Прикарпатець Ярослав Овчаренко приблизно 15 років займається розкопками на Франківщині. Які скарби приховують наші землі? Як відрізнити “чорного” археолога від людини-дослідника та яким чином закон України регулює цю діяльність, пошуковець розповів Суспільному Карпати.
Дослідник профільної освіти археолога не має. З дитинства вивчав історію рідного краю. Зараз чоловік є учасником Клубу української інтелігенції імені Богдана Лепкого в Івано-Франківську.
Почалося з металошукача
— Сказати “чорний копач”, напевно, некоректно. Бо коли це починалося — років 12-15 тому — я придбав металошукач. Ще “чорної” археології як такої, як зараз — що масово копають — не було. Було цікаво походити, щось пошукати. І так все почалося. У вільний час від роботи можна було піти самому чи з сім’єю, чи з однодумцями, зайти в поле і щось пошукати.
Ярослав Овчаренко
На той час такі люди як я, які купляли металодетектори і мали в собі таку авантюру пошуку, не шукали археологічних пам’яток так, як зараз. Зараз вже піднімають реєстри. “Чорна” археологія – це вже як робота. Шукають поселення, починають копати. А ми просто виходили. Куди-небудь. Прийти покопати, відпочити. Якось так виглядало.
“Чорна археологія” і закон
— Що таке “чорна” археологія? Це вже юридична точка зору і психологічна, і етична. Як можна відокремити “чорного” археолога від людини, яка просто щось шукає. Це вже —точка зору закону, це держава регулює — чи можна це роботи, чи ні. Якщо держава говорить, що це заборонено, то це є вже поза законом, це вже є порушення. Давайте так: металодетектори продаються офіційно. В Україні їх не потрібно реєструвати, так як в деяких країнах. Дозволу на пошуки теж не потрібно. Людина може піти і копати, крім місць, заборонених законом, це — археологічні пам’ятки.
Якщо людина копає не в археологічних пам’ятках – то це не є порушення закону. Якщо людина прийшла і бачить велику кількість черепків, і вона в цьому знається, бачить, що це, наприклад, однієї культури давньої, то, звичайно, це вже — порушення закону. Але, якщо людина прийшла в поле, там нічого немає і знайти там нереально щось. Якщо щось і знайде, з точки зору археології це — нонсенс, то це не є порушення.
Як працює ринок археологічних знахідок
— Ринок, на якому можна купити чи продати якісь археологічні знахідки, в Україні працює вільно. Є інтернет-ресурси. Можна і придбати, поповнити свою колекцію. І знову ж таки – це недогляд держави. Ми не можемо сказати, чи це добре, чи погано, але, якщо держава на це не впливає, отже це для неї добре. Якщо держава бачить, що це — якийсь недогляд, що це — порушення закону, то вона повинна якимось чином на це реагувати. Повинні бути закони. Хтось повинен їх контролювати.
Хтось думає, що інтернет-ресурси, на яких продаються археологічні знахідки, – це такий “жорсткий” кримінал і все. Там — дуже цікаві люди — науковці, які підбирають археологічний матеріал для того, щоб він не поїхав десь за кордон чи пропав. Люди викуповують цілі скарби, комплекси археологічні, описують їх, уводять в науковий обіг, викручуються, як можуть. Тобто, держава за це не дбає. Тому є ентузіасти, люди, які мають гроші, які борються по-своєму.
Для археології є все цінне, будь-що. Якщо говорити з фінансової точки зору, то, звичайно, є речі, які коштують дуже дорого, тому що вони, наприклад, рідкісні, навіть в археологічному плані. Це може бути малесенька дрібничка, яка коштує великих грошей. Хтось може його викинути, а є люди, які в цьому розуміються. І так формується ринок.
Які скарби приховує земля
— Україна — надзвичайно багата на археологічні знахідки. І сказати, що якась одна річ запам’яталася – то це ні про що не сказати. Це нонсенс казати, що якась одна знахідка мене вразила. Їх дуже багато. Знаходять і мечі вікінгів. Є багато історій, коли їх повертали в музеї. Одна з таких історій – меч, який зберігається в музеї в м. Винники на Львівщині. Його хотіли вивезти за кордон, але повернули в Україну.
Читайте також: У Рогатині на Прикарпатті знайшли об’єкт археологічної спадщини
На жаль, були такі випадки, що знаходили якісь речі, які не мають цінності в грошах, але вони для археології мають дуже велику цінність. І, на жаль, були такі випадки, коли розкопали, поламали. Це дуже таке велике горе наше українське – що ми не цінуємо цього. Ну і знову ж впираємося у те, що це повинна регулювати держава — ці всі відносини. Без цього ми нічого не можемо зробити.
Ти не знаєш, що ти знайдеш
— Це — цікаво: ти не знаєш, що ти знайдеш, ти не знаєш, що ти побачиш. Ми от їздимо в розвідки з археологами, закладаємо шурфи, і це теж — авантюра: ти не знаєш, коли ти його докопаєш, і що ти там знайдеш. Настільки воно цікаво. Кожен предмет, який ти там побачив, здається, що це вже є сенсація. Ти за нього вболіваєш.
Пам’ятаю першу знахідку. Якщо говорити з точки зору, яка стосується археології, то я знайшов якийсь поламаний шматочок бронзи з якогось давнього предмету. Було явно видно, що це зроблено в давні часи. Це була ейфорія! Це всім показувалося, це всім розповідалося: “Йому ого-го скільки років!”.
Я ж не кожен день займався. Це були виїзди для відпочинку, іноді з сім’єю. І годинку могли присвятити пошуку. Ви просто не розумієте, що це таке. Це – гора корків, цвяхів, фантиків, сміття, і, можливо, за день якась одна монетка. Може буде, може не буде.
Мапа поселень Франківщини
— З часом з’явився цей клуб. Почалося спілкування, і ми дійшли до того, що клуб взяв таку спрямованість на археологію. Ми поїхали в розвідку, це було цікаво, багато інформації. Ми знайшли поселення, ми задокументували. З того часу в нас з’явилася така ідея — створити мапу поселень принаймні Івано-Франківської області. Це – надзвичайно велика праця. І не один рік. І потрібні якісь вкладення в це.
Ярослав Овчаренко
Усе тримається на ентузіазмі та особистих вкладеннях. Ми шукаємо автівки (не завжди виходить своїм автомобілем), купуємо паливо, просимо когось, щоб нас відвезли. Якось отак. Це — суто робота: лопата, лінійка, шпатель. І копати, розчищати, фотографувати, документувати, і назад це все потім потрібно засипати і вирівняти.
Сім’я мене підтримує. Діти – син і дочка – вивчилися на істориків. Дружина також долучається до експедицій.
