Два роки пекла. Тиран знайшов свою жертву. Знущався, лупцював і ще й відібрав дитину. Жінка вирвалася з домашньої катівні, але тепер бореться за свою донечку. Хоче, аби її почув увесь світ, а особливо ті жінки, які досі терплять і мовчать за зачиненими дверима.
Надто боляче згадувати
Молода приваблива жінка з хвилястим волоссям. Очі дуже красиві, але весь час опущені. Вона лиш недавно почала усміхатися. Як тільки втекла від чоловіка. Хоча погляд досі сумний. Страшенно тужить за донечкою. Коли бачить діток, одразу в сльози, пише Галицький кореспондент.
Інтерв’ю тривало кілька годин. Не тому, що жінка ніяк не могла наговоритися, просто дуже часто замовкала і плакала. Надто боляче все згадувати.
«Люба прийшла до нас у липні, якраз у ті дні, коли надворі сильно пекло, взута в осінні кросівки, вдягнена в затягані штани і футболку – більше не мала що вбрати, – розповідає волонтерка БО «Час добра і милосердя» Валерія Кушніренко, яка зараз опікується молодою мамою. – Її чоловік казав, що Люба не вміє вдягатися, тому він сам буде контролювати її гардероб. Притарабанив додому якісь штани, кілька кофтин, мовляв, з неї і цього досить. Більше не купував їй одягу. Із зимовими чоботами допомогла знайома – інакше в морози Люба не мала би в чому вийти з хати. Про косметику жінка взагалі давно забула. Він ніколи нічого не дарував і навіть не питав, чи їй чогось хочеться. Якось приніс на її день народження торт і так собою пишався, ніби здійснив бозна-що».
Любов Пип’юк – геть юна, їй тільки 22. Сирота. Родом із Верховинщини. Батьки давно померли від алкоголю. Люба змалку виховувалася в інтернаті. Каже, про той час має лише добрі спогади.
Вивчилася на кравчиню. А у 18 років закохалася. У нього – свого майбутнього тирана. Перша любов. Перший досвід серйозних стосунків.
Володя старший на 10 років, розлучений, є син від першого шлюбу. Чоловік працював вихователем-психологом в одному з франківських училищ, багато жартував, мав харизму, іноді навіть робив компліменти. Але дуже рідко.
Почали мешкати разом. Два роки все було начебто непогано. Одразу вирішили не одружуватися – аби Люба не позбулася своєї пенсії по втраті годувальника. Щоправда, тих грошей дівчина не бачила – все забирав коханий. Навіть собі на засоби гігієни і білизну мусила клянчити.
А якось він ще й оформив на неї свій кредит. Умовив. Казав, що то гроші для їхньої сім’ї і що він сам закриє позику. Жодного платежу Володя так і не сплатив банку, Люба досі віддає ті гроші.
Коли чоловік звільнився з училища, почав перебиватися підробітками. Трохи працював у клінінговій компанії, прибирав. І Любу брав з собою. У роботі коханий її не шкодував – обоє гарували на рівних. Володя казав, життя зараз таке, що всім нелегко. Гроші там заробляли непогані, ось тільки чоловік полюбляв спускати все на гральні автомати.
Лупцював, куди бачив
Перший раз це сталося у Польщі. Вони приїхали в Краків на роботу. Довго шукали хостел, вільних місць ніде не було, втомлені після дороги, голодні… На Володю ніби щось найшло, він так розлютився, що копнув Любу просто посеред вулиці. Розвернувся і пішов геть.
Шокована дівчина розплакалася, а тоді побрела на вокзал. Володя знайшов її там. Ні, не вибачився. Лиш дорікнув, що мусив довго її шукати. Люба не звернула уваги – вже звикла, що постійно у всьому винна.
«Ти нікчема!.. Ти ніхто!.. Невдаха… Ні на що не здатна… Ти порожнє місце у цьому світі… Ти взагалі нікому не потрібна…» – саме такі приниження Люба почала чути мало не щодня. Все це було заправлено добрячою порцією матюків. Володю не влаштовувало нічого: як дівчина говорить, поводиться, ходить, варить їсти, прибирає… Все частіше приниження доходили до бійки. Коханий не шкодував стусанів. Лупцював, куди бачив.
Володя забороняв їй спілкуватися з подругами, бо, мовляв, всі вони погані і взагалі не потрібні. Дівчина ще має двох сестер, але до них теж зась.
