Чи змінить ситуацію новий закон про мобілізацію, на прийняття якого українці давно чекають? Про очікування від цього документу, суспільний осуд та нові підходи у веденні призовної кампанії «Західний кур’єр» розпитав у заступника начальника Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування і соціальної підтримки, начальника сектору мобілізаційно-оборонної роботи Романа Боднара.
– Чи виконує Прикарпаття мобілізаційний план і які головні труднощі, пов’язані з цим процесом, станом на сьогодні?
– Виконання мобілізаційного плану – інформація з обмеженим доступом. Тому цей момент коментувати не буду. Але скажу коротко – завдання реалізується не в повному обсязі. Труднощі є, і головна з них – викривлене сприйняття нашої роботи суспільством. Ворожі спецслужби приділяють цьому велику увагу. Триває потужна інформаційна кампанія з дискредитації установ ТЦК. Суспільство підбурюють інформаційними вкидами, іншими методами.
Основна маса військовозобов’язаних, які були готові захищати державу добровільно, пішли на фронт в перший рік повномасштабного вторгнення. Відтак, після 2022-го року ми перестали працювати з категорією бажаючих проходити військову службу, і перейшли до тих громадян, які прагнуть всіляко ухилитися від виконання свого державного обов’язку.
– Чи змінилисяпідходи до мобілізації в області в зв’язку із цим?
– Зміна підходів у нас відбувається періодично. Це вимушений процес, бо органи місцевого самоврядування, які, згідно до закону, повинні здійснювати оповіщення військовозобов’язаних, не виконують це завдання, а часом і відверто його саботують. Процес мобілізації станом на 2022 рік був повністю побудований на радянських принципах. Зав’язаний на оповіщення через підприємства, територіальні громади. Після децентралізації змінився державний устрій. Посади, які при СРСР призначалися «згори», стали виборними. Звідси і почалися головні труднощі в в процесі призову. Ті, хто мали б сприяти нам в ході мобілізації, або думають про майбутні вибори, або бояться розправи односельчан.
Щоб поповнити частини, які зараз виконують бойові завдання на передовій, ми вимушені виходити на вулиці і здійснювати заходи оповіщення своїми силами.
Головний наратив тих, хто шукає уникнення призову, що працівники ТЦК це самі ухилянти. Цивільні нам в обличчя кричать, мовляв, чому самі не йдете на війну? І це при тому, що зараз 70% військовослужбовців нашого територіального центру, а якщо говорити про роту охорони, то і всі 90%, це військові, повернені з бойових частин. Вони проходили військову службу і є непридатними або внаслідок набутих там захворювань, або через поранення.
Крайній випадок подібних «розбірок» ми бачили на франківському вокзалі. Було відео, у конфлікті брав участь наш працівник, людина після поранення. По мережі гуляє лише фрагмент запису, вирваний з контексту. Насправді військовослужбовця спровокувала цивільна особа. У бійця очевидна травма, він опирався на милицю. Але люди довкола не зробили на це жодної поблажки. В обличчя йому летіли стандартні наративи: що ти тут робиш, іди воюй і так далі.
– Сьогодні дійсно на вулицях можна побачити працівників ТЦК з тростиною, навіть без руки чи ноги. Але чи доцільно залучати людей, після важких поранень, які так чи інакше наклали відбиток на їхній внутрішній емоційний стан, безпосередньо в процес мобілізації? Останнім часом побільшала кількість конфліктних ситуацій між працівниками ТЦК та громадянами. Є ризик розгоряння громадського конфлікту.
– Скажу відверто – в нас немає вибору. Я вже казав, що 90% службовців роти охорони і 70% ТЦК є якраз демобілізованими з бойових частин людьми. Решта переважно жінки і представники старшого покоління. Жінок ми пробували залучати до заходів оповіщення. Але, знову таки, від суспільства йде або ігнорування, або провокативні дії.
За два роки війни ТЦК сформували шість батальйонів і одну бригаду. І в кожен з цих бойових підрозділів ядром ставали військовослужбовці центрів комплектування. Ми пережили втрату найкращого кадрового ресурсу, особливо офіцерів, яку досі відчуваємо. Є нестача працівників не тільки в кількісному, але і в якісному складі.
Так, є момент того, що поряд з фізіологічною травмою, обмежено придатні до військової служби часто мають і душевні рани. І коли людину, яка пройшла нелегкий бойовий шлях, в тиловому місті цивільні будуть «посилати на фронт», звичайно у відповідь виникає агресія. Ми такі моменти з боку наших працівників присікаємо. З іншої сторони, це доводить, що в ТЦК працюють ніякі не ухилянти.
Зараз ми змушені 70-80% нашого особового складу залучати до мобілізаційних заходів. Це крайня міра, яка нам не приносить жодної радості чи матеріальної вигоди. Це зайва робота, яку би не мав робити ТЦК. Ще рік тому цієї задачі в нашому положенні не було. Повторюся, цим мали б займатися органи місцевого самоврядування та керівники підприємств, установ, організацій. Але і влада на місцях, і начальники в спілці з підлеглими, шукають шляхи ухилення від призову. І зараз це їм вдається через неповну відповідність законодавства. Це реалії сьогодення, які, маю надію, зміняються після прийняття закону про мобілізацію.
– Чому, на вашу думку, закон про мобілізацію так довго не можуть прийняти в ВРУ?Які ваші головні очікування від цього документу?
– Очевидно, що десь є свідоме затягування прийняття цього закону, бо на зміни ми чекаємо ще від липня 2022 року. Закон непопулярний, а депутати ВРУ це, першою чергою, політики.
