть вибігати зразу на дорогу, – сказав тоді депутат Володимир Кушнір. – Якщо продавати під освітній заклад, ми можемо не отримати стільки коштів. А гроші від продажу пропоную направити на будівництво нової школи».
Оскільки це пам’ятка архітектури місцевого значення, зобов’язалися укласти охоронний договір з управлінням культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА.
Аукціон з продажу пам’ятки провели 14 квітня 2020 року. Стартова сума була суттєво меншою за прогнози мера – 6 543 260 грн. За будинок змагалися шість покупців: адвокатська компанія «Альфа-лігал», ТОВ «Скай офіс», ТОВ «Офісний центр «Садова», ТОВ «Укрпроменергоінвест», ТзОВ «Торговий дім «Карпатський зруб» і ТОВ «Благо інвест сервіс».
Спершу за будинок запропонували 8 млн 218 тис гривень. Під час першого раунду ціна зросла до 8 млн 501 тис. У другому раунді дійшли до 9 млн 500 тис грн. У результаті виграло «Благо інвест сервіс», яке запропонувало 11 мільйонів. Разом з податками фірма заплатить 13 млн 200 тис грн.
За даними ЄДРПОУ, засновниками ТОВ «Благо інвест сервіс» є Олена Коцюба та Михайло Косьмій, який паралельно працює деканом факультету архітектури в університеті короля Данила.
Таким чином міській владі вдалося вторгувати значно менше, ніж планували спочатку. І гроші від продажу підуть не на нову школу – ними залатають діри від кризи, спричиненої коронавірусом і карантином.
«Ми в пошуках коштів, які можемо акумулювати, зважаючи на кризу. Тому прийняли рішення виставляти на аукціон через Prozorro нежитлові приміщення, які не використовує міська громада, – каже Руслан Марцінків. – Паралельно виставили на аукціон ще близько 20 приміщень, які є комерційно привабливими, а також близько 10 земельних ділянок. Хочемо розуміння громади, що в такий нелегкий час ми повинні залучати кошти».
На платформу Prozorro вже виставили один комунальний об’єкт – нежитлове приміщення площею 102,4 квадратів у підвалі багатоквартирного житлового будинку на вулиці Мазепи, 175Д. Стартова ціна – 364 280 грн. Аукціон провели у середу, 22 квітня. Найбільшу суму запропонував Володимир Бойко – 367 923 грн.
Крім того, департамент комунальних ресурсів міськради провів аукціон з продажу нежитлових приміщень на Січових Стрільців, 56. Найбільше – 373 300 грн – запропонував підприємець Віталій Тичківський.
Фасад не мінятимуть
Споруду під жіночу школу спроектував польський архітектор Ян Лемпіцький. Франківський архітектор-реставратор Ігор Панчишин каже, що стиль будівлі – необароковий.
«Такі самі школи будували в той час по всій Австро-Угорській імперії, – говорить Панчишин. – Лемпіцький, до речі, у Станиславові не жив, він лише приїхав для проектування і потім ніколи сюди не повертався. Ці школи будували за певними нормами, вони переважно цегляні. Весь образ відповідав тодішнім уявленням про атмосферу, в якій має виховуватися людина: суворо, обмежено, без ліберально-демократичних уявлень, які є тепер. Тому й така стилістика».
За його словами, пам’ятка на Гординського цінна не лише своїм зовнішнім виглядом, а й роллю в архітектурному ансамблі міста. До того ж, фасад практично зберігся, за винятком дрібних деталей.
«Над вікном є фронтони з різаними орнаментами. На них – прямокутні таблички, на яких, очевидно, щось було написано: може, цифри, латинські фрази, – розповідає Ігор Панчишин. – Коли прийшли совіти, вони всі рельєфи та картуші збивали. Тепер, коли будуть робити реставраційний проєкт, треба ці деталі добре дослідити».
Також, каже архітектор, головне – щоб майбутній проєкт містив усі етапи реставрації та був належним чином затверджений. А ще, оскільки Михайло Косьмій є деканом архітектурного факультету, це дає якусь надію, що все зроблять належним чином.
«Думаю, будинок може мати освітню функцію, пов’язану з університетом, а може містити приватні студії чи майстерні, – говорить Панчишин. – Ця функція може вимагати новітніх інженерних втручань, наприклад, прокладення комунікацій. Але в законі «Про охорону культурної спадщини» сказано, що всі пожежні, екологічні, сантехнічні норми не чинні в ситуації з пам’яткою, якщо вони суперечать її збереженню».
Володимир Ідак, начальник міського відділу з питань охорони культурної спадщини, повідомив, що тепер новий власник має у місячний термін укласти охоронний договір на пам’ятку архітектури. Потім відповідальні за культуру відділи й департаменти міської та обласної влади наглядатимуть за дотриманням законодавства під час реставрації.
«Якщо власник пам’ятки або уповноважений ним орган вважає за необхідне провести будь-які роботи, пов’язані з консервацією, реабілітацією, реставрацією, музеєфікацією, пристосуванням пам’ятки та упорядженням її території, він повинен подати органам охорони культурної спадщини науково-проектну документацію, – каже Ідак. – Роботи можна проводити тільки після погодження проектної документації та з письмового дозволу від ДАБІ».
Самі ж «Благо інвест сервіс» у середу, 15 квітня, запевнили, що зносити пам’ятку чи міняти фасад не будуть, а про подальші плани повідомлять згодом.
Від школи до пустки
Жіноча семирічна школа імені королеви Софії була другою дівчачою школою у Станиславові. Її заснували у 1890 році й назвали на честь останньої дружини польського короля Владислава ІІ Ягайла – Софії Гольшанської. Як каже франківський краєзнавець Іван Бондарев, спочатку школа містилася в одноповерховому будинку на теперішній вулиці Любомира Гузара, але з часом стало зрозуміло, що треба більше приміщення.
Тоді місто вирішило будувати нову триповерхову школу з кошторисом 31000 ринських. Роботу доручили Яну Лемпіцькому.
Спершу школа була п’ятирічною, потім термін навчання збільшили до семи років. Школа проіснувала до приходу перших совітів. Після закінчення Другої світової війни тут був учительський інститут – згодом Прикарпатський університет. Пізніше, до 1977 року – середня загальноосвітня школа № 8. У дев’яностих у споруді містилися інститут післядипломної педагогічної освіти, обласний і міський центри соціальних служб для молоді.
Останнє десятиліття, поміж короткі відрізки діяльності, будинок стояв пусткою. У 2015 році його передали у довгострокову оренду норвезьким інвесторам під iHub. Ті планували витратити на ремонт два мільйони гривень, потім виявилося, що цих грошей точно не вистачить, з комунікаціями й ремонтом даху допомагало місто… Але влітку 2017 року норвежці остаточно все порахували й тихо «з’їхали».
Потім мер Марцінків планував відкрити тут музичну школу або віддати споруду міському центру дитячо-юнацької творчості. Згодом заявив, що грошей на реставрацію нема, та вже наприкінці минулого року вирішив продати пам’ятку – нехай покупці розбираються.
Отже, залишається сподіватись на сумлінність нового власника та суворий контроль з боку охоронців культурної спадщини. Адже доля історичних будівель у Франківську найчастіше буває сумною – прикладів вдосталь.
