На Банковій шукають ідеальну кандидатуру – телепузика? Пише Главком.
Доля, української культури викликає тривогу.
Горять чорнобильські ліси – приймають рішення змінити очільника Зони відчуження.
Котиться економіка, як дурень з гори донизу, – дебатують питання про нового міністра економіки.
А культура наша українська – безталанна, причинна, наймичка, засватана-невінчана – потрапивши в теперішній чорний період безгрошів’я та політичного шабашу – вже другий місяць поспіль не може дочекатися офіційного затвердження кандидатури нового міністра!
Начхати! Знову культура за залишковим принципом? Навіть декомунізація не допомогла. Виконувачем обов’язків міністра культури, як відомо, призначена Світлана Фоменко, ділова і працьовита жінка, яка у команді Євгена Нищука відповідала за євроінтеграцію і справлялася з роботою добре.
Але в. о. ще не значить міністр. Тут зв’язані руки. Кожен крок робиш, п’ять разів озираючись навколо. Я тверезо усвідомлюю, що постать очільника Мінкульту сьогодні не є політичною, а тим більше фінансово-економічних важелів тут теж нема. Але лишаються функції комунікативні, відомчі, ідеологічні, юридичні.
Культурна ж галузь нікуди не поділася. Вона є. Хоча і скніє. Тому цей напрямок роботи виконавчої влади ніхто не скасовував. Зараз, як ніколи, фігура сильного очільника Мінкульту має працювати над низкою важливих завдань та проблем. Насамперед, це робота над грамотним, системним аргументованим новим бюджетом культурної галузі, який має бути підтриманий Мінфіном. Системна робота над пошуком шляхів підтримки мистецтва (у тому числі недержавного сектора) у теперішній період пандемії, карантину та боротьби з коронавірусом. Створення Музею сучасного мистецтва, про що раніше багато балакали. Продовження магістральної лінії творення культурних інституцій, які органічно вписуються у систему європейської культурної дипломатії та менеджменту. Повернення до попередніх позицій бюджету (зокрема, щодо Держкіно, Українського культурного фонду, Українського інституту книги).
І це не все.
Завдань та викликів чимало. Як то кажуть, була би шия, а ярмо знайдеться! Але уряд і монобільшість засувають тему міністра культури у далеку шухляду. Чому?
Як натякають джерела в Кабміні, на Банковій шукають ідеальну кандидатуру. Такі пошуки у нас, зазвичай, схожі на сюжет гоголівського «Одруження». Коли Агафія Тихонівна мріє об’єднати різні частини тіла різних своїх женихів у один ідеальний портрет. Нічого з того не виходить! Але маневри еротичні, цікаві.
Яка умовно ідеальна та компромісна фігура нового очільника Мінкульту могла би бути? Тут можна тільки марити. Чтоб не пил, не курил и цветы всегда дарил?
На Банковій, як кажуть, у цьому напрямку розглядали вже не одну кандидатуру найкращих хлопців на селі. Володимира Бородянського там не змогли утримати, тому і пошукова система на певний час зависла. Наприклад, обговорювали серед можливих претендентів на престол Мінкульту двох відомих очільників українських театрів.
Зокрема, Богдана Струтинського – видатного театрального менеджера, очільника Театральної спілки, який зробив свій Національний театр одним з найкращих в Україні і відомим у Європі.
Зокрема, Анатолія Солов’яненка – головного режисера Національної опери, який останнім часом виявляє помітну менеджерську та творчу активність. До того ж на його медійний імідж грає легендарне прізвище.
Серед імовірних женихів на статусне місце міністра вищим розумом з Банкової розглядалася і сакральна кандидатура Євгена Миколайовича Нищука. А чому б і ні? Є досвід, є харизма. Проти легенди Майдану та проти Народного артиста України не підніметься жодна рука навіть у таборах деяких противників Зеленського. До того ж, така комбінація могла б, як весільна троянда, освятити союз антагоністів – «Слуг» та «Євросолідарності».
Такий ребус непростий. Тому вищий розум не приймає гарячкових рішень.