Люба не раз ішла геть від тирана, але потім він телефонував, вибачався, говорив, що кохає і що більше такого не повториться. Однак це повторювалося знову і знову.
А потім вона завагітніла. Та він далі тлумив її кулаками і тверезий, і п’яний. З квартири саму не випускав, а коли виходив, замикав на ключ. До речі, Люба працювала аж до восьмого місяця вагітності – прибирала разом із чоловіком. Його при цьому все влаштовувало. Аж поки начальник сказав, аби вона не виходила на роботу, бо очищувальна «хімія» надто токсична.
Коли народилася Софійка, то перші тижні немовля мало коліки. Володя кричав, що Люба своїм молоком тільки труїть малу. Вже через місяць молоко пропало. Але чоловіку знову було недогода: «Я ж казав, що ти нікчема, навіть дитину не здатна нагодувати».
А тоді подав на Любу до суду, мовляв, не справляється з материнськими обов’язками. Казав, що хоче провчити її. Під час слухання суддя була категоричною: «Я мама двох дітей, і жодну з них я теж не годувала грудьми». Чоловік пішов додому ні з чим.
Всі декретні виплати Володя оформив на себе, хоча коло дитини постійно була Люба. При цьому він ще й дзьобав жінку, аби та йшла десь працювати.
Аби всі почули
Пекло скінчилося того дня, коли Володя прийшов додому п’яний і кинувся душити дружину з вересками: «Якщо ти нашкодиш моїй дитині, я тебе вб’ю». Ніби здурів. Вигнав її надвір посеред ночі.
Жінка викликала поліцію, чоловіка забрали у відділок, а Любу з дитиною відвезли в кризову кімнату. Наступного дня вони з крихіткою поїхали до сестри в гори.
Володя писав заяви у поліцію, мовляв, Люба викрала дитину. Поліціанти почали видзвонювати жінці, аби повернула немовля. Хоча обоє мають рівні права на донечку.
«Кожен поліціант, який телефонував, випитував, де я є, чому не дозволяю чоловікові бачитися з дитиною, – згадує Люба. – Я щоразу мусила розповідати свою жахливу історію. Зрештою Володя мене так налякав, що я повернулася. Казав, що на мене заведуть кримінальну справу, що буде розшук…»
Наступного ж дня чоловік вигнав Любу з хати. З усіма її манатками. Дитину не дав.
Фахівці кризової кімнати скерували жінку до волонтерів. Так вона опинилася під опікою БО «Час добра і милосердя». Бідолашній зняли квартиру, дали нормальний одяг. Люба уже знайшла підробіток покоївкою. Волонтери надали їй психологічну допомогу. Жінка одразу подала до суду, аби визначили, з ким дитина має проживати. Ось-ось відбудеться слухання.
Володя, у свою чергу, вимагає, щоб колишня кохана оплачувала його квартиру, харчування і одяг для дитини. Іноді дозволяє прийти побачити Софійку, але не довше, ніж на п’ять хвилин.
«Все залежить від його настрою, – говорить жінка. – Може зателефонувати і просто вилаяти матом. Або може сказати, щоб я принесла підгузки. Коли приношу, жбурляє їх у мене, бо, бачте, не такі мали бути».
Тепер Люба згадує минуле, як кошмар, має відразу до всіх чоловіків і готова на все, аби відвоювати свою Софію. Перші дні, коли тільки оселилася в квартирі, яку для неї зняли волонтери, ніяк не могла звикнути до тиші – коли ніхто не верещить, коли можна не боятися, що отримаєш чергового ляпаса чи стусана.
«Для чого ми хочемо, аби люди знали цю історію? – каже Валерія Кушніренко. – Бо ви собі навіть не уявляєте, скільки таких самих нещасних жінок терплять за зачиненими дверима своїх домівок, які давно перетворилися на катівні. Терплять і мовчать. Бо чоловік-тиран майстерно втовкмачив у голову, що вона – мотлох для цього світу і ніхто їй не поможе. Поможе. Завжди знайдеться той, хто поможе. Лиш треба зробити перший крок, заволати про себе – аби всі почули».
Наталя МОСТОВА
P.S. Реквізити для допомоги Любі: карта-ключ ПриватБанку 5169 3305 2215 1635 (Кушніренко Валерія). У призначенні платежу вказувати «Для Люби». Також жінка буде вдячна за будь-яку юридичну підтримку.
