Систему зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), яка з 2006 року стала основним інструментом для вступу до вищих навчальних закладів, вимушено адаптували до реалій великої війни.
Попри те, що звичний формат іспитів поки що залишився в минулому, абітурієнти не втратили можливості скласти вступні тести за прозорими й відкритими правилами. Напередодні старту цьогорічної сесії національного мультимедійного тесту (НМТ) поспілкувалися з директором Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти (ІФРЦОЯО) Богданом Томенчуком про виклики нової реальності, їх вплив на систему ЗНО/НМТ, а також про перспективи повернення після війни до класичного формату тестування, пише Правда.іф з посиланням на Галичину.
– Богдане Михайловичу, наскільки складним для системи ЗНО стало випробування війною?
– Її з самого початку будували так, щоб вона була готовою до будь-яких викликів. Організаційно, в доброму розумінні мобілізаційно, ми були готові до таких речей.
Зміна формату – це був виклик. Але в кожній системі є люди, здатні мислити й діяти, а отже, ухвалювати адекватні рішення та впроваджувати їх у життя. Наша система мала таких людей. Тому навколо неї фактично не було катаклізмів у зв’язку з ковідом та війною. Вона працювала.
– Як війна вплинула на роботу ІФРЦОЯО?
– Не знаю, як вона вплинула на роботу інших центрів, думаю, що їм було складніше через те, що вони ближче до фронту. Ще 2009 року, до всіх тих програм, які описують і забезпечують діяльність центру, розробили підсистему «Офіс на дому». Тобто перейти на роботу у віддаленому режимі для нас не коштувало нічогісінько. Просто було прикро, що це все реалізовували під тиском обставин. Одна справа, коли ви самі хочете це зробити, випробувати, і вас окрилює ентузіазм. Інша річ, коли робити це змушують обставини. Але ще інакше, коли ви зустрічаєте нові обставини готовими до них, до змін. Тому той режим, в якому ми працювали під час ковіду і працюємо нині, не був для нас новим. Ми його апробували ще тоді, коли не було навіть смартфонів.
– Які аспекти роботи центру зазнали останніми роками найбільшого впливу?
– Думаю, що форма тестування. Комп’ютерне тестування не було для нас новим, бо ми свого часу робили багато комп’ютерних турнірів. Але система виявилася відмобілізованою до неможливого. Тому що за короткий час ми змогли ухвалити рішення, впевнитися, що воно правильне, і вже на основі цих переконань реалізувати комп’ютерне тестування. Безумовно, що не без «мінусів», але, як кажуть англійці, «той, хто хоче мати красиву бороду, спершу виглядає неголеним».
Думаю, що на першому етапі було найскладніше розібратися з потенційними претендентами на участь у тестуванні. Ми розуміли, що одна частина – за кордоном, інша частина змістилася, але про те, хто й де перебуває, ніхто не мав жодної інформації. Зведеної статистики не було. Тому в УЦОЯО зробили дуже розумний крок: розіслали «енну» кількість «есемесок» потенційним абітурієнтам. Виходили з того, що є так званий кумулятивний ефект поширення інформації. І це дало свій результат. Фактично до травня відгукнулися всі, хто мав підстави й бажання тестуватися. Поза системою, поза НМТ, не залишилося жодного із 300 тисяч учнів. Це величезний успіх, хоча здійснити те було набагато складніше, ніж шукати голку в копиці сіна.
– 2022 року ЗНО трансформувалось у національний мультипредметний тест (НМТ). У чому основні спільні та відмінні риси цих іспитів?
– Я б не казав, що ЗНО трансформувалося. НМТ, по суті, – це також зовнішнє незалежне оцінювання, тільки організоване в дещо інший спосіб. У чому визначальна відмінність між ними? Вона дорівнює відмінності між аркушем паперу і монітором комп’ютера. Очевидно, було марно сподіватися, що вдасться так з ходу підготувати комп’ютерну базу, і в тому числі програмне забезпечення, для повномасштабної реалізації того, що було свого часу закладено у ЗНО. Не всі форми тестових завдань ми поки що можемо зреалізувати через комп’ютер.
