“Проживіть. Прослухайте, прочуйтеся!”. Репортаж про коляду й Різдво в Криворівні

У селі Криворівня на Прикарпатті 7 січня почалася традиційна коляда. Цьогоріч зібралося дев’ять “партій” або “таборів” (так називають гурти колядників із присілків села), які будуть колядувати тут аж до Водохреща, поки не обійдуть усі хати.

Але за день до початку коляди в Криворівні тихо. На Святвечір зустрічаємося з Володею Сліпенчуком у Етнографічному музеї “Хата-ґражда”. Це будинок його сім’ї, а Володя, як і його предки, кілька років тому ходив колядувати з партією свого присілку.

Володимир Сліпенчук у хаті своєї прабабусі

Ходив перший раз і, на жаль, поки що останній десь років 5-6 назад. Ходили ми тоді досить довго, більше 10 днів. Але це було незабутньо, я пам’ятаю дотепер. Я тоді був дуже юний, не скажу, що я зараз старий, але тоді був досить юний. Наслухався цих історій про дорослих колядників, бо раніше ми ходили вдвох, втрьох. А потім ходили і вникали в цю всю історію. Цікаво було.

Як готуватися?

Переважно збиралися всі у головного “берези”, бо він ніби як голова цієї всієї компанії. Збираються за тиждень-два у нього вдома, репетиції роблять. Багато хто, до речі, це на ходу це все вивчає. Колядок десь 6 різних, багато… Їх всіх вивчити не можна, є такі, що тривають довгий час. Є за здоров’я, за умерлих, за вінчування, привітальна, для всіх.(Колядники, – авт.) можуть прийти, як на замовлення.

Дівчата і коляда

Чи не ходять з колядниками дівчата? Ні-ні, я такого не знаю і не можна, насправді. Колядують в колядницьких партіях тільки хлопці. У нас на гуцульщині досить довго тримається цей так званий патріархат у цьому роді. Поки ніхто не хотів започатковувати такі зміни.

Володимир Сліпенчук

Як футбольна команда

Що я там найшов? Перше — це були емоції, які переживав зі старшими людьми. Так як я був молодший, я сидів у цьому колі, де всі старші розказують щось, ти щось наслуховуєшся. Навіть, я б сказав, не сам процес колядування, як процес того всередині… Це як футбольна команда. Тобто і атмосфера всередині вашого колективу, і ви разом щось робите. І саме тренування того, що ви співаєте, колядуєте, воно загартовує.

Такі, як опришки, ходите горами. Накрилад, є такі будинки, от у нас там є за Погар, це завжди була остання хата, коли йшли колядувати, тому що вона дуже далеко була і туди дійсно на цілий день вибиралися. Тому що там і приймали, і туди дуже далеко іти.

Коли снігу там вище колін і ти дерешся, ідеш, це такий драйв, а ти у гуцульському, в штанах, в шапці. Це як похід.

Добра звістка спілкування

Вони самі там сидять. От навіть за цю хату, за яку я говорив, там є бабуся, вона нікуди не виходить, постійно там сидить одна. До неї приходять і цю звісточку про народження Христа приносять прямо туди, їй. Це навіть дуже мило. Її емоції так переповнюють. Уявіть, ти сидиш сам, а тут прийшла компанія 15 чоловік.

Я не є дуже сильно релігійна людина, але це я підтримую. Як-не-як ми усі це пам’ятаємо. Такі дрібниці також щось дають.

Культура й туризм

Мені це цікаво, як культура, і ще з того боку, що я займаюсь туризмом, а це також є частинка туризму. Завтра, на Різдво в нас тут туристів буде! Я в цьому дуже захоплений, зацікавлений. Я тут (в Етнографічному музеї “Хата-ґражда” – авт.) людям про це розказую також. Тому мені про це знати, і тим більше в цьому брати участь дуже важливо, бо я вникаюсь в це. Можу передати про це більше, ніж просто прочитати і дізнатись.

Тому що, наскільки я знаю, окрім наших регіонів ніде такого нема. Люди це бачать, як щось нове нове — як карнавал у Бразилії, так коляда в Верховині, в Криворівні. Там ще інша коляда, а у нас собі своя, своєрідна. Здебільшого, якщо люди цікавляться Гуцульщиною, то про коляду всі знають і дуже сильно захоплюються, чомусь їх це задіває. Я думаю, що я на другий рік піду.

Криворівня

Після розмови з Володею рушаємо до церкви, яка 7 січня стане епіцентром коляди. Дерев’яній церкві Різдва Пресвятої Богородиці більше 360 років. Тут кожен день служить отець Іван Рибарук — ми знаходимо його в оточенні прочан. Але це не літургія, це просто розмова. Зокрема й про дату святкування Різдва, за юліанським чи григоріанським календарем.

