Виробництво дитячих іграшок та вігвамів «Жужик» Михайло та Ганна Степнови назвали на честь доньки – саме так її ніжно кличуть батьки.
Власну справу розпочали у Миколаєві ще у 2020 році, але повномасштабне російське вторгнення змусило сім’ю шукати нове житло – його знайшли в Івано-Франківську, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
З військової служби – у власний бізнес
Михайло Степнов – учитель фізики, дуже любить дітей і свою роботу. Перед тим, після закінчення університету, в 2016 році, вирішив піти в АТО, бо відчував патріотичний обов’язок. Втім, долучитися до армії не дозволяло здоров’я, адже у Михайла астма. Та чоловік попри все хотів захищати Україну.
Я сказав лікарям, що не маю астми, а друзі здавали за мене аналізи. Тоді мені призначили «обмежену придатність» і я пішов на війну, – розповідає Михайло. – Служба на нулі тривала недовго: як тільки настала весна, я опинився у шпиталі, на цьому бойові зіткнення для мене закінчилися. Тож до 2020 прослужив у військовій частині. Я про це згадую нечасто, бо це не порівняти з тим, що зараз переживають наші військові.
Після завершення служби Михайло Степнов повернувся до улюбленої справи – у школу. Крім того, доводилося таксувати, щоб заробити на життя. Дружина Михайла Ганна працювала швачкою як наймана працівниця. Але водночас шила одяг на замовлення знайомих.
Ми подумали: а чому б дружина не працювала сама на себе? Вирішили шити дитячі вігвами, бо це завжди буде актуально й на той момент не було великої конкуренції, – розповідає Михайло Степнов. – Тоді я пішов з таксі, залишилась лише школа і наша справа. Взяли знайому на роботу, яка нам допомагала відшивати замовлення. Кроїли просто на килимі в одній із вільних кімнат в орендованій квартирі. Стартовий капітал бізнесу був 500 доларів.
Кількість замовлень почала зростати, тож Степнови задумались над розширенням. Знайшли у Миколаєві приміщення під виробництво, найняли більше працівників, купили нове обладнання. У перспективу війни не дуже вірили, та все ж з вибухами прийшло 24 лютого 2022 року.
З окупації і з-за кордону
У Миколаєві на початку повномасштабної війни було дуже неспокійно, тож Ганна з шестирічною донькою поїхали до батьків у село, поблизу Баштанки. Думали – там буде спокійніше, ніж у місті. Вийшло навпаки: ту частину Миколаївщини окупували росіяни. Михайло тим часом залишився вдома і волонтерив разом з іншими.
На щастя, в середині березня 2022 року ЗСУ відкинули окупантів з окупованої частини області. Тоді Ганна з дитиною виїхали до Польщі, адже там живе її брат з сім’єю.
Потім тато казав: добре, що поїхали, бо було дуже важко було з продуктами, ліками, – розповідає Ганна. – Зараз там немає сильних обстрілів, але доки не звільнили Херсон, було дуже чутно. У батьків є літній душ, тато туди вилазив і бачив поле бою між нашими і росіянами – вильоти, прильоти. А зараз буває чутно, але рідко і десь далеко.
Поки Ганна була у Польщі, а Михайло у Миколаєві, бізнес не припиняли. Кажуть: самі здивувалися, коли вже через кілька тижнів повномасштабної війни пішли нові замовлення.
Ми працювали дистанційно. Але у нас Аня відповідає за творчу роботу, а я – хіба за пакування, за те, щоб щось завезти. Тож вона у Польщі розробляла лекала, але потім критикувала, що щось вийшло не так, – говорить Михайло Степнов. – Тоді Аня повернулася, але постало питання, де жити, бо з дитиною в Миколаєві небезпечно. До того ж, ми хотіли, щоб донька ходила у школу, спілкувалася з однолітками.
Тоді почали шукати місто для нового дому. Розглядали Кам’янець-Подільський, Тернопіль, Чернівці та Івано-Франківськ. Десь були проблеми з ринком праці, десь – з орендою житла, а десь – з приміщеннями під виробництво. Зрештою вдалося знайти підходящі варіанти у Франківську.
Грант допоміг з обладнанням
На новому місці продукція від «Жужика» успішно знаходить покупців. Приміщення для майстерні світле і просторе, працювати комфортно. Все ж, є проблеми з персоналом, наприклад, зараз відкрита вакансія закрійниці.
У Миколаєві ми перебирали швеями, а тут, навпаки, не можемо знайти людей, – жаліється Ганна Степнова. – Приходили різні люди, були й такі, що не знали елементарних речей. А я не встигаю все робити сама.
Зараз у майстерні в Івано-Франківську працює троє людей, а ще двоє швей працюють з Миколаєва і надсилають готову роботу поштою.
Все ж, подружжю вдалося отримати грант «єРобота» для учасників бойових дій – 250 тис грн. За його допомогою вдалося закупити нове краще обладнання для роботи. Для цього потрібно було скласти бізнес-план і вказати, скільки робочих місць вийде створити з нового бізнесу.
Ми подалися на грант, з нами відразу зв’язався центр зайнятості, нам дуже допомагали, – каже Михайло Степнов. – Спершу заявку повернули, вказали, які помилки треба виправити, ми це зробили, подалися знову й отримали схвалення. Мені подобається Франківськ, бо тут приємно працювати підприємцю. Минулого тижня я також отримав 100 тис грн гранту на створення нашого сайту. І влада, і люди тут відкриті, це дуже приємно.
Все для дітей
Основна продукція «Жужика» – дитячі вігвами, а також іграшки, кошики для іграшок. А ще – дитячі піжами, муслінові костюмчики на літо. Замовити товар можна на сторінці Instagram, в інтернет-магазинах «Розетка» і «Пром», а також у деяких магазинах іграшок у Франківську, але там – з націнкою.
Донька – наша головна директорка. Ми їй показуємо всі нові вироби, вона дає нам поради щодо іграшок, а якщо не показали, обурюється, – посміхається Ганна. – Назва нашого бренду – «Жужик» – це так ми ласкаво кличемо доньку, ще з її трьох місяців. Особливої участі в роботі вона не приймає. Але недавно вперше попросилася сісти за машинку.
Крім бізнесу, Михайло Степнов викладає фізику в ліцеї № 21. Каже – намагається викладати на совість.
Школа мала цього року п’ять призових місць – усі, хто поїхав на олімпіаду, отримав відзнаку. Діти беруть участь у конкурсах. Бо наступне покоління – це майбутнє нашої нації, – говорить Михайло.
У майбутньому, як тільки вдасться залучити достатньо працівників, планують розвивати бренд. Поки вдається зробити в середньому 500 відправлень на місяць, але все ж завантаженість залежить від сезонності. Зараз на сторінці магазину в Instagram – понад 21 тисяча підписників, і це число постійно зростає.
Чи повертатимуться у Миколаїв після війни Степнови поки не знають. Якщо таки доведеться, кажуть: буде дуже важко покидати Івано-Франківськ і зручну, світлу майстерню, до якої звикли.
З одного боку, там старенькі батьки, їм треба допомогти, – каже Михайло. – Але у Франківську з моєю астмою клімат мені підходить ідеально. Там сухо, вітри, пил, а тут навпаки волого і немає так багато рослин, які викликають алергію. Та все залежатиме від того, як закінчиться війна.
Авторка: Ольга Романська
