Понад сто років тому на Прикарпатті масово хворіли на сифіліс: у Биткові були заражені всі селяни

На початку ХХ століття на території теперішньої Івано-Франківської області захворюваність на сифіліс в деяких місцевостях майже сягнула рівня епідемії.

Як повідомляла місцева газета «Кур’єр Станіславівський», хворі з цією венеричною недугою, яка передається не тільки статевим, але й побутовим шляхом, становили значний контингент у міській лікарні Станіславова (тепер у цьому приміщенні –  головний корпус  центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська). У 1902 році із сіл Прикарпаття сюди було госпіталізовано із сифілісом аж 732 пацієнти.

Щоб зрозуміти масштаб такої кількості хворих, треба сказати, що, згідно з оприлюдненою в тогочасній газеті статистикою, за рік у міському шпиталі лікували всього 20 випадків тифу, 10 – скарлатини, 148 – туберкульозу, 118 – очних хвороб, було прийнято 42 пологи і проведено 368 хірургічних операцій, пише Правда іф.

У той час в лікарні щойно був проведений ремонт  – замінено покриття підлоги в коридорах на 2 і 3 поверхах, помальовано стіни і поставлено по два металевих п’єци на кожному поверсі для обігріву коридорів, запроваджено електричні дзвоники для виклику медичної обслуги, поправлено капличку. Також, як писав «Кур’єр Станіславівський», було придбано нове обладнання, зокрема, «дуже добрий мікроскоп за 700 корон (приблизно 70 тисяч гривень на теперішні ціни) і мідні баняки для кухні». Окрім того, були обладнані хімічна та бактеріологічна лабораторії, а також оглядова кімната для хворих.

Найбільше хворих із сифілісом у той час доставляли із села Биткова, що біля Надвірної. «За словами війта в цьому селі заражені сифілісом всі – від малого до великого, оскільки тут панує звичай спати всім разом», – повідомляла газета, зауваживши, що в Биткові хворіють легкою формою сифілісу, яка без особливих труднощів піддається лікуванню.

Натомість у селах Микуличині та Пасічній Надвірнянського повіту мешканці значно важче переносили цю недугу, яка швидко переходила у них у третю, найстрашнішу стадію.  Також осередками поширення сифілісу були села Грабич, Отинія та Угорники Тлумацького повіту, Небилів Калуського повіту та Пороги Богородчанського повіту.

Через великий наплив сільських пацієнтів із сифілісом головний лікар міської лікарні Станіславова запропонував лікувати таких хворих просто на місцях. Як повідомляв  «Кур’єр Станіславівський», цей досвідчений медик, добре обізнаний із звичаями горян, рекомендував відряджати в села, де поширена ця інфекція, відповідних спеціалістів раз або два рази на тиждень із сіро-ртутною маззю для втирання або розчинами для уколів.

«Місцеві люди охочіше погоджувалися би на таке лікування, не відриваючись від господарки, то би менше коштувало і при тій нагоді можна би було навчати  місцеве населення, як належить оберігатися, щоб не заразилися діти і невинні люди і врятувати від дегенерації цих прекрасних людей», – писав «Кур’єр Станіславівський».

Окрім того, така пропозиція могла б розвантажити вічно переповнений станіславівський шпиталь від величезної кількості  пацієнтів, хворих на сифіліс. Адже в той час траплялося, що в приміщенні лікарні, розрахованій на 120 пацієнтів, доводилося утримувати 136 хворих одночасно.