Останньої декади вересня та першої декади жовтня цього року в обласному центрі Прикарпаття відзначили відразу дві важливі дати в історії незалежної України – 30 років з початку розкопок жертв сталінських репресій у Дем’яновому Лазі і від дня створення 14 жовтня 1989 року Івано-Франківського історико-просвітницького товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса.
Поява «Меморіалу» дала можливість повернути з небуття імена невинно убієнних тоталітарною системою наших співвітчизників. Розкопки жертв комуністичних репресій у Дем’яновому Лазі (перші в Радянському Союзі) розпочалися 21 вересня 1989 р., саме на Різдво Пресвятої Богородиці. Того дня старший слідчий обласної прокуратури Микола Данилів запропонував активістам «Меморіалу», який тоді вже діяв, але ще не мав державної реєстрації, прийти в Дем’янів Лаз, де з допомогою екскаватора вже почали роботи. Тоді спершу у викопаних 13 пробних ямах не виявили нічого. І лише в 14-й побачили залишки напівзотлілого одягу на людських скелетах…
У трьох похованнях знайшли останки 524 людей, з яких: чоловічої статі –
359, жіночої – 151. Стать решти тіл з’ясувати не вдалося. При проведенні
експертизи було визначено характерні пошкодження на людських рештках,
яких можна завдати жертвам лише під час допитів і катувань. А також на
місцях поховань знаходили відповідні речові докази, якi являли
неоціненну iнформативну цiннiсть. Скажімо, в ротових порожнинах чотирьох
жертв виявлено тканинні кляпи, а у дев’ятьох за спиною були дротами
зв’язані руки. На кістках 397 осіб виявлено ознаки дії агресивних
хімічних речовин, від яких вони набували чорного кольору. Кати вдавалися
до такого, щоби пришвидшити руйнування м’яких тканин тіла, що
утруднювало би розпізнавання жертв у разі проведення розкопок.
На 432 черепах виявили вхідні і вихідні вогнепальні ушкодження. А в потиличних кістках 11 черепів – тільки вихідні кульові отвори, які могли з’явитися лише тоді, коли жертві стріляли у відкритий рот або в очі, ніс чи підщелепну ділянку.
Крім вогнепальних пошкоджень, на черепах знайшли механічні пошкодження, спричинені тупими твердими предметами, якими могли бути приклад гвинтівки чи автомата, лом, дрючок чи поліно або нога ката в чоботі або черевику, чи щось інше схоже. Зокрема зафіксовано 31 випадок цілковитого руйнування черепів, а також 113 багатовідламкових переломів та 83 переломи основ черепів, 22 одиничні переломи нижніх щелеп, 25 багатовідламкових переломів нижніх щелеп; 6 випадків вдавлених переломів склепінь черепів.
Було виявлено ушкодження й інших кісток скелетів: 12 випадків переломів плечових кісток; 44 – роздавлених головок плечових кісток; 46 переломів стегнових кісток; 11 – розтрощених нижніх кінців стегнових кісток; шість випадків наскрізних ушкоджень грудин чотирикутної форми, спричинених ударом чотиригранних багнетів, які мали на озброєнні радянські військовики.
Серед речових доказів, знайдених у Дем’яновому Лазі, особливо цінними є документи, на яких у верхньому лівому куті був напис: «Тюрма НКВД г. Станислав». Виявили 18 таких раритетів. На інших речових доказах (мундштуках, гребенях, ложках, ручках зубних щіточок та інших предметах) виявлено багато прізвищ, або імен чи тільки ініціалів ув’язнених. Прочитавши знайденi документи, записки та написи на деяких речових доказах з поховань, було встановлено 23 прiзвища закатованих і 19 імен карателів. Серед закатованих – шестеро осіб польської національності, вдалося встановити їхні прізвища, імена й місця їх проживання. Причому стосовно всіх фігурувала одна дата: «21.10.1939». В іншому похованні виявлено чотирьох ксьондзів, упізнаних за рештками церковної одежі на них.
Три скелети, виявлені в Дем’яновому Лазі, мали особливі прикмети, за якими можна було їх ідентифікувати. Про цих закатованих я подав інформацію в газету «Прикарпатська правда». Другого ж дня після публікації на розкопки приїхала жінка і заявила, що описаний скелет, на черепі якого виднівся трепанаційний отвір, може належати її батькові. Після детальної експертизи цих останків я дійшов висновку, що вони і справді можуть належати людині, словесний портрет якої детально описала жінка. За її словами, вказаний скелет належить її батькові, сотнику УГА Григорію Голинському, який жив у Делятині. На прохання родини рештки його перепоховали на цвинтарі в цьому селищі.
Донедавна вважали, що в Дем’яновому Лазі були розстріляні всі ув’язнені Станіславської тюрми НКВД. Але пізніше стало відомо, що трьом приреченим було суджено врятуватись. Одним із них був Василь Ніньовський, розстріляний за документами 30 червня 1941 року, котрий, проте, прожив після «страти» ще 61 рік і помер своєю смертю в Канаді 30 квітня 2002 р. Другим, хто врятувався, був коваль з Печеніжина Іван Кузенюк, а третім – Микола Антонюк. Їхня доля невідома.
Загалом від часу свого створення «Меморіал» 98 разів провадив такі розкопки, різні за обсягом і складністю. І як мінімум десять із них можна означити як великі, бо кількість знайдених там жертв вимірювалася тризначним числом. Приміром, окрім розкопок трьох поховань у Дем’яновому Лазі, під час яких виявили останки згадуваних 524 тіл (212+204+108), «Меморіал» провів такі самі роботи й на Меморіальному цвинтарі в Івано-Франківську (269 жертв), на вулиці Ленкавського в Івано-Франківську (134), у Войнилові (228), Пшеничниках (623), Єзуполі (274), Більшівцях (103), Бучачі на Тернопіллі (167).
А всього «Меморіал» досліджував поховання у 114 населених пунктах. Завдяки діяльності товариства в Україні повернуто з небуття імена 3 289 жертв комуно-більшовицького режиму, в тому числі й 294 дітей.
Така кількість наших співвітчизників поповнила Братську могилу України лише в одній нашій області. А скільки таких областей в Україні!..
Автор: Омелян ЛЕВИЦЬКИЙ. Судово-медичний експерт-емерит. газета Галичина
