Уродженець Бурштина Олег Конопада хотів власний будинок та велику сім’ю. Та жаль, це на завжди залишиться тільки мрією. У 2022 році, коли ворог ступив на нашу землю, чоловік змушений був залишити найдорожче — дружину Наталю та єдину донечку Анастасійку.
За тиждень перед смертю Олег попросив всіх рідних скинути свої фото. Це була остання їхня розмова.
Олег Конопада — позивний «Кучерявий», старший солдат, гранатометник 2-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу штурмової роти військової частини Т0910.
Народився 16 жовтня 1988 року в Бурштині. Був єдиною дитиною в сімꞌї. Ріс активним і допитливим хлопчиком, спритним та компанійським. Полюбляв риболовлю, йдеться в проєкті “Спогади крізь віки”, інформують “Вікна”.
З 1994 по 2005 роки навчався у Бурштинській середній школі №1. Вчителі завжди позитивно відгукувались про хлопця, адже він був добрим, дружелюбним і старанним. Однокласники згадують його як хорошого друга, веселого, завжди на позитиві. Після закінчення навчального закладу вступив до Бурштинського енергетичного коледжу. З 2007 по 2008 роки проходив строкову службу.
У 2016 році одружився з коханою дівчиною Наталією. Після одруження проживав у Калуші. Життя склалося так, що невдовзі після весілля поїхав на роботу в Польщу.
У 2020 році народилась донечка Анастасійка. Олег був хорошим сім’янином і люблячим батьком. Мріяв про власний будинок і велику сім’ю.
З 2020 року і до повномасштабного вторгнення працював у товаристві «Ґудвеллі Україна».
З початком російської агресії не зміг залишитись осторонь подій в Україні. 4 березня 2022 року добровольцем пішов до Калуського територіального центру комплектування і соціальної підтримки. Його направили до Червоноградської частини Т-0910.
Спершу служив на кордоні з Білоруссю у Рівненській області. Паралельно проходив військові навчання. Після одного із таких навчань його направили до Катеринівки, що на Харківщині. Там уже у складі штурмової роти 710 бригади охорони Держспецтрансслужби тримали оборону на території Червоної гори.
Під час штурмів молився, щоб залишитись живим, оскільки вдома чекала на татуся маленька донечка. Після чергового завдання отримав незначні поранення і його відпустили до рідних додому.
Дружина Наталя пригадує:
«Олег розповідав, що коли відступали, було дуже страшно, бо багатьох побратимів поранили і вони загинули. В ту мить він усвідомив силу молитви, відчув, немов крила його огортають, не даючи загинути».
24 лютого 2023 року воїн повернувся до своїх побратимів. Цього разу вони тримали ту єдину дорогу життя під Бахмутом. 16 березня, спілкуючись із рідними, просив, щоб усі скинули свої фото. Це була остання розмова із близькими. 17 березня заступив на завдання. З побратимами виїхали на позиції. Не встигли розкластися, як їх накрили «градами».
Загинув боєць у районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області. Свій останній спочинок знайшов 22 березня на Алеї Слави Калуського міського кладовища.
Найкращий товариш Олега Володимир Чава ділиться спогадами:
«Олег був щирим хлопцем, чесним, порядним, позитивним козаком і великим патріотом української нації. Дякую, що в мене був такий друг».
За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також нагороджений відзнакою Івано-Франківської ОДА та обласної ради «За бойову звитягу».
Рішенням сесії Калуської міської ради Герою присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».
