«Як і в інших людей, у мене є особисті історії й моменти, в які не хотілося б посвячувати всіх», — каже блогерка із мільйонною аудиторією Тетяна Кодзаєва. Проте її відкрита позиція щодо пластики викликає повагу. Тетяна зробила ринопластику й поділилася своєю історією з vogue.ua.
Якщо чесно, я довго думала, чи варто відкрито ділитися своїм досвідом: у мене велика аудиторія, і побоюватися звинувачень у пропагуванні «перекроювати» себе дійсно варто: світ рухається до прийняття себе, а бодіпозитив вважається головним б’юті-трендом. Але, проаналізувавши свій непростий досвід і знаючи, що для багатьох ця тема буде дуже актуальною, я вирішила поділитися.
Позаяк я ніколи не робила таємниці зі своєї операції, запитання про неї входять у топ-три питання, що найчастіше з’являються в direct. Запитують, у кого я робила, чи не боляче, чи я задоволена. Люди щиро захоплюються результатом і відбувається це доволі часто. На думку більшості, вийшло досить натурально — і я загалом теж так гадаю.
Коли мені було 16, у мене сильно впав імунітет. Я практично зів’яла, нічого не хотілося, навіть їсти. Це була не депресія, а жахливий занепад сил. Ніхто не розумів, що зі мною відбувається. Якось я поскаржилася батькам, що мені важко дихати, і ми разом пішли до ЛОРа. Несподівано з’ясувалося, що моя носова перегородка була настільки викривленою, що дихала лише на 20%, а це було критично: організм не насичувався киснем, що небезпечно для життя.
Тетяна Кодзаєва до пластики
Мені сказали терміново робити операцію. На той час я вже дуже не любила свою горбинку на носі. Але ані лікарі, ані батьки міняти форму носа мені тоді не дозволили. І я вирушила на септопластику — операцію з вирівнювання носової перегородки.
Це був моторошний, страшний досвід у державній лікарні. Коли я прийшла до операційної (нагадаю, мені було лише 16), всюди були сліди крові. Мене запитали, навіщо мені така гарна піжама, адже вона забрудниться так само, як і кахельна плитка.
Входити до реанімації батькам заборонили. Мама просила про одне — передати мені телефон, щоб я дзвонила, якщо мені щось знадобиться. Персонал поклав мій телефон на тумбочку, щоб я не могла його дістати. “Качку” залишили на підлозі. І пішли. Те, як я відходила від наркозу, безпорадність і приниження пам’ятаю досі. Я блювала власною кров’ю, якої наковталася під час операції. Наступні два дні я не могла підвестися — наркоз виявився нещадним, і навіть у туалет мене на руках носили то мама, то мій хлопець, за якого я потім вийшла заміж.
Вважалося, що перегородку мені вирівняли, але на черговому огляді у ЛОРа через два роки з’ясувалося, що вона знову викривлена. Це сталося тому, що септопластику мені робили як дорослій, не враховуючи, що у підлітків носова перегородка ще росте, і треба залишати для цього місце. Як мені потім пояснили нормальні лікарі, я росла, разом зі мною росли тканини перегородки, і вона викривилася знову.
Тетяна Кодзаєва (зліва) в 17 років
Свою нову клініку я вибирала довго й ретельно, за рекомендаціями. Лікарі дійшли висновку, що цього разу потрібно зробити і зовнішню «піраміду» — це дозволить відновити нормальне дихання. Тут я навіть зраділа, адже ринопластику я давно хотіла, але ніхто не був у захваті від моєї ідеї, та й після септопластики я сама боялася. А тут усе вирішилося само собою. І за півроку мені зробили операцію — у комфортних умовах. Зі мною знову був мій майбутній чоловік і мої батьки; все пройшло чудово, а прокинувшись, я сказала, що хочу заміж і поїсти.
Тетяна Кодзаєва після пластики
Проте і цього разу не обійшлося без ускладнень. У мене почали рости кісткові мозолі. Це не помилка лікаря чи клініки, це реакція мого організму. Не те щоб це я така невдачлива — кісткові мозолі як ускладнення після ринопластики зустрічається доволі часто. Двоє моїх подруг зіткнулися з ними – і вже позбулися наслідків хірургічно. Проте все ж таки це ще одна повноцінна операція, до якої поки що я не готова. Якщо ситуація погіршиться, можливо, розгляну такий варіант.
Приймаючи рішення про ринопластику, важливо пам’ятати: будь-яка операція — це ризик. Ризик мати не такий вигляд, як на візуалізації, ризик побічних реакцій, тяжкого наркозу. Але водночас це ще й можливість — зробити своє життя кращим, стати впевненішим у собі. Власне, так і сталося зі мною.
Мій ніс змінився на краще: раніше у мене була горбинка і кінчик носа картоплинкою. Зараз він усе тієї ж форми, але акуратніший. Коли з’явився Інстаграм, а соціальні мережі почали бурхливо розвиватися, я побачила безліч інстамоделей із гарними, витонченими носами. Свої перші фото я почала робити ще у школі — і мені не подобалося, який вигляд на них я маю. Я страшенно себе фотошопила, ненавиділа робити спільні фото з кимось, адже розуміла, що їх можуть опублікувати, а я на них собі страшенно не подобаюся. При цьому мій хлопець любив мою зовнішність загалом і ніс зокрема, а всі друзі відмовляли від операції. Зараз ми всі разом сміємося зі старих моїх світлин — навіть із батьками. Я там дуже смішна й зовсім інша.
Зараз я ставлюся до краси зовсім інакше; носи з горбинкою і їхні власники бувають неймовірно красивими, — хоча б на мого чоловіка погляньте. Але я дуже рада, що зробила ринопластику, адже тепер у мене немає робочого боку, і я подобаюся собі в дзеркалі. Мені здається, немає нічого важливішого, ніж бути в гармонії із собою.
Фото: @kodzayeva
