Рамзан кадиров постійно коментує ситуацію на фронті, нахвалює власних бійців та “диктує” Україні умови миру.
Як голова Чечні експлуатує тему війни і наскільки велике його вплив на російські політичні процеси – нижче у матеріалі РБК-Україна.
Глава Чечні Рамзан Кадиров з перших днів війни став одним із головних рупорів російської агресії. Він постійно коментує у соцмережах ситуацію на фронті, публікує фото та відео своїх бойовиків, а також розкидається погрозами Україні та західним країнам.
Висловлювання Кадирова місцями навіть перевершують тези російської пропаганди за своїм радикалізмом та гостротою. При цьому він не впускає момент, щоб не нагадати про свою відданість Путіну: мовляв, “якщо президент віддасть наказ”, “якщо так вирішить верховний головнокомандувач”. Кадиров намагається грати на ще більш агресивних нотах, але всі його випади та заяви так чи інакше йдуть у руслі політики Кремля.
Він має широкий карт-бланш, яким не може похвалитися жоден інший голова регіону. І це стосується не тільки його заяв на тему війни, а й того свавілля, яке він влаштовує в Чечні.
“Кремль виростив дракончика, і тепер потрібно постійно його підгодовувати, щоби він не виригав вогонь”, – писала колись журналіст Анна Політковська, яка розслідувала викрадення, вбивства та порушення прав людини в Чечні. У 2006 році її було застрелено в ліфті свого будинку в Москві. Схожа доля спіткала і багатьох інших критиків, ворогів та конкурентів Кадирова.
Кланові ігри
Завершення війни у Чечні було центральною темою, з якою Путін вступав у свою першу президентську каденцію. Щоби припинити конфлікт, Кремль зробив ставку на пошук лояльних внутрішніх еліт. Вибір припав на сім’ю Кадирових, яка, до речі, на той час вважалася далеко не наймогутнішою в регіоні.
Під час Першої чеченської війни вони брали участь у конфлікті проти російської офіційної влади. Під час Другої змінили сторону, і коли активні бойові дії закінчилися, Кадирову-старшому відійшла посада голови, а потім і президента республіки.
Між Ахматом Кадировим і Москвою фактично був укладений негласний договір: один чеченський клан отримував від федерального центру масштабну підтримку й особливі преференції, а той натомість тримав у вузді весь регіон. Цей пакт разом із ексклюзивними повноваженнями по суті перейшов у спадок його сину.
Після вбивства Кадирова-старшого три роки президентом Чечні пробув Алі Алханов, а Рамзан Кадиров у цей час обіймав посаду прем’єра республіки. Між ними зав’язалися, м’яко кажучи, непрості стосунки: дійшло до того, що їхні охоронці вчинили перестрілку. Зрештою Алханов, не витримавши суперництва, фактично поступився своєю посадою.
“Кадиров – це продукт двох воєн у Чечні. Якби не було цих воєн і необхідності тримати цей регіон лояльним, підконтрольним – не було б і Кадирова. Головне, що дає Кадиров – він утихомирює Чечню від імені Путіна. Він досить кривавий диктатор. І тому у Чечні досить жорсткий режим. До війни він був навіть жорсткіший, ніж по всій Росії – а зараз скрізь однаково”, – каже російський опозиціонер Марк Фейгін.
Два десятиліття Чечня вважається особливим регіоном Росії, а Кадиров постійно демонструє своє право на винятковість. Він збудував на довіреній йому території жорсткий ієрархічний режим. У рамках гібридної ісламізації республіки всіх жінок зобов’язали носити хустки, а чоловіків карають за “неправильне носіння бороди”, видаючи їх за прихильників ваххабізму.
Всі важливі посади в республіці займають родичі та друзі Кадирова. Своїх критиків він змушує публічно вибачатись, наприклад, в ефірі держтелерадіо Чечні. І це не єдина форма боротьби з інакодумством, до якої вдаються в республіці.
