Цей сценарій можливий у разі різкого послаблення центральної влади у Росії
Інші сценарії найближчого політичного майбутнього Росії читайте тут.
Про це пише Правда.іф з посиланням на НВ.
Суть цього сценарію — на початку війни всіх проти всіх: різних владних і навколовладних угруповань між собою, приватних армій з офіційними Збройними силами, місцевих та національних еліт із центральною владою, стихійних бунтів із різних приводів. У такому випадку термін «війна» використовується в прямому сенсі, оскільки мова йтиме про використання зброї та воєнізованих структур. Ще одна особливість цього процесу — у його стихійності. У цього сценарію велика ймовірність частої зміни формальної центральної влади у Росії.
Тригером (спусковим гачком) для цього сценарію може стати різке загострення боротьби за владу в РФ або у разі смерті путіна, або внаслідок перевороту, а можливо і внаслідок катастрофічних поразок російської армії в Україні. Логічний ланцюжок розвитку внутрішньополітичної кризи буде таким: а) обвальна делегітимізація центральної російської влади; б) різке загострення насильницької боротьби влади у РФ і на центральному, і на місцевому рівнях; в) ланцюгова реакція насильства у різних формах.
У разі виникнення такої ситуації російські війська досить швидко підуть (і/або будуть виведені) з України хоча б частково. Вони знадобляться для внутрішньополітичної боротьби у Росії.
Цей сценарій є ще одним вікном можливостей швидкого звільнення окупованих територій України. Проте внутрішньополітична боротьба у Росії може частково захоплювати і деякі прикордонні регіони України (насамперед, Донбас і Крим). Також буде велика можливість бандитських набігів з прикордонних регіонів Росії на прикордонні регіони України. Тому Збройним силам України періодично доведеться проводити бойові дії на території Росії.
Але найскладніша і найнебезпечніша проблема, яка може виникнути в рамках цього сценарію — це контроль над ядерною зброєю РФ. Тому Захід (США, НАТО та ЄС) і Україна мають бути готовими до спільних та скоординованих дій (можливо, і з деякими російськими політичними силами) щодо забезпечення контролю над російською ядерною зброєю, і нейтралізації її використання.
Смута за своєю суттю буде перехідним політичним періодом і завершиться якоюсь стабілізацією (можливо за участю зовнішніх гравців). Ця стабілізація може статися у формі відновлення централізованої структури держуправління у Росії. Якщо це відбуватиметься стихійно, то до влади можуть прийти «силовики», з усіма ризиками, що випливають із їхньої політичної суті. Якщо стабілізації сприятимуть зовнішні гравці, то можливий прихід до влади «технократів», чи коаліції «технократів» з помірними та прагматично налаштованими «силовиками». Але цілком можливо, що в процесі «смути» і наступної стабілізації відбудеться або повний, або частковий розпад РФ.
Повний розпад РФ
Цей сценарій може стати наслідком стихійної та масштабної політичної кризи в Росії («смути» у найповнішому прояві), повного розпаду централізованої системи управління. Розпад у цьому разі може відбуватися, найімовірніше, по адміністративних кордонах суб’єктів нинішньої РФ, але можуть також виникати федерації чи конфедерації низки колишніх суб’єктів РФ і нові квазідержавні утворення з урахуванням силового ресурсу своїх засновників. Частина нових державних утворень на уламках РФ може виникати за сприяння та під заступництвом сусідніх держав. Зокрема, з високою ймовірністю це може статися в Сибіру і на Далекому Сході, де Китай може взяти під свій протекторат регіони, багаті на природні ресурси. Привиди псевдодержав (таких як «ДНР» і «ЛНР») у цьому випадку воскреснуть у самій Росії та працюватимуть на її розпад. Путінська Росія запускала вірус розпаду та розколу державності проти своїх сусідів, але цей бумеранг може повернутися до РФ і руйнуватиме її зсередини.
Цей сценарій може стати можливим лише внаслідок системних і значних воєнних поразок Росії в Україні, що й спровокує глибоку політичну кризу в РФ з подальшим її розпадом. Початок процесу розпаду РФ, природно, відверне увагу конкуруючих політичних угруповань у Росії та російської армії від України. Вони зосередяться на процесі боротьби за владу у Росії. Для України виникне сприятлива можливість повністю звільнити всі окуповані території, включно з Донбасом і Кримом. Ба більше, в межах цього сценарію Україна зможе суттєво впливати на низку нових державних утворень на уламках путінської імперії.