Наше головне очікування дуже банальне – військовозобов’язані самі мають прибувати в центри комплектування, а не ми за ними бігати. Це важко і фізично, і морально. Багато працівників, переведених до нас із бойових частин, попрацювавши тиждень-два в мобілізаційних заходах, звільнялися, бо не могли витримати моральний пресинг.
Щоб ви розуміли, ми, як центр комплектування, забезпечуємо повний спектр супроводу військовозобов’язаного, від моменту його призову аж до організації поховання, якщо боєць загинув. Ми людину призиваємо, ми її навчаємо, а якщо, не дай Боже щось стається, ми сім’ю про це сповіщаємо, дивимось у очі. Кожен працівник ТЦК розуміє, що несе повну відповідальність за громадянина, якому вручає повістку. Це дуже непростий момент. Виходить, працівники ТЦК відчувають моральну провину за виконання своїх же обов’язків.
Тому головний пункт, який ми очікуємо від нового закону, це врегулювання питання прибуття громадян до центрів комплектування для уточнення даних після оголошення мобілізації. Зараз у законі прописано, що цей процес відбувається тільки за викликом ТЦК. Це і провокує «біганину», конфлікти та всі інші непорозуміння. Через брак інформації виникають казуси з призовом обмежено мобільних громадян, померлих і так далі.
Так само відбувається і з громадянами, які у мирний час виїжджали за кордон на термін більше трьох місяців. Вони теж мали б прибути в ТЦК, написати відповідну заяву і бути тимчасово знятими з військового обліку. Люди роками цього не робили. Тепер виходить, що ми працюємо впусту, оповіщаємо громадян, які вже давно фактично в Україні не проживають. Але юридично ці люди в нас на балансі, тому ми змушені через поліцію оголошувати їх у розшук. Відтак ще одне велике очікування від закону про мобілізацію – розширення автоматизації процесу призову шляхом залучення цифрових даних про військовозобов’язаних з різних реєстрів.
У нас вже працює система «Оберіг», де занесено дані приблизно 90% військовозобов’язаних. Туди надходять дані з різних реєстрів, але поки не всіх. Усі ці люди офіційно перебувають у розшуку поліції. Осіб, які є в цій базі, поліція має право примусово доставляти до ТЦК в порядку адміністративного затримання.
– Доступ до цієї бази відкритий?
– Ні. Доступ є тільки у нас та у Прикордонної служби. Особа потрапляє туди, якщо десь вона не прибула по повістці, не повідомила передбачені законом дані, іншим способом ухилилася від призову. Щодо такого громадянина роблять помітку, що він знаходиться в розшуку.
В зв’язку з цим можуть виникнути такі неприємні моменти, коли людина, яка дійсно має право на відстрочку, але не подала ці дані до ТЦК, при виїзді за кордон пред’являє документи, приміром, на батьківство трьох дітей. А людині кажуть: «Все гаразд, але ви знаходитесь в розшуку. Вам необхідно уточнити дані». І через кордон її не пропускають, а відправляють до нас у ТЦК.
Таких осіб, станом на грудень 2023 року у нас в області було 36 тисяч. За поточний рік в цю базу внесли ще три тисячі громадян. Всі ці люди офіційно знаходяться у розшуку. Тому не треба дивуватися, коли когось з військовозобов’язаних зупинили на вулиці, перевірили по базі «Оберіг» і відразу примусово доставили до ТЦК. Бо від початку війни тих, хто отримав повістку, не прибув до нас і думає, що його ніхто не буде шукати, дуже багато.
Наголошую, зараз у нас обов’язкова явка до ТЦК за викликом. Цей виклик може здійснюватися в будь-який спосіб. Якщо людина думає, що не буде підписувати повістку і таким чином ухилиться, це не так. Зараз у нас працює відео фіксація за допомогою бодікамер, відбувається складання протоколу про відмову від підписання і так далі. Ми маємо право сповіщати людину будь-яким доступним шляхом будь-де: в громадських закладах, на вулиці, на підприємстві, в транспорті, за адресою проживання. Ці заходи проводяться і будуть проводитися.
– Чи правда, що в наш ОТЦК І СП направляють працівників центрів комплектування з Харкова, у Львів – з Києва? Чому працівників ТЦК обмінюють між регіонами?
– Ні. Обміну військовослужбовцями з ТЦК до ТЦК інших областей немає. Військовослужбовці, які придатні до служби, були переміщені від нас до бойових частин. І навпаки, з бойових ВЧ до нас прибули обмежено придатні. Переважно, це люди, які призвані з Прикарпаття.
Але 10% громадян, яких ми призвали з області, були внутрішньо переміщеними особами. В цифрах, чисельність цих людей досить велика. Це якраз люди з Харківської області, з Херсона, з Києва. Вони були призвані з Прикарпаття, але хоча, по суті, прикарпатцями не є. Такі військовослужбовці, демобілізовані з фронту, повертаються на службу в ТЦК в нашу область, бо тут живуть їхні сім’ї. Можливо, інформація, яку ви озвучили в питанні, десь поширюється у викривленому вигляді, як обмін працівниками ТЦК між областями.
– Як впливає ОТЦК і СП на процес бронювання від мобілізації працівників критичних підприємств міста та області? Чи потрібна, на вашу думку, бронь всім тим, хто нині нею користується?
– Постановою Кабінету Міністрів визначено перелік вимог до підприємств, працівники яких отримують бронювання від мобілізації. Їх визначає комісія, створена при ОВА. Нашого працівника ввели до цієї комісії тільки з січня поточного року. До цього нас там не було, і ніяким чином на цей процес ми не впливали.
Не буду казати чи всім, але бронювання однозначно необхідне. Інакше може статися так, що зріжемо гілку, на якій сидимо. Держава має працювати, економіка функціонувати, місто жити, а діти навчатися.