Безумовно, що школи, котрі стали тимчасовими екзаменаційними центрами (ТЕЦ), на початковому етапі не були готові саме до такої роботи. У них були комп’ютерні класи, інтернет: у когось такий-сякий, у когось класний. Але їм довелося стандартизувати своє інтернет-забезпечення, сконцентрувати всі комп’ютери в навчальному закладі, де проводили НМТ, для того, аби всі були в рівних умовах, аби комп’ютери чи ноутбуки мали більш-менш однакові характеристики. Також потрібно було навчити персонал практично заново. Ще було важливо навчити використовувати комп’ютери для моментального оцінювання знань…
Думаю, ті острахи щодо якості техніки та її бездоганного функціонування були абсолютно неістотними – в межах статистичної похибки, яка в таких масових процесах навіть неминуча. Але у нас не було такого рівня похибок, і тому ті, у кого «залипла» клавіатура чи «зависла» програма, отримали можливість піти на додаткову сесію та претендувати на вступ далі.
Важливим було те, що ніхто нікого не змушував їхати з-за кордону в Україну. Знайшлися організації, які почали співпрацювати з УЦОЯО, і близько 30 країн надали свої території для нашого тестування. Це вкрай важливо, бо якщо обставини змусили вступників виїхати, то Україна мала дати їм шанс.
– Цього року НМТ пройде вже втретє. Як він показав себе на практиці і чи виправдав себе?
– Ми пересвідчилися, що це єдиний адекватний для нинішніх умов інструмент організації вступу до ВНЗ. Іншого адекватнішого способу нині годі придумати. Є похибки. А в яких процесах їх немає?! Але ці похибки, повторюю, не виходять за межу статистичного відхилення. Вони, може, більше впливають на імідж системи, ніж на результати НМТ.
– Основна мета ЗНО – забезпечити рівний доступ до вищої освіти, а також оцінити відповідність державним вимогам результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти. Наскільки НМТ справляється з цими завданнями?
– Думаю, не гірше, ніж «паперове» зовнішнє оцінювання, якщо робити поправку на ті обставини, в яких ми перебуваємо… Я не знаю методики, як це перевірити, але всі раптом почали говорити про освітні втрати. Переконаний, що освітня втрата – це не колективна проблема, а індивідуальна. Кожен, хто хоче, той навчиться. Якщо ти живий і здоровий, то в будь-яких умовах знайдеш можливість вчитися. Не думаю, що той, хто перебуває за кордоном, набагато гірше почувається, ніж той, хто в Україні. Знову ж таки, це не моя парафія. Набагато більшої результативності хотілося б від дистанційного навчання, але це окрема тема. Здається, держава не хоче чути тих, котрі мають альтернативні способи розв’язати цю проблему.
– А як гадаєте, наскільки реальним є повернення до класичного ЗНО після війни?
– Думаю, що повернення до класичного ЗНО вже не буде, якщо ви маєте на увазі «паперовий» формат. Ми можемо наближатися до класичного ЗНО в розширенні тих типів завдань, які виставляють для тестування. Оце інше питання. Програму треба «вчити», і я вірю, що її навчать ставити питання в інших формах. Але повернення до «паперу» не буде хоча б через те, що ми вже посмакували солодкий плід комп’ютерного тестування. Це перше. Друге. Цей солодкий плід набагато дешевший. І це не той випадок, про який кажуть, що дешеве м’ясо пси їдять. А те, що чекає країну нині і в найближчі роки відбудови й вимагає рахувати кожнісіньку гривню.
Але попри це щиро вірю в те, що рано чи пізно буде можливість пройти тестування навіть у кав’ярні, а під час нього за вступником спостерігатиме камера його смартфона, і вона засвідчить, чесно він те робить чи ні.
– За Вашими плечима колосальний педагогічний освітянський досвід. Як згубно війна вплинула на розвиток освіти? Яким бачите вихід із цієї ситуації?
– На систему освіти війна вплинула дуже згубно, багато її закладів зруйновано. Як вплинула війна на спроможність дітей навчатися та вчителів навчати? Прошу вибачення у тих, хто під вибухами бомб змушений навчати і навчатися, але думаю, що в цій царині є дуже багато способів нівелювати ці речі. Зокрема добра й правильна організація дистанційного навчання та онлайн-школи. Згадався такий вислів: коли хочеш пса ударити, бук знайдеться завжди. Ми живемо в тому світі, де легше навчитися, ніж навчити.
– Наступне запитання до Вас швидше як до голови комісії з питань освіти й багатолітнього організатора освітніх процесів. Які реформи, як вважаєте, є необхідними й нагальними для поліпшення освіти в Україні?
