Пілот 114-ї бригади тактичної авіації з позивним «Паха» після дванадцяти років цивільного життя повернувся до військової авіації та нині має за плечима понад 400 бойових вильотів, десяток збитих повітряних цілей і сотні уражених наземних об’єктів противника.
Його історією війни у небі поділились у 114-й бригаді тактичної авіації.
Історія льотчика розпочалася ще в юності. У 13 років, мріючи про швидкість, він потрапив до аероклубу, що й визначило його майбутню професію. Після навчання та майже двох десятиліть служби у військовій авіації у 2010 році завершив кар’єру військового льотчика і перейшов до цивільного життя.
Втім, після початку повномасштабного вторгнення росії все змінилося. У перші дні великої війни «Паха» зустрів свого друга-льотчика і зрозумів, що повинен знову стати до строю. Попри тривалу перерву, він повернувся до польотів на винищувачі МіГ-29.
За словами пілота, відновлення навичок після 12 років без польотів було непростим, однак поступово він повернув колишню майстерність і розпочав виконувати бойові завдання.
Сьогодні “Паха” виконує як повітряні, так і ударні місії по наземних цілях. Він зазначає, що українські фахівці адаптували МіГ-29 для застосування сучасного західного озброєння, що значно розширило можливості літака.
Одним із найуспішніших бойових епізодів стало знищення ворожого пункту управління безпілотниками на Тендрівській косі. Після удару російські БпЛА на півдні України втратили керування та зв’язок з операторами, що допомогло зберегти життя українських військових.
За час служби були й небезпечні моменти. Під час одного з повернень із бойового завдання позаду літака вибухнула ворожа ракета. На щастя, винищувач не зазнав ушкоджень, і льотчик успішно повернувся на базу.
Попри постійний ризик, «Паха» продовжує виконувати бойові завдання. Каже, що страх нікуди не зникає, але в кабіні літака думки зосереджені лише на виконанні місії та безпечному поверненні.
Після кожного польоту він телефонує рідним і повідомляє, що завдання виконано.
На запитання, чому продовжує літати, відповідає коротко:
— Поки не закінчу цю війну, нікуди не піду. Не до кінця війни — до перемоги.
