На фронті загинув один із найкращих військових пілотів вищого класу Антон Листопад. Йому був лише 31 рік.
За півтора місяця до своєї загибелі Листопад зумів посадити військовий літак на одному двигуні. Таким чином він уберіг судно від аварії і не завдав жодної шкоди житловим спорудам. Незадовго до загибелі Листопада було нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня, передає Правда ІФ з посиланням на obozrevatel
Його друзі-льотчики кажуть, що посадити військовий літак на одному двигуні завдання дуже складне. Але Листопад був чудовим фахівцем. Недарма торік на параді на честь 30-річчя Незалежності України над Хрещатиком він вів колону авіації. А у 2019 році його було визнано найкращим льотчиком Повітряних сил ЗСУ.
“Все одно буду льотчиком”
Стати льотчиком Антон мріяв ще зі школи. Можливо, тому що його батько теж льотчик. Його класна керівниця Оксана Савчук розповіла, як здійснювалася його мрія.
“Ми познайомилися з Антоном 1 вересня 2005 року, коли він вступив на перший курс (це 9-й клас) Фізико-технічного ліцею при Івано-Франківському університеті нафти та газу. Я була наставником їхньої групи. Він мені запам’ятався як хлопчик невеликого зросту з кучерявим чубчиком та великими очима.
Спочатку він тримався трохи осторонь, ні з ким особливо не дружив. Але на другому курсі він розкрився більше. Він брав активну участь у змаганнях, займався спортом. Ми часто вирушали в похід у гори, і він завжди був із нами. Та я звернула увагу, що він завжди намагався допомагати дівчаткам. Дивишся, ніби скромно йде зі своїм рюкзаком, потім глянеш – уже несе і свій рюкзак, і дівчинки. Сам невеликого зросту, худенький. До останнього курсу він уже підріс і змужнів, звичайно”, – згадує вчителька.
У ліцеї Антон завжди казав, що буде льотчиком. Хоча його мати не дуже підтримувала таку мрію. Можливо, тому що батько теж льотчик, і вона за нього переживала, знала, яка це небезпечна професія. Тож після закінчення ліцею Антон, як і багато його однокурсників, вступив до університету нафти та газу.
“Іноді ми зустрічалися з ним в Івано-Франківську, і він завжди казав, що все одно буде льотчиком. І справді, провчившись два курси в університеті, він уклав контракт і вирушив до ЗСУ, два роки служив у Полтавській області.
Коли він повернувся, я спитала: “Ну що, ти вже облишив ідею бути льотчиком?” Він відповів: “Ні. Але в мене є одна проблема зі здоров’ям. Мене турбують гланди та аденоїди, тому я можу не пройти комісію на льотчика. А я хочу саме керувати літаком. Тому мені потрібно зараз зробити дві операції, і я поступатиму в Харківський національний університет Повітряних сил”.
Щиро кажучи, я не дуже вірила, що він стане льотчиком. Однак він зробив саме так, як і задумав. Він потім казав, що в ліцеї та університеті нафти й газу він халявив, учився час від часу. А ось у льотному йому дуже подобається. Він хотів стати навіть не просто льотчиком, а профі у своїй професії”, – каже Савчук.
Антон збирався продовжити навчання в Англії, для цього склав міжнародний іспит з англійської мови та отримав сертифікат. Але потім сказав, що поки що він потрібен Україні. Тож свою мрію трохи відклав.
Дружина льотчика теж військова
Приблизно два роки тому Антон одружився. Його дружина також військова. Його вчителька згадує, що якось вони зустрілися, і він привів із собою свою майбутню дружину. “Він сказав їй, мовляв, знайомлю тебе зі своєю другою мамою ліцейною. Дівчина трохи зніяковіла. Я кажу: “Що ж ти її засоромив, це я колись тобі була вчителька, а зараз я просто людина”.
Вони одружилися. Після закінчення Харківського вишу він отримав розподіл у Луцький аеропорт. Там їм надали відомчу квартиру. І він казав, що вони там наведуть лад і запросять мене в гості до Луцька. Але, на жаль, так і не встигли”, – зітхає викладачка.
Батьки Антона дуже важко переживають втрату єдиного сина.
