Повернувся з-за кордону, аби боронити Україну від окупантів. 5 листопада 2022 року під час ворожого мінометного обстрілу села Яковлівка біля Соледара загинув старший солдат 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади з Івано-Франківщини Володимир Витошко.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Спогадами про чоловіка, сина, дядька та наставника із Суспільним поділилися рідні та близькі бійця, передає Правда.іф.
Його важко було зупинити
Володимир Витошко народився 9 квітня 1991 року в селі Підгір’я на Івано-Франківщині. Мати бійця Наталія пригадує, її син пізно почав ходити та говорити, а коли пішов і заговорив — то його важко було зупинити.
“То була чудова дитина — активна, весела, добра. Володя вмів жартувати від маленького. Він брав участь у різних заходах, займався боротьбою та вчився грати на гітарі в музичній школі — словом, його всюди було повно”, — розповідає Наталія Витошко.
Після закінчення військово-спортивного ліцею Володимир вступив на історичний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Отримавши повістку в армію, Витошко пішов без вагань. Сестра Марія пригадує, що йому завжди боліло за Україну. Тому після початку російсько-української війни у 2014 році хлопець рвався у бій.
“Вони мали вже вирушати на передову, коли вийшов закон про заборону залучати до бойових дій строковиків. Багатьох хлопців-контрактників з його частини привозили мертвими. Це його дуже засмутило. Якби він не був строковиком, то точно воював би”, — каже сестра солдата.
Дядько Володимира — один із засновників професійного альпінізму на Прикарпатті Іван Мартинюк — змалку заохочував племінника до походів у гори. Тож Карпати до кінця життя залишилися його пристрастю.
“Поряд з дітьми він і сам ставав дитиною”
Під час навчання Володимир Витошко став постійним вожатим у спортивно-оздоровчому комплексі “Смерічка” від Прикарпатського національного університету. Наталія Витошко каже, що навіть після армії, працюючи за кордоном, її син щоліта повертався у табір.
“Не знаю, чи він би пов’язав своє життя з учителюванням у школі, але “Смерічку” він би ніколи не залишив. Володя дуже любив дітей, вкладав у них душу. З ними він сам ставав дитиною. Казав, що діти — найкращі психологи. Вони вірять тобі тоді, коли ти щирий”, — говорить мати захисника.
Валерія Ковальчук познайомилася з вожатим Володимиром Витошком понад 10 років тому у таборі “Смерічка”. Дівчина каже: назавжди запам’ятає його добрі очі, щире серце, неймовірне почуття гумору та усмішку на обличчі.
“Володимир Петрович — це Людина з великої букви, яка завжди кохала Україну. Він завжди казав: “Життя цікаве, хоча й несправедливе”. І ми всі, як ніколи, зрозуміли цю фразу”, — ділиться Валерія Ковальчук.
Володимир Витошко тісно приятелював з двома іншими вожатими — Тарасом і Степаном. Дружина захисника Христина Мельникович пригадує, для дітей хлопці були уособленням трьох козаків з однойменного мультфільму Володимира Дахна. Після “Смерічки” друзі набили символічні татуювання з цими персонажами.
“Степан — високий та мужній хлопець, тому він відповідав найбільшому козаку. Тарас завжди був інтелігентом, як і середній козак. А Вовчик — найменший і найвеселіший. Його друзі казали: “Ти — найменший, але ти — найсміливіший”, — пригадує дружина полеглого воїна.
“Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною”
З майбутньою дружиною Володимир Витошко познайомився у січні 2018 року в соцмережі. Христина Мельникович пригадує, першим повідомленням від нього було: “Юна леді, ми з вами незнайомі. Але я б дуже хотів з вами познайомитися”.
“Всі його сюрпризи, приємності і подарунки були такими ж неординарними, як він. Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною. Я усвідомила це трошки пізніше. А він казав, що знав це з першого дня, як тільки мене побачив”, — розповідає Христина.
Через рік закохані почали жити разом. Дружина бійця каже, у цей період щовихідних вони ходили в гори — незалежно від того, яка була пора року.
“Як не дивно, чоловік мені освідчився в горах. Ми з друзями піднялися пофотографуватися на вершині — позували, дуріли й жартували. Я задивилася на захід сонця, а повернувшись, побачила, що Вовчик стоїть на коліні з обручкою”, — пригадує Христина.
У травні 2021 року Христина та Володимир одружилися. Опісля чоловік ненадовго поїхав працювати за кордон.
