Наметове містечко для цих військових оточене колючим дротом і сховане серед лісу. На вході черговий відчиняє браму, над якою висить прапор із написом англійською: Welcome to hell («Ласкаво просимо до пекла»).
Частина новобранців щойно вийшла з колоній за умовно-достроковим звільненням, бо захотіла воювати. Ще донедавна вони були засуджені за крадіжки, розбій, наркотики й убивства. Є і військові, які самовільно залишили частину, отримали за це вирок — і знову повертаються на службу після тюрми.
hromadske побачило, як проходить військовий вишкіл колишніх засуджених у батальйоні «Шквал» 59 бригади. І розпитало їх про мотивацію до служби, соціальну реабілітацію і повернення довіри до колишніх злочинців.
«В армії красти не можна, у нас такої х*йні немає»
Про пекло — це жарт. Старшина, на позивний Джоні, пояснює, що колишнім засудженим намагаються створювати умови, у яких би вони передусім почувалися солдатами, до яких ставляться з повагою. Звичайно, таке ставлення є дзеркальним.
Якщо новобранці себе добре зарекомендують, їх можуть звозити до міста, за кілька кілометрів звідси, на футбол, чи на карʼєр покупатися. А ще тут щонеділі смажать шашлики.
Але за порушення розпорядку дня чи за помилки під час виконання завдань — є санкції. Наприклад, новобранцям дозволяють користуватися телефонами лише годину — після вечері. Це щоб солдати краще зосереджувалися на навчанні й фізичній підготовці та щоб зайві думки не лізли в голову, каже Джоні.
Та якщо когось зловлять із телефоном, то апарат можуть забрати й прибити до дерева, яке росте в центрі містечка. На сосні на цвяхах уже висить десяток смартфонів. Збоку біля сосни лежить метрова колода з прибитим скраю поліном-ручкою. Цю колоду тут називають «нагородною зброєю». Якщо хтось проштрафився, ходить із нею цілий день.
Старшина показує на дверях штабу (зведена з дерева хатина, прикрита маскувальними сітками) своєрідну «дошку пошани». На ній прикріпили з десяток списаних зошитів, у кожному рядку від руки написана фраза «Я довбойо* — і хочу виправитись». Писали ті, хто проштрафився.
По колу містечка розміщені баня, намети, де живуть солдати, штаб, кухня, туалети.
Колючий дріт по периметру зʼявився неспроста: щоб не передавали наркотики й щоб військові не виходили за межі території — теж по наркотики чи алкоголь. За останні пів року був лише один випадок, коли до містечка намагались пронести заборонені речовини в посилці, та їх одразу знайшли.
Так само це обмежує можливість утечі для тих колишніх засуджених, які прагнуть скористатися умовно-достроковим звільненням із тюрми, щоб утекти вже зі служби. Але це не панацея. Бо хто хоче, шукатиме будь-які можливості.
Таких випадків небагато, каже Джоні. Та все ж трапляються. Нещодавно втік чоловік, який через УДЗ вийшов із тюрми після увʼязнення за СЗЧ, яке він не раз вчиняв. І тікав він саме з навчань — тобто до виконання завдань на фронті не доходив.
Іноді СЗЧівців повертають, в інших випадках інформацію про них передають правоохоронцям. Коли ті знаходять утікачів, їх відправляють назад до тюрми. Військове керівництво та інструктори краще витрачатимуть ресурси на тих, хто дійсно хоче вчитись і воювати, каже Джоні.
«Не знаєш, як владнати проблему, тому повертаєшся в тюрму»
Новобранець Віталій з Івано-Франківська. Із цієї групи він найдовше сидів у вʼязниці — сумарно 20 років. Ще з 2000-х потрапляв у тюрму й періодично виходив на свободу, але знову вчиняв крадіжки чи грабежі і повертався за ґрати.
«Періодично виходиш, забуваєш, як це — свобода. Не встигаєш увімкнутися, стаєш на злочинну діяльність. Поки сидиш [у тюрмі], друзі вмирають. Залишаєшся сам на сам, не знаєш, як владнати свою проблему. Тому повертаєшся знову в тюрму», — каже Віталій.
І додає: маючи судимість, дуже важко знайти роботу. Тож крав знову й знову задля швидких грошей. Хоча ще до першого ув’язнення здобув вищу юридичну освіту.
Тричі одружувався, має троє дітей. З нинішньою дружиною почав стосунки, коли востаннє вийшов на свободу у 2024-му. Через рік знову потрапив у вʼязницю і там дізнався, що дружина завагітніла. Народився хлопчик, назвали Віталієм.
«Зараз є шанс кардинально поміняти своє життя. В основному — перестати красти, бути корисним суспільству й одночасно собі. Я думаю, дітям буде приємно почути, що я не сидів у тюрмі, а захищав територіальну цілісність України», — розповідає чоловік.
ПОВНИЙ МАТЕРІАЛ ЧИТАЙТЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ: «За про*об — сто разів пишеш “Я — довбо*об”». Як колишніх вʼязнів перевиховують у штурмовики
