У селі Стебний, що розташоване за 23 км від Буковеля та Яблуниці, біля підніжжя Чорногори та Свидовця, мешкає Василина Бойко — жінка, яка зберігає родинні знання про гуцульські примовляння, давні пісні та обряди.
Її родина прожила на території Ясіні більше ста років, переживши шість державних утворень — від Австро-Угорщини до сучасної України. Прадід Василини, Гаврило Климпуш, був сильним мольфаром, знаним у всьому регіоні. Він вмів «примовляти» вовків, лікувати худобу, захищати людей і будинки від небезпек. Знання передавалися у родині з покоління в покоління, хоч і не всі хотіли їх опановувати, пишуть Версії.
«Та як одно слово полишало, то вже не допомагало. А я не хотіла сі вчити. Мама примовляє, а я за пічку. Я співати хотіла, а не примовляти», — ділиться жінка.
Попри це, Василина вивчила давні співанки, які супроводжували різні моменти життя гуцулів. У її пам’яті залишилися пісні про полонину, про роботу в полі, про родинні свята та обряди. Ці співанки були не лише розвагою, а й способом передати знання про природу, лікувальні трави, пори року та традиційний уклад життя. Василина знає примовляння для дому та худоби.
«Вже коли сідаємо вечеряти іду під поріг, і кажу: Ісусе Христе, ходіть до нас вечеряти. Три рази», – зазначила пані Василина.
Ці обряди, за її словами, допомагали родині пережити негаразди та зберегти здоров’я та добробут. Водночас вони залишалися частиною культури, яка формувалася століттями у гірських селах. Василина також пам’ятає історії про прадіда Гаврила Климпуша, який був не лише мольфаром, а й знав багато давніх співанок. Цьому він навчав усіх членів родини.
«Йо, знав. Мама такі ж знала примов’яти. Від червака заклинати знала. Та і я все знаю. Як прийде хтось, що вже коровку поразило, та вмесить часник, та й таку конзерву, та й вже піде та примовляє під порогом. А потім той часник беруть і натирають коровку», — розповідає пані Василина.
Крім того, Василина зберігає знання про старовинні обряди, які супроводжували свята та релігійні події.
Наприклад, Різдво чи Великдень у Стебному супроводжувалися не лише піснями та колядками, а й примовляннями, що мали захистити родину та худобу. Її історії — це не лише спогади про минуле, а й живе свідчення культурної пам’яті гірського краю. Вони показують, як гуцульські традиції продовжують існувати у сучасному світі, навіть якщо багато обрядів та співанок з часом забуваються.
Сьогодні Стебний залишається осередком стародавніх звичаїв, а Василина Бойко — однією з небагатьох людей, хто зберігає цю спадщину. Її знання та пісні нагадують про багатовікову історію гуцулів, про їхню віру в силу природи і духовний зв’язок із предками.
