Олексій Ровдо – засновник майстерні ексклюзивних ножів, який двічі був змушений тікати від російської навали. Уперше – з рідної Макіївки, а в 2022 році – з Краматорська. Він покинув майстерню мрії, аби зберегти найцінніше – свою родину.
А почалося все із звичайного захоплення та бажання створити власний, неповторний та оригінальний ніж. Олексій буквально напросився на навчання до місцевого майстра, після чого взявся до роботи. І все вийшло!Його майстерня стала однією з найвідоміших та найбільших в Україні, пише Правда.іф з посиланням на ШоТам.
Сьогодні чоловік продовжує займатися улюбленою справою в Коломиї. Каже, росіяни могли відібрати в нього обладнання чи приміщення, але не знання та любов до роботи. Через повномасштабну війну авторська майстерня перетворилася на крафтову: тепер ексклюзивні ножі Олексій створює разом із родиною.
Хотілося створити ніж, який не буде повторюватися
Ножі почали цікавити мене дуже давно. Рік навіть вже й не пригадаю. Мені було цікаво їх розглядати, користуватися ними. Одного разу я зрозумів, що хочу спробувати зробити власний ніж. Своїми руками і таким, яким його бачу я. Адже те, що продавалося для загального користування, не було ексклюзивом чи чимось рідкісним. А мені хотілося створити своє. Ніж, який не буде повторюватися.
Тоді я прийшов до майстра у якого частенько купляв ножі. Попросився на навчання, і він погодився. Та майстер одразу попередив: заняття буде лише одне. Для цього потрібно виділити цілий день і не пропускати крізь пальці нічого, що він говорить. Звісно, я погодився. Хіба так багато шансів дає нам життя? Пригадую, як прийшов до цього майстра і він присвятив мені цілий день. Майже без перерв, без відпочинку він показав мені увесь процес від «А» до «Я».
Він пояснив мені, як почати робити ніж, що для цього потрібно, які матеріали та які інструменти. Ми пройшли кожен етап. І я усвідомив, наскільки це важка, але чудесна ручна праця. Коли кожен елемент ножа залежить лише від мене, від моїх рухів та від того, що я буду робити з цим ножем.
Я роби ножі вночі, а вдень ішов на звичайну роботу
Після цього я почав набивати руку. Ночами сидів над власними виробами, пробував щось нове і експериментував. Виробляти ножі тоді я міг лише вночі, адже вдень була основна робота, яка на той момент приносила мені гроші. А ножі були лише хобі. Хобі, на яке я витрачав увесь вільний час.
Кожну вільну хвилинку я намагався вдосконалити себе і те, що я роблю. Який вигляд мав мій перший ніж, вже не пригадаю. Але він точно відрізнявся від масмаркету. Згодом я почав викладати свої ножі на онлайн-форуми, де збиралися однодумці. Я публікував фото і огляди на свої вироби: аби отримати відгуки і, звісно, щось продати. Спершу не йшло. Продати один ніж – це вже було перемогою.
Тож я вирішив робити ножі під певні категорії людей і пропонувати їм. Наприклад, мисливців цікавить конкретна форма, довжина, руків’я. Я зробив кілька варіантів і виклав фотографії на форумі лише для мисливців. Ці ножі забрали майже одразу. Тішився, як дитина. Здавалося, що знайшов правильний підхід і можна продовжувати працювати. Але згодом усе змінилося.
Більше за посиланням.
