Про церкву, мову і бокс. Відверта розмова з Олександром Усиком

Успіх Олександра Усика на спортивній арені — безумовний: він  перший в історії нашої країни боксер, що здобув звання абсолютного чемпіона світу, пише газета Експрес. Уродженець Сімферополя перевершив досягнення братів Кличків, які вдвох вибороли всі чотири найпрестижніші пояси. Втім ставлення до спортсмена в громадян нашої країни неоднозначне: багато хто критикує його за те, що він погодився битися на теренах Росії, а також за публічну відданість Православній Церкві Московського патріархату.

Ми зустрілися з Олександром Усиком для відвертої розмови.

— Олександре, для початку підсумуймо 2018-й рік. Чи вважаєте його таким же успішним, як 2012-й, коли ви вибороли звання Олімпійського чемпіона?

— 2018-й рік був найсприятливіший у моїй кар’єрі. У січні я здолав представника Латвії Майріса Брієдіса й здобув путівку у фінал Всесвітньої суперсерії боксу, а згодом виграв у росіянина Мурата Гассієва та став єдиним у світі абсолютним чемпіоном. У світовій історії боксу таких було досі тільки троє.

— Перейдімо до того, що хвилює багатьох. Ви вибороли звання абсолютного чемпіона в Москві. Чи могли відмовитися від поїздки до країни-агресора?

— Я не мав великого бажання боксувати в Росії. Але вибір був такий: або їду на бій до Москви й отримую шанс стати абсолютним чемпіоном світу, або не їду та втрачаю будь-яку можливість вибороти пояси. Я вирішив використати шанс.

— Опісля дехто радів вашій перемозі, бо ви “набили пику москалю у його стінах”. Інші критикували за те, що розважили російську публіку. Яка ваша думка щодо цього?

— Про критику знаю. Та мені байдуже на таке. Я поїхав до Москви, щоби стати абсолютним чемпіоном світу. Знаєте, коли Україна заживе добре? Коли кожен чесно та якісно виконуватиме свою роботу. Я поїхав до Росії та совісно виконав свою роботу. Нехай чітко виконують свої функції ті люди, які мене критикують. Совість у мене чиста. Я виграв під синьо-жовтим прапором. Дуже люблю рідну Україну. Але про це ніколи не кричу, а мовчки виконую свою місію.

— Розкажіть більше про той бій.

— Бій проти Мурата Гассієва був найемоційнішим у моїй кар’єрі. Поєдинки на професійному рингу значно напруженіші, аніж на аматорському. Вони значно рейтинговіші. Ми відчуваємо, що на нас дивиться кількамільйонна аудиторія глядачів. Відповідальність неймовірно велика.

Ніч перед боєм у Москві спав спокійно. Перед сном помолився і заснув. А от після перемоги з моєю нервовою системою відбувалося щось незрозуміле. Довго не міг заспокоїтися.

— Хто з найближчих приїхав підтримувати вас у цьому поєдинку?

— На мої бої регулярно їздить моя дружина, друзі, куми. Також на трибунах побувала моя мама. Але після цього двобою я попросив більше не відвідувати поєдинків — переживаю за стан її здоров’я. Думаю, що бій у Москві був останнім, на якому побувала моя мама.

— Вам пропонували прийняти російське громадянство після анексії Криму?

— Мав пропозиції від п’ятьох країн стати їхнім громадянином і виступати за чужі збірні. Росія також у цьому переліку. Але я навіть і не думав відмовлятися від українського паспорта, бо вважаю себе патріотом рідної країни й щиро бажаю, щоб Україна процвітала. Бог зробив так, що я народився в Україні. Тому завжди залишатимусь українцем.

— Яку мову вважаєте рідною?

— Українську. Це мова моя, моїх батьків і моїх предків.

— Чому ж спілкуєтеся російською?

— Зростав у регіоні, де майже всі спілкуються російською. Тому в побуті частіше говорю російською.

— А чому публічно не говорите рідною мовою?

— Відчуваю, що моя українська не чиста, а суржиком говорити не хочу. Втім, обіцяю, що невдовзі публічно говоритиму українською мовою.

— Вас критикують і за відкриту підтримку Православної Церкви Московського патріархату. Ви отримали нагороду з рук митрополита Онуфрія у період, коли обирали майбутнього очільника помісної української Церкви…

— Скажу відверто: я переживаю за монахів, тих людей, які присвятили своє життя служінню Богу. Я з ними регулярно спілкуюся, черпаю від них духовну їжу. Розумію, що їх не варто втягувати у конфлікти. Не можна забороняти цим людям молитися, бо це їхня місія на Землі. Так, я уже заявляв у ЗМІ, що захищатиму ченців Києво Печерської лаври, якщо на них нападуть радикали. Однак надіюся, що до цього справа не дійде і що здоровий глузд переможе. Вірю, що церковні діячі та державні мужі домовляться, ніхто ніщо не забиратиме силою, монахів не виселятимуть примусово з лаври.

— Деякі парафії колишньої УПЦ МП (тепер — РПЦ) уже оголосили про перехід до помісної Церкви. А ви готові стати вірянином ПЦУ?

— Якщо монахи Києво-Печерської лаври перейдуть до єдиної Української Православної Церкви, то я також це зроблю.

— А якщо вони вирішать бути з Російською Православною Церквою?

— Буду там, де будуть мої духовні наставники.

— Ваша мама розповідала, що ніколи не прищеплювала вам любові до Бога. А ви своїх дітей привчаєте ходити до церкви?

— Так. Я батько трьох дітей. Єлизаветі — вісім років, Кирилові — п’ять, а Михайлові — чотири. Усі вони по неділях зі мною відвідують Службу Божу. Подаю їм приклад, бо це мій батьківський обов’язок.

— Ваші діти займаються спортом?

— Так. Я їх вчу, що успіху можна досягти лише завдяки великій праці.

— До речі, чи правда, що ви cтали займатися спортом для того, аби подолати важку хворобу?

— У дитинстві я справді хворів. Мені треба було провадити активний спосіб життя і багато рухатися, щоб одужати. Тому регулярно грав у футбол, бігав і танцював. А боксом став займатися з 15 років.

— Чим тепер займаєтеся?

— Нині стараюся якнайменше думати про бокс. Узагалі не тренуюся. Ще місяць відпочиватиму, а потім визначуся зі своїми планами. Маю ціль показати себе в найважчому дивізіоні. Надіюся, що мені це вдасться. Але остаточне рішення ухвалю після обговорення перспектив у новій ваговій категорії з представниками моєї команди.

— Якщо ж вирішите виступати в категорії суперваговиків, скільки кілограмів вам треба буде набрати?

— Думаю, мені треба буде важити приблизно сто кілограмів, аби виглядати достойно. Це не проблема. От я набрав дев’ять кілограмів лише тому, що зробив паузу в тренувальному процесі. Нині важу 99 кілограмів.

— Чи матимете шанси ви з цією вагою повернутися у нинішню вагову категорію до 90 кілограмів?

— Якщо мені запропонують цікавий бій у категорії до 90 кілограмів, то жодних труднощів не буде. Тиждень виснажливих тренувань — і мінус дев’ять кілограмів.