З подачі Кадирова буквально усувають усіх його ворогів – їх викрадають, катують та вбивають, причому як у Росії, так і за її межами. Схожу “практику” щодо суперників він застосовував, ще очолюючи службу охорони свого батька. Якщо хтось із чеченців потрапляє до розряду ворогів Кадирова, відповідальність за це несе вся його сім’я. Родичів Ахмеда Закаєва – одного з представників Ічкерії, наприклад, змусили в мечеті вибачатися і зректися його.
“Порядок” в республіці Кадиров тримає за рахунок формування квазідиктатури, атмосфери страху та терору. Зі зрозумілих причин він не користується великою любов’ю чеченців. Проте на виборах у цьому регіоні він набирає майже 100% голосів, а Путін – понад 90%.
За “спокій” у колись бунтівній республіці йому багато дають і багато прощають. Вбивство Анни Політковської, опозиціонера Бориса Нємцова, співробітниці “Меморіалу” Наталії Естемірової, модератора чеченського телеграм-каналу 1ADAT Салмана Тепсуркаєва – це лише невеликий перелік злочинів з “кадировським” слідом, на який Москва мовчки заплющила очі.
Його люди займаються бандитизмом по всій Росії, через що їх почали уособлювати з усіма чеченцями, звідси – погане та упереджене ставлення до них по всій країні.
“У Москві кадировські люди робили те, що хотіли. Хотіли – людей вбивали. Все, що могли з ними зробити, це говорити: “ну, будь ласка, не треба”. У них, по суті, була вседозволеність. З ними навіть інші бандити не могли впоратися, тому що у них підтримка на самому верху. Величезна кількість чеченців самі ненавидять Кадирова, але вони нічого не можуть зробити. У нього сила і великі гроші”, – згадує один із бізнесменів, який покинув РФ.
Чечня по сьогодні залишається глибоко дотованим регіоном – її існування, зокрема й статки самого Кадирова, забезпечується переважно з федерального бюджету. Сам він заявляв, що сума надходжень із центру за останній рік перевищила 300 млрд рублів, хоча в офіційній звітності російського мінфіну ці цифри в рази менші.
Місцеві підрозділи Росгвардії та МВС, включаючи батальйони “Північ” та “Південь”, сформовані з чеченців і підпорядковуються “главарю” республіки – вони ж “кадирівці”. За деякими даними з відкритих джерел, їхня загальна кількість становить від 12 до 20 тисяч осіб.
Цілком імовірно, що російський президент бачить і для себе в цьому якусь вигоду: у системі, побудованій федеральними силовиками, є інша, непідконтрольна їм, але досить лояльна до нього “бойова одиниця”. Кадиров неодноразово заявляв, що пишається, коли його називають “піхотинцем Путіна”.
“За його лояльність Путін платить йому тією ж монетою. Кадирову дають шалені гроші, йому дозволяють те, що не дозволяють іншим. Йому дозволяють мати свої батальйони. Йому дозволяють поводитися на території всієї Росії так, як він захоче, робити скандальні публічні заяви, не озираючись ні на кого”, – пояснив Фейгін.
Тік-ток, Пригожин та контакти з Кремлем
Війна в Україні – тема номер один у всіх заявах та виступах Кадирова з лютого. Серед російських функціонерів він представляє так зване радикальне крило “партії війни”. Глава Чечні не раз закликав ще сильніше бомбардувати українські міста, використовувати ядерне озброєння та демілітаризувати НАТО. Він критикує міноборони та роздає поради про те, як слід воювати.
Показово, що його випади сфокусовані на військовому командуванні, а не на вищому політичному керівництві. Путіну він все ще продовжує мало не клястися у відданості.
Його погляди, принаймні у медійній площині, поділяє ще одна помітна постать російського істеблішменту – керівник “вагнерівців” Євген Пригожин. Вони кілька разів обмінювалися хвалебними висловлюваннями один про одного, але конкретних даних про їхню дружбу чи ситуативний союз немає. З усіма людьми, з якими контактує Кадиров, він, як правило, викладає фото в соцмережі. Спільних знімків із Пригожиним у нього поки що ніде не було.