За всієї привабливості такого сценарію для багатьох українців, натепер він є не найвірогіднішим. Для його реалізації потрібен збіг цілої низки факторів — різке ослаблення центральної влади (насамперед, існуючих силових структур) із втратою керованості та контролю над суб’єктами федерації, збіг гострої політичної кризи з різким погіршенням соціально-економічної ситуації в Росії, здатність і прагнення місцевих еліт узяти владу в свої руки. Поки що на території РФ не спостерігається будь-якої помітної національно-визвольної боротьби.
Місцеві еліти, які зараз виглядають відносно слабкими, можуть виявити прагнення державної самостійності тільки в умовах Великої Смути, такого загострення боротьби за владу в Росії, яке призведе до колапсу централізованої системи управління. У цих умовах для місцевих еліт проголошення «самостійності» своїх регіонів буде єдиним способом зберегти керованість на своїй території та забезпечити своє виживання (у політичному, економічному і навіть фізичному сенсах).
Напіврозпад РФ
Цей сценарій передбачає не повний розпад РФ, а частковий, тобто відокремлення від Росії окремих національних республік, а також деяких інших територіальних утворень. Також під контролем центральної російської влади може залишитися переважна або значна частина країни. Цей сценарій видається більш імовірним, ніж повний розпад РФ через сильні традиції централізованого управління в Росії, відносної слабкості місцевих еліт, і залежність багатьох регіонів РФ від фінансової підтримки центру.
До цього сценарію, як і до попереднього, можуть призвести значні воєнні поразки Росії в Україні. Відповідно, і за цього сценарію увагу конкуруючих політичних угруповань у Росії та російській армії буде вимушено відвернуто від України. У цьому випадку для України також виникне сприятлива нагода повністю звільнити всі окуповані території, включно з Донбасом і Кримом.
Конфедералізація РФ
Ослаблення (але не критичне) центральної влади в РФ (унаслідок воєнних поразок в Україні та сильної внутрішньополітичної кризи) поряд із зростанням ролі регіональних еліт може призвести до стихійної федералізації РФ і навіть до її конфедералізації. Можливе і поєднання двох цих процесів, коли деякі сильні та самодостатні регіони зберігатимуть зв’язки з РФ (або свою присутність у РФ) на основі принципів конфедеративності, тобто на умовах свого майже повного суверенітету (як Чечня зараз). У рамках цього сценарію йтиметься про поєднання загальної державної структури РФ із широкою самостійністю регіонів. Це може бути вигідним та прийнятним сценарієм і для регіональних еліт, і для частини колишньої центральної влади. По суті, Росією керуватиме коаліція сильних регіональних лідерів і представників центрального держапарату.
Оскільки цей сценарій також буде наслідком сильної внутрішньополітичної кризи в Росії, Україна і в цих умовах матиме добру нагоду для звільнення всіх окупованих територій, включно з Донбасом і Кримом.
У багатьох читачів, напевно, виникне питання: а чому серед сформульованих варіантів подальшого розвитку політичної ситуації в Росії немає сценарію демократизації?
Річ у тім, що я не бачу передумов для прямого та швидкого переходу Росії до демократичної моделі розвитку. Обвал самодержавства у Росії 1917 р. став можливий зокрема результаті наслідків революції 1905 р. і ліберально-демократичних сил у Держдумі. А які ліберально-демократичні сили у нинішній путінській держдумі?
Поступова демократизація Росії можлива лише у тому випадку, якщо цей процес ініціює (і то, ймовірно, в обмеженому вигляді на початковому етапі) хтось із політичних спадкоємців путінського режиму (умовні «технократи»), або можливий переможець у процесі постпутінської боротьби за владу. Вирішальним чинником у цьому разі стане можливість проведення в Росії досить вільних і конкурентних виборів. Однак і тут може виникнути проблема.
Умовні «демократи» можуть перемогти на виборах у великих містах і, як мінімум, отримають представництво у новому умовно-демократичному російському парламенті. А ось у російській глибинці та на периферії можуть перемогти популістські та постімперські сили, ті ж комуністи, «пост-путінці» чи «нео-путінці». Хоч як це парадоксально, але оптимальним сценарієм для Росії може бути відносно стабільний і відносно конкурентний режим на чолі з відносно поміркованою перехідною фігурою, сконцентрованою на внутрішньоросійських проблемах. Якщо оцінювати за функціональною роллю, це політичний режим на чолі з «технократом» без імперських і диктаторських амбіцій, однак, здатний утримати та забезпечити стабільність у постпутинській Росії.
Для України оптимальним сценарієм буде часткова або повна дезінтеграція Росії (але в разі забезпечення міжнародного контролю над російською ядерною зброєю), бажано без масштабних насильницьких конфліктів у цьому процесі. Імперія повинна померти! — ось девіз та основний імператив післявоєнного періоду для України щодо Росії. І це є головною умовою забезпечення національної безпеки нашої країни, нейтралізації ризиків нової агресії Росії проти України.