Помер Андрій Андрейканіч, уродженець Івано-Франківської області Косівського району, повідомляє своїх читачів інформаційний ресурс Правда іф, із посиланням на Косів. Імена
Андрій Іванович АНДРЕЙКАНІЧ з Косова – художник, графік, викладач Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, відділення графічного дизайну.
Народився 9 серпня 1966 року в місті Косові. Навчався у Косівському технікумі прикладного та декоративного мистецтва ім. В. І. Касіяна, Львівському державному інституті мистецтв. Закінчив аспірантуру Львівської академії мистецтв, тема дослідження: «Український плакат першої третини ХХ сторіччя».
Його батько, Іван Васильович Андрейканіч, був прекрасним скульптором і викладачем у Косівському училищі (сьогодні Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ). Як скульптор, Іван Васильович створив 26 пам’ятників, 27 меморіальних таблиць та рельєфів. Як талановитий, але вимогливий викладач, більше п’ятдесяти років передавав свої знання студентам. Не дивно, що у такого батька виріс обдарований і працьовитий син, – розповідає краєзнавець Мирослав Близнюк.
Про Івана Андрейканіча читайте за посиланням https://www.facebook.com/Kosiv.Names/posts/156672149843444
Андрій не тільки продовжив батьківський шлях у скульптурі та викладацькій роботі, а й пішов далі. З розвитком і поширенням цифрових технологій він ґрунтовно оволодів ними і вдало їх використовує у сфері книговидання. Весь багаж знань, отриманий ним за довгі роки, акумулювався, і зараз дає потужний результат у дизайнерських вирішеннях видань. Переглядаючи створені ним альбоми, відчувається не тільки праця дизайнера, а й фахові знання художника, який дає собі раду з будь-яким стилем, а часто й поза ним.
Наскільки важливим є вдале оформлення видання? Надзвичайно важливим, особливо в сучасних умовах життя і розвитку людства. Перш за все, нація яка читає, має всі шанси вижити в наш складний час. А однією з головних причин, яка може привернути увагу глядача до альбому, книги чи монографії, є візуально привабливе їхнє оформлення. Зі слів мого товариша, Кирила Горішнього (француза українського походження), коли він заходить у книгарню у Франції, книжки з полиць просто заманюють його переглянути їх і обов’язково щось придбати. Не дивно, що сьогодні французи є однією з націй, які найбільше читають, і це один із факторів, який впливає на успіх і розвиток країни. А накладам французьких видань ми можемо тільки позаздрити, це тисячі і мільйони примірників.
Андрій успішно зайняв цю складну нішу.
Він створює історію Гуцульського краю виключно в образах наших жителів – майстрів, які тут творили чи творять зараз. Тих, хто досягнув творчих вершин у своїх галузях прикладного та образотворчого мистецтва, чи просто надихали своєю працею молоде покоління. Нерідко про таких митців у нас знає обмежене коло людей, зокрема, колеги по робочому цеху, і не більше. А їхня праця є маленьким камінчиком в монолітному монументі, званому «гуцульське мистецтво».
Андрейканіч ретельно підходить до вибору особистостей, про життя і творчість яких буде готувати альбом чи книгу. Він сам досвідчений художник, тому завжди легко і точно вибирає найкращих. Про кого вже згадав майстер у своїх виданнях? Найперше, це біографічні видання про викладачів Косівського інституту (училища, технікуму, коледжу): Євгена та Зою Сагайдачних, Віталія Соломченка, Івана Андрейканіча. Альбоми про майстрів народного мистецтва: родину Девдюків (у співавторстві з Валентиною Молинь, Ігорем Яремином), Марка Мегединюка, Олекси Бахметюка, двотомне видання про нашого сучасника, «авангардиста» різьби Миколу Стринадюка; діючих викладачів, митців: живописця Сергія Гнатчука, керамістів Ореста та Миколу Чорних та інші.
Проте Андрій не обмежується виключно зібранням і збереженням інформації про талановитих митців-співвітчизників. Він ґрунтовно їх досліджує і забезпечує попит на ринку професійної та спеціалізованої літератури. Так, у 2010 році Андрейканіч видав підручник з пластичної анатомії, який створений безпосередньо під навчальну програму мистецьких закладів України. Слід зауважити, що до виходу цього підручника студенти художніх вишів переважно користувались неспеціалізованою літературою різних авторів, придбаною хаотично. Тому важливість підручника для художніх закладів важко переоцінити. Друге важливе видання Андрія, його дослідження «Антологія українського плакату» (2013 рік), зібрало інформацію про розвиток українського плакатного мистецтва 18-19 ст. Сьогодні в Україні це унікальне видання, оскільки артефактів з цієї тематики практично не збереглось і потрібно було прикласти багато зусиль, щоб зібрати інформацію для такого повноцінного дослідження.
Аналізуючи видання Андрейканіча, роблю висновок про постійне зростання їх мистецького рівня. Вони стають досконалими і дуже привабливими. Простежується цільне опрацювання автором не тільки візуального стану видання, а й цікавого текстового матеріалу, який він вишукує і подає на огляд читача.
Пригадую, як було колись на зустрічах чи конференціях, у яких брав участь світлої пам’яті Ігор Аполлонович Пелипейко. Коли він виступав, в залі було чути політ мухи (така стояла тиша), бо той чоловік говорив завжди цікаво, продумано, а головне завжди мав в «рукаві» цікавий факт, невідомий нікому.
Так і сьогодні, для мене кожне нове видання Андрія є несподіваним, непередбачуваним, але завжди захоплюючим і цікавим. Проводячи паралелі між Пелипейком і Андрейканічем, ставлю їх на одному рівні, вони однозначно найкращі – кожний у своїй галузі.
Найбільше визнання праці – це критичні зауваження знавців справи. Для мене особисто велике значення має визнання досягнень Андрія у видавничій справі фанатом книг, нашим земляком Василем Бовичем. До його рук потрапив Андрієвий альбом про Марка Мегединюка, оцінка була найвищою. Це, в свою чергу, переросло в співпрацю двох метрів – видання під редакцією Андрія Андрейканіча про мистецький шлях Бовича.
Праця Андрія, звичайно, важлива і потрібна, проте без розповсюдження цих видань вона може залишитися прекрасним сяйвом тільки для його родини та найближчих друзів. Тому її необхідно поширювати, ознайомлювати з нею наших земляків і всіх поціновувачів Гуцульщини. У такий спосіб ми зможемо популяризувати надбання Андрія і всіх видавців, які тяжко і віддано працюють на цій ниві. Візьмімо собі за звичку додавати книгу до будь-якого подарунка. Даймо шанс нам і нашим дітям бути читаючою нацією, яка високо цінує своє і з повагою ставиться до сусідського.
Автор допису – Мирослав БЛИЗНЮК.
Газета «Гуцульський край» №48 від 1 грудня 2017 року.