Якщо порівнювати їхню нинішню вагу на внутрішньополітичні та військові процеси – Кадиров явно поступається керівнику ПВК “Вагнер”. Хоча ще до початку війни було навпаки. Пригожин близький до потрапляння у вузьке коло Путіна. Кадиров же має вплив на рівні керівника особливого регіону, як, наприклад, президент Татарстану. Але він явно не має таких важелів, щоб диктувати Кремлю свої умови чи переставляти фігури в російських “верхах”. Глава Чечні намагається видати своїх бійців за справжню грізну силу, але їхня ефективність, як і вплив самого Кадирова, порядком перебільшена.
“Коли був наступ на Київ, кадирівці, вважаючи, що це буде для них дуже легка прогулянка, йшли одними з перших. Вони хотіли забрати собі всю славу”, – каже співрозмовник РБК-Україна в українській спецслужбі. Їхній “похід” на столицю закінчився повним розгромом. Однак Путін, схоже, продовжує вірити у показний героїзм “кадирівців”.
Глава Чечні також тоді постив відео нібито з-під Києва, яке виявилося фейком. Приблизно така ж історія трапилась з його знімками, зробленими “у Маріуполі” у розпал боїв. Він “погорів” через логотип російської заправки “Роснефти” на тлі, якої, зрозуміло, не могло бути в Донецькій області.
“До початку правління Путіна умовні предки “кадирівців” зарекомендували себе як жорстокі бійці. Їхня колишня слава і репутація працює на них. Нинішні “кадирівці” – зовсім інші: коли вони бачать, що прилітають снаряди, що по них б’ють з танків, гранатометів тощо – у них паніка. Тому вони сидять десь у тилу і знімають свої тік-токи для того, щоби піаритися”, – додало джерело у спецслужбі.
Основна частина нинішніх “кадирівців” виконують завдання по лінії Росгвардії, тобто вони стоять на блокпостах або проводять фільтраційні заходи на окупованих територіях. Ще одна роль, яка посильна чеченським бойовикам – це загороджувальні загони: вони не дають втекти іншим солдатам з поля бою.
Базовий піар-майданчик Кадирова – це соцмережі. На центральному телебаченні, що є двигуном російської пропаганди, він нечастий гість. Тож не можна сказати, що медійна активність голови Чечні прямо підбурюється Москвою. Вона радше санкціонується з багатьох питань, поки нагорі впевнені в його контрольованості.
Але коли Кадиров переходить межу або перестарається у своїх бравадах, Кремль посилає йому незадоволені сигнали. Публічно його може смикнути Дмитро Пєсков, нагадавши, що “зовнішню політику країни формулює глава російської держави”. А неформально – голова АП РФ Антон Вайно. По суті, це – двоє людей у російській “верхівці”, яких може почути Кадиров, окрім Путіна.
Вся ця войовнича риторика та рекламування своїх бійців – не більше ніж спроба зміцнити довіру Путіна. Кадиров, будучи чужинцем для кремлівського апарату, намагається з подвійною силою демонструвати “патріотизм” і прихильність до ідей свого “вождя”. Україна для нього – це не ціль, а спосіб реалізації своїх амбіцій усередині Росії.
За однією з версій – Кадиров мітить на керівний пост у силових структурах. Наприклад, у міноборони. Цим якраз можна було б пояснити його критику Шойгу та спроби представити “кадирівців” кращими бійцями, ніж регулярна армія. Видання “Медуза” писало, що голову Чечні можуть перевести на високу посаду у Росгвардії. Можливо, йдеться про крісло заступника глави відомства Віктора Золотова.
Навряд чи сам Кадиров був би задоволений такою пропозицією. Для нього це означає пониження, адже у Чечні він почувається “царем”. А віддати йому посаду голови – чи то Росгвардії, чи МВС, чи міноборони – Москва навряд чи зважиться. Силовики недолюблюють Кадирова і не вважають своїм: хай там як, у Першій чеченській війні вони билися по різні сторони.
Мінімум, на який завдяки своїй активності розраховує Кадиров – це збереження своєї посади в Чечні. У російському політикумі вже неодноразово “розгулювала” інформація про те, що Кремль нібито може привести до влади в республіці іншого персонажа. І всі заяви Кадирова про можливу відставку, мабуть, робляться саме в цьому ключі – щоби вкотре нагадати Москві, як у Чечні може бути неспокійно без нього.