– Формування самоусвідомленості. Не знаю, чи це реформа освіти, чи її розворот. Але нам вкрай необхідний поворот освіти, який сприятиме самоусвідомленості особи й особистості. Цинічно скажу: якщо на московії матері народжують виродків, а їхня школа виховує вбивць, то наша школа має виховувати людей, спроможних любити тата, маму, дитину, брата, сестричку, Батьківщину й водночас громадян, здатних убивати ворогів, які зазіхають на таку любов. Це жорстоко, але у нас на найближчі 100 років іншого не буде. Це мета. Якою б не була реформа, ця мета має бути реалізована.
Наступне – вчитель. У нас уже давно не престижно бути вчителем. На часі – реформа заробітної плати, реформування ставлення суспільства до педагога. І однозначно – реформування засобів і способів здобування знань. Насамперед маю на увазі дистанційну, онлайн-освіту. Думаю, в Україні є достатня кількість вчителів і технічних засобів, аби всі уроки шкільної навчальної програми були на спеціальному каналі «Ютубу» чи на іншій платформі. Час диктує такі речі.
Якщо з кожним шкільним предметом зробити те, що зроблено з тих предметів, які складають на ЗНО, тобто виокремити обов’язкове ядро, умовно назвемо його цільовою програмою з цієї дисципліни, і взяти це за основу шкільної освіти, гарантовану й контрольовану державою, то решта може бути, як новорічна ялинка. І хто які відгалуження від цієї основи захоче, то зможе собі їх брати і чіпати до стовбура. Ця програма мала б бути обов’язковою для кожнісінької школи.
Нині ми тішимося, що маємо варіативні програми. На якомусь етапі треба відмовитися від цієї варіативності. Варіативність досягатимемо через бокові відгалуження від основного. З кожної теми розробити тестові контрольні запитання. Це не тяжко, якщо врахувати, скільки у нас є вчителів. Якщо поділити ці завдання й теми між учителями, то все можна зробити оперативно.
І таким чином всеукраїнський комп’ютерний тестувальник може працювати в режимі контрольного тестування й бути доступним для учнів, батьків, учителів і організаторів освіти. Умовно кажучи, всеукраїнська контрольна робота має бути і доступна, і обов’язкова для всіх. Її мають «танцювати» всі, тож ми матимемо базу того, як усі це виконали. Крім того, батьки можуть бачити реальні знання дитини на тлі її ровесників з усієї держави. Наприклад, тато приходить додому й каже синові: «Іване, нумо зайдімо «на хімію», подивімося, як там у тебе справи. Розв’яжи при мені контрольну роботу». Й коли машина видасть хлопцеві певну кількість питань, то між ним і його татом може відбутися такий умовний діалог: «Йой, тату, такі важкі завдання»! – «Стоп, Іванку, подивися: вся Україна це розв’язувала, і лише крихта з вас із тим не впоралася. То, Іванку, не завдання важкі, то ти лінивий». Отже, тато матиме точну інформацію про успіхи в навчанні свого сина.
Чи уявімо, що батько захотів повести сина до репетитора. Той і каже: «Іванку, ось тобі контрольні завдання з англійської мови». А відтак робить висновок: «О, Іванку, ти ніц не знаєш. Тату, вибачайте, я братиму з вас по 100 доларів за годину». Втім, може бути так, що комп’ютерний тестувальник засвідчить і високий рівень підготовки Іванка. «Тож добре подумайте, чи потрібен я вам», – скаже в такому разі репетитор. Завдяки такому інструменту буде моментально видно всю картину рівня освіченості кожного.
А якщо учень захворів і пропустив урок, то зможе «зайти» на урок з тої теми і йому розкажуть з телевізора чи з монітора те, що він міг би почути в школі. Також «енна» група вчителів мала б працювати в режимі онлайн-консультантів. Ще раз наголошую, що нам украй потрібно реформувати дистанційне навчання як таке, бо цей дощ і ці «гради» надовго. Тобто воно має бути результативним, дитиноспрямованим, максимально наближеним до реалій.
Безумовно, що переглянувши навчальні програми, треба буде переглядати й підручники. Лихо не в тому, що наші підручники різні й складні, а здебільшого в тому, що майже кожен міністр проводить реформу, аби їх міняти. Бо це потребує зазвичай величезних коштів, і завжди в такому фінансовому розмахові існуватиме, сказати б, спокуса яєць по 17 гривень. А тим паче якщо врахувати, що ще донедавна багато підручників для українських шкіл друкували в росії…
Очевидно, що описаним вище не мала б займатися наша система. Їй вистачає свого.
