34-річний Станіслав з Дніпропетровщини до великої війни працював на заводі, був рок-музикантом та писав вірші. 9 березня 2022 року пішов воювати добровольцем у 128 окрему бригаду Сил територіальної оборони, що дислокується у Дніпрі. На війні втратив ногу та ледь не позбувся ока. З нього медики витягнули сім уламків. Наразі боєць упродовж чотирьох місяців перебуває в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
Історію воїна розповіли на Facebook-сторінці медзакладу.
Станіслав говорить: пішов на війну, щоб захистити свою сім’ю. За 11 днів вишколу його навчили “бути днювальним і стріляти з автомата”.
Спочатку боєць служив розвідником, згодом — навідником у мінометній батареї.
“Свою 128 бригаду ТрО Дніпра Станіслав називає елітною, бо туди йшли добровольці мотивовані, готові йти на смерть, як гладіатори”, — йдеться у дописі.
На “нульові” позиції Станіслав потрапив у серпні 2022 року, а вже через кілька днів у першому бою ліквідував “поважного” кадирівця.
“Вони називали нас “шайтан-труба”. А ми з побратимом стріляли дуже чітко — прямо в бліндаж залетіла міна. І один їхній чувак, як почули з перехопленої розмови, каже: “Азімата больше нєт”. А ми такі: “Нєфіг шастать!” — розповідає Станіслав.
Боєць пригадує, як потрапив під обстріл танка.
“У мене розколовся шолом від уламка. Я такий встаю: а-а-а, ну, давайте ще наводимо… Жодного страху не було і, в принципі, досі немає. Головне — ми їх стримали, завдали їм великих втрат. За півтора місяця ми з братом “замаслали” два батальйони. Мінометом! Про це ви не прочитаєте в новинах. Ви не прочитаєте, скільки було штурмів у полях. Ми працювали в полях, там ніде сховатися”, — каже військовослужбовець.
Станіслав отримав поранення 14 жовтня 2023 року біля села Старомайорське на Донеччині.
“Ми відбивали штурми. Нас атакували FPV-дрони. Я збив чотири з “калашмата”. І коли біг, при цьому кидав міни. Коли кинув крайню міну, то почув так “вжік” і впав. І коли розплющив очі, м’ясо полетіло. Дивлюся: от — кістка, там — залишок ступні, ця нога вивернута. Мені FPV-дрон прямо в ноги залетів. Був великий вибух”, — розповідає Станіслав.
Побратими наклали йому турнікети. Поруч була група евакуації “Айстра” Криворізької ТРО.
“Кажу: я — командир міномета, молодший сержант такий-то. Несіть, бо в мене годинник тікає. Загалом тоді було десь 20 хлопців поранених і контужених. Потім “орки” на нас відкрили полювання. Добре, що був вечір, і вони не мали “теплаків”. Поки евак їхав, я лежав і молився”, — пригадує Станіслав.
А на евакуаційному автомобілі якраз був його знайомий, який за два дні до поранення поскаржився, що автівка не заводиться.
“Станіслав дав йому 5 тисяч гривень на ремонт евака з умовою, “щоб завтра він уже був на ходу”. А через день отримав поранення. Десь через годину боєць уже був на стабпункті, а через дві — у Запоріжжі”, — йдеться у дописі.
В Івано-Франківську Станіслав лікується чотири місяці. В обласній клінічній лікарні медики нарощують бійцю на нозі кістку та намагаються поліпшити зір.