Серед претендентів на шлюбне ложе у Мінкульті є і соратник Нищука, колишній держсекретар Мінкульту, Ростислав Володимирович Карандєєв. Його фігуру вивчають під мікроскопом та сприймають всерйоз. Серед його плюсів — добре знання культурної галузі (вивчив за чимало років) і знання законодавства (професійний чиновник), врівноважена людина. До того ж Карандєєв може легко відрізнити Богдана Струтинського від Богдана Хмельницького, а Стаса Жиркова від Стаса Мойсеєва. Можете хіхікати, але такі знання сьогодні особливо в ціні, враховуючи тотальне невігластво знаменитих випускників трускавецького політтехнікуму.
Я сам свідок того, як Карандєєв підтримував деякі незалежні арт-проекти «Дикого театру» в цирку і щиро переймався перебігом театральної реформи. Єдиний маленький мінус кандидатури – Карандєєв не є героєм наших мультфільмів, тобто телепузиком, медійно впізнаваною поп-фігурою, яку конче хоче Банкова.
Банковій потрібні телепузики у вищих ешелонах. І це не сарказм, а анімаційна реальність. Тим часом, вищий колективний розум на Банковій народжує і ще один критерій ідеального очільника культурноі галузі. І це – гендерний принцип. Як то кажуть, шукайте жінку (до 40 років)!
Пошук непростий.
Лавка запасних гравчинь у Слуг народу далебі не передбачає аншлагу. Олену Кравець з «Кварталу» на таку ділянку фронту кидати не будуть, адже трест «Кварталу» може лопнути після втрати ще одного зіркового активного гравця.
Тоді хто?
Тіна Кароль, яка постійно задіяна у розважальних та соціальних проектах «плюсів», аж занадто тендітна для напруженої роботи на культурних барикадах.
Оля Полякова, одне з улюблених облич «Кварталу», саме те – вона бойова, дієва, за словом у кишеню не лізе, вона також героїня нескінченних світських мультхронік. Тобто принцип телепузиків тут врахований. І їй всього лише 41 рік. У Ольги Юріївни серйозний культурний багаж. Вона закінчила училище культури імені Миколи Леонтовича у Вінниці, закінчила музичну академію імені Петра Чайковського, а також університет культури і мистецтв у Михайла Михайловича. Вона має диплом оперної співачки, грає на фортепіано. Шанси на ренесанс класичної музики у нас є. І у пані Олі шанси однозначно є.
Певний час у контексті гендерного принципу на посаду очільника Мінкульту говорили про кандидатуру Ірини Подоляк, автора театральної реформи, жінки емоційної та небайдужої до культурних процесів. Але вона сама ще раніше написала заяву на звільнення з Мінкульту і виставила цей пост у соцмережі.
Як я передбачаю, вищому колективному розуму на Банковій мариться на посаді міністра культури збірний образ Фурцевої. Жінки, близької до народу і водночас небайдужої до культури високої. Жінки з сильним характером, але вірній партійній дисципліні. Жінка, яка буде не тільки просити гроші, а й сама ініціюватиме творення нових культурних сюжетів.
Вона пробилася по комсомольській та партійній драбині з самих низин до вершин вищої влади. Рятувала Хрущова від заколоту. Потім Хрущова зраджувала. Дружила з Людмилою Зикіною, парилася з нею у бані. Підтримувала ліберальні настрої Театру «Современник» та Театру на Таганці. Дочавила Олега Єфремова, аби той очолив МХАТ у період кризи. В той же час вона щиро ненавиділа і забороняла «Бітлз», Ростроповича, сучасні п’єси Радзинського. Тобто, була і вашим, і нашим.
Може саме така сьогодні і треба нашому колективному розуму?
Хто знає, друже мій, Гораціо?
Попри все, мої джерела натякають, що раніше вересня 2020 року нового міністра культури нам однак не затвердять. Дай Боже, до того часу, нарешті, спаде пандемія, скасують карантин. І, може, щось таки зміниться на краще? В нашому багаторічному і багатосерійному мультфільмі різне трапляється…
Олег Вергеліс, для «Главкома»
