16 липня день пам’яті Віталія Лінецького – відомого українського актора театру і кіно, заслуженого артиста України, двічі лавреата професійної театральної премії “Київська пектораль” (1971-.2014).
Він був одним з найталановитіших акторів свого покоління. Про це пише Правда.іф з посиланням на MiraStudia Модерна Україна.
“Його любили не стільки за талант, скільки за прекрасну, по-дитячому світлу душу. А може, це якраз і є справжній талант? Таке відчуття, що він вів війну з жорстоким світом, і цей світ його переміг. Або Бог взяв його до себе, щоб внести спокій в його душу, якого йому, можливо, не вистачало на землі. “, – Марія Бурмака про Віталія Лінецького.
Народився майбутній актор в Івано-Франківську. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Працював в Івано-Франківському музично-драматичному театрі імені Івана Франка, Київському театрі юного глядача. Двадцять останніх років Віталій працював у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Саме на цій сцені уславився, став провідним актором. Був наділений чудовою природною органічністю, вирізнявся вмінням передати не лише найтонші нюанси психологічного стану героїв, а й гостроту, парадоксальність їх думок.
З 2000 р. часто знімався в кіно. Віталій Лінецький зіграв понад 50 ролей в кіно. Популярність йому принесла роль Олега Пожарського в телесеріалі “День народження Буржуя”.
Про нього говорили, що він зосереджений і вимогливий до себе в роботі і веселий, доброзичливий поза роботою.
“Віталій з усіма був відвертим і умів слухати, то ж в кожного складалося відчуття, що тільки з ним він був таким щирим.”, – згадувала про колегу актриса Олеся Жураківська, директорка- художня керівниця Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра.
“Чи може театр, взагалі мистецтво, змінити світ? Думаю, що ні, скоріш за все ні, ніж так, принаймні, я в це не вірю. Мистецтво не може змінити природу людини, відучити його вбивати і знищувати все навколо, але воно може дати можливість доторкнутися до цього, гідним задовольнити емоційний голод, заспокоїти сердечну муку. Театр не здатен зробити щасливою цілу країну, але відкрити щось незвичайне, створити умови для співпереживання, для спільного проживання якихось моментів, внести щось в основоположні поняття про життя, смерть він цілком може.
Я не можу змінити країну – але змінити щось в собі, напевно, можу.”, – Віталій Лінецький.