Дев’ять днів без зв’язку
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Володимир Витошко повернувся з-за кордону. Попри відмовляння рідних, 4 березня чоловік пішов воювати добровольцем.
“Коли проводжала його, він сказав, що знає, куди й на що йде. А я цього не усвідомлювала. Піддалася ейфорії, як і всі, що ще тиждень або місяць — і все має закінчитися. Моментами досі не вірю, що це все зараз відбувається з нами”, — ділиться дружина Володимира.
У складі 10 гірсько-штурмової бригади Володимир Витошко обороняв від російських окупантів Київщину. У період деокупації Бучі та Ірпеня військовослужбовець дев’ять днів не виходив на зв’язок.
“Ці дні були дуже страшні. На дев’ятий я приїхала вранці на роботу, виходжу і бачу на заставці Вовчика. Коли він телефонував, то завжди казав: “Привіт, моє коханнячко”. А тоді декілька секунд ні він, ні я не могли розмовляти”, — розповідає Христина Мельникович.
Після звільнення Київської області бійців “десятки” ненадовго відпустили додому. Христина каже, відчувала, що її чоловік теж повернеться.
“15 травня, перед річницею нашого одруження, він зателефонував і попросив впустити друга, який мав передати мені квіти. Я відчинила двері і побачила Вову з букетом бузку. Він сказав: “Вибач, то вже пізно, ніде не міг купити квіти”, — пригадує Христина.
“Поранення не завадить мені захищати Україну”
У травні після триденної відпустки військовослужбовець поїхав воювати на Донеччину. 1 червня його позиції обстріляли з ворожого міномету. Володимир Витошко отримав уламкове поранення в руку та груди.
Після двох операцій боєць місяць перебував на реабілітації.
“Тоді ми розмовляли про те, йти йому чи не йти. Хоча у нього завжди було “йти”. Він сказав, що поранення не завадить йому виконувати свій обов’язок. Він був упертим. Його неможливо було переконати, тим паче в такому питанні”, — каже дружина Володимира Витошка.
“Були моменти, коли вони з побратимами між собою прощалися”
У вересні Володимир Витошко повернувся до побратимів на Бахмутський напрямок. Бойовий медик його роти, який з міркувань безпеки не назвався, згадує, як воїн відрізнявся допитливістю під час занять з медицини.
“Найбільше приємно — це коли ти навчив людину і вона з цими знаннями рятує життя. Під час бойового завдання наш побратим отримав поранення і Вовчик не розгубився. Згадав, чого я його навчав, і врятував життя”, — пригадує військовослужбовець.
Востаннє перед загибеллю захисник розмовляв з батьками 22 жовтня — у річницю їхнього весілля.
“Він, як завжди, сказав, що у нього все добре: “Мамо, все є. Нічого не треба. Мені тепло. Подивіться, яка в мене борода вже!” Щоб підбадьорити, сказав: “Я повернуся. Думаю, до квітня все закінчиться і буде День перемоги на мій день народження”, — пригадує матір бійця Наталія Витошко.
Остання телефонна розмова між Володимиром та його дружиною Христиною відбулася напередодні мінометного обстрілу, який став останнім у житті захисника.
“Ми трішки довше говорили, як зазвичай. В його голосі відчувалося, що йому важко. Вовчик сказав, що багато його побратимів загинули і ситуація складна, тому він не знав, як все складеться. Він сказав, що дуже мене любить, і завершив словами: “Якщо щось, не плач”. Поки що це я не можу виконати”, — каже Христина Мельникович.
З її слів, побратими, які прийшли попрощатися із Володимиром, розповідали про його добру вдачу та жартівливу натуру.
“Він завжди підтримував бойовий дух, хоча насправді важких ситуацій було дуже багато. І були моменти, коли вони між собою прощалися, бо думали, що ніхто звідти живим не вибереться”, — каже дружина полеглого воїна.
10 листопада 2022 року Володимира Витошка провели в останню путь. Захисника поховали в рідному селі Підгір’я.
“Найбільше, чого хочеться зараз, щоб він мені приснився. Він сниться всім друзям та знайомим і уві сні каже, що в нього все добре, сміється. Я так хочу з ними поговорити, почути його”, — говорить Христина Мельникович.
На сайті Президента України зареєстрували електронну петицію про присвоєння Володимиру Витошку звання Героя України посмертно.
