У суботу, 22 жовтня, в Івано-Франківську попрощалися з бійцем 10 окремої гірсько-штурмової бригади Сергієм Силкіним.
Після початку повномасштабної війни хлопець повернувся з Польщі й влітку пішов воювати добровольцем, повідомляє Суспільне, передає Правда.іф.
Прощання із 28-річним Сергієм Силкіним розпочали у Будинку смутку в Івано-Франківську.
Опісля скорботний кортеж вирушив на міське кладовище.
Віддати шану бійцю прийшли рідні, друзі, військові та колеги з радіо й телебачення. З 2013 року Сергій працював звукорежисером в обласній державній телерадіокомпанії “Карпати”.
“Пам’ятаю, коли я прийшла у 2015 році на радіо і побачила Сергія. Мені розповідали, що є дуже талановитий звукорежисер, з яким я матиму честь працювати. І це було справді так.
Коли він став за пульт, а я — за мікрофон, й починала говорити — відчула, що по той бік екрана — дуже професійна людина.
Коли Сергій працював, його обличчя просто світилося”, — ділиться спогадами про Сергія його колега Ірина Чорна.
“Сергій був такою людиною, яка серед ночі могла прийти на роботу. Не раз було таке, що щось терміново треба начитати на ранок, щось зробити, змонтувати, видати в ефір.
Він піднімався і приходив. З мого досвіду — це був ідеальний звукорежисер, людина, яка повністю відчувала слово, матеріал, з яким працював.
А ще у Сергія був неймовірно гарний тембр голосу”, — каже колега Сергія Христина Кухарук.
У 2015 році Сергій Силкін пішов на строкову службу в армію. Ірина Чорна пригадує, як його проводжали колеги.
“Всі дівчата-радійниці прийшли його проводжати, а потім ще жартували, що в Сергія було найбільше дівчат, які його провели на службу. Коли він служив, ми йому писали листи.
Влітку повернувся у відпустку й зізнався мені, що той перший лист, який ми написали командою, він носить біля серця. Це був дуже чутливий момент.
Він був про те, що наша робота — це була не просто робота. Було щось більше, була підтримка одне одного”, — говорить Ірина Чорна.
Після служби Сергій повернувся працювати у компанію, яка вже стала філією Суспільного. У вересні 2021 року він звільнився, однак його голос у теле- й радіоефірах аудиторія Суспільного могла чути й надалі.
Друг Сергія Віталій Запухляк розповідає, що поза роботою хлопець любив грати у футбол. На полі вони й познайомилися 15 років тому.
“Він завжди вирізнявся характером і волею до перемоги, завжди такий був заряджений з першої хвилини й до останньої.
Як і в житті, так і на полі він був боєць”, — каже Віталій Запухляк.
Після початку повномасштабного вторгнення військ Росії в Україну Сергій повернувся з Польщі та влітку пішов добровольцем на фронт. Боєць служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді.
“Коли тут бійня почалася, ми вирішили з ним, що або він піде, а я залишуся з жінками, або я піду. У нього голос виявився сильніший. Він сказав, що іде.
Я родом — з Луганщини, у мене вся родина там, старші брати з їхніми сім’ями. Я кажу: “Ти знаєш, якось недобре себе почуваю, що не можу поїхати, до батьків на могилу сходити через те, що якась погань прийшла на нашу землю. Іноді братам телефоную, але зараз зв’язку немає. Обіцяю, що приїду”.
Сергій доклав трішки зусиль, аби я таки потрапив туди”, — розповідає батько Сергія Олександр Силкін.
З його слів, син з контузією врятував побратима на полі бою.
“Його побратиму міна відірвала ступню. Якби він його не витяг, той би просто кров’ю стік.
Він однією рукою його тягнув, а іншою відстрілювався.
Казав: “Як у тумані все, нічого не пам’ятаю, отямився уже серед своїх”, — каже Олександр Силкін.
Сергій загинув 17 жовтня поблизу Бахмута. Поховали захисника в Івано-Франківську на Алеї слави під залпи пострілів та гімн України.