Ісус звільнив нас від рабства невігластства, забобонів, мертвих традицій. Тому звичайно святкувати народження Ісуса потрібно кожен день, на кожній літургії, а якщо вже календарно брати, то логічно, звичайно, 25 грудня. А 7 січня — з ким? З Росією, Білоруссю, Грузією, Сербією? А весь світ святкує 25-го числа. Колись вони дійдуть. Це залишки Совєцького Союзу, як не дивно. А треба дозрівати до свідомості. Я правлю службу на католицьке Різдво вже 20 років. Але такого масштабу, як цього року ще не було ніколи.

Перед літургією на Святий вечір

Щодо дати коляди — вона пов’язана з церквою. Як буде в церкві, так будуть і колядники колядувати. Тому що колядники починають колядування з благословення в храмі, а не просто тому, що їм так захотілося. Вони збираються в церкві, отримують благословення, збираються партіями, або, за давньою назвою, “таборами”, і колядують у кожній хаті.

Чому ця традиція жива

Бо ми цим живемо й це нам подобається. Це єдина причина. Все, що може дати коляда в час різдвяних свят — і спілкування, і краса, і традиції, і пам’ять про померлих, і виховання, і самоідентифікація. У нас навіть людина-колядник має особливий статус в селі. Коли така людина помирає, збираються колядники, щоб колядувати над ним. Бо це колядник. Це не є просто так, захотів пішов, захотів не пішов. До цього відносяться дуже серйозно.

Вони благовісники, повною мірою, абсолютно. І маленькі діти, щоходять колядувати, теж благовісники. Моя Марічка цієї ночі сонна, спляча, відколядувала цілу колядку. Чую — дитина колядує. Думаю, може, проснулася, третя ночі. Дивлюся, спить, але так гарно — всю колядку відколядувала. Чудо! Такого ще не було.

Бо дитина тим живе. Якщо дитина вночі колядує — вона ж не грає вар’ята.

Як слухати коляду

Проживіть. От просто проживіть це все. Прослухайте, прочуйтеся. Справа в тому, що ми ніяк не можемо зрозуміти — це не є традиція. Це є наше життя. Ми так живемо. Колядницький одяг це не є театральні аксесуари, це є наш одяг. Ми одягаємо його на весілля, на святкування, так само взимку, не всі, але хто хоче дотриматись традицій. Ми так живемо.

Отець Іван Рибарук

Про заборону коляди

У нас був такий чоловік, уже покійний, Царство йому Небесне, він був бригадирем. Бо Криворівня колись була частиною колгоспу, Радянська Верховина називався. І вчителів посилали пантрувати дітей, щоб не колядували. А він брав, той бригадир, скликав учителів до себе і поїв їх. Тримав до рання, “що ви будете мерзнути, ідіть до мене”. Прийшли, файний стіл накрили. А діти ходять колядують.

Я лиш останніми роками зрозумів, чому в совєцькому союзі так багато було анекдотів про гуцула. Так бо ж боялися. Так боялися, як Степана Бандеру. Бо ж він вічний, він не вмре. І тому треба було його пригнобити, знищити, знівелювати його. Бо ж така потуга сильна. Фактично, на гуцульщині зберіглася цивілізаційна база європейська. Станіслав Вінценз чомусь говорив, що Гуцульщина — це наша європейська Атлантида духовна. І так воно і є.

Язичницьке походження

Ми розуміємо, що коляда почалася, звичайно, не сьогодні. Слово “коляда” і “календар” походять від одного слова. “Календи” так звані були колись, піснеспіви, в яких опівувалося народження бога сонця.

Коляди були дохристиянськими і це нормально.

Колядували їх не взимку, тому завтра будете чути “садок вишневий”, “ластівка в стрісі гніздо звивала”. Яка ж ластівка серед зими? У піснеспівах збережені весняні святкування. Але сьогодні вжде всі коляди наповнені християнським змістом. Дуже сильно до цього доклалися Параска Плитка-Горицвіт і Теодозія Плитка-Сорохан — вони уклали коляду. У нас зараз є священник отець Ігор Рибенчук, він наш місцевий, він гарні коляди вкладає. У нього такі політичні підтексти, пов’язані з тими подіями, які зараз є. У нас є коляда про те, як москаля треба гнати зі сходу геть. Вона закінчується словами “Слава Україні – Героям Слава”. І це діти колядують.

На Різдво Криворівня прокидається рано. Людно біля церкви уже з десятої ранку. Сьогодні, після святкової літургії, отець Іван благословлятиме колядників нести добру звістку про народження Христа. І, звісно, саме на подвір’ї церкви колядники вперше заспівають.

Колядники на подвір’ї церкви

“Несіть добру звістку про народження Христа!”

У коляді традиційно беруть участь лише чоловіки та парубки. Біля церкви зустрічаємо Марію Мосейчук у тардиційному гуцульському строю. Розпитуємо в неї про жіночу коляду.

Жінки колядують, насправді. Просто, саме колядницькі партії в нас ідуть чоловіки. Це з давних давен така традиція, коли на Гуцульщині Ісуса Христа прославляють саме чоловіки. В нас є і гуцульська жіноча партія, яка час від часу збирається. Але також є ця традиція, скажімо, більше умовна, що саме тільки чоловіки можуть іти колядувати.

Жінки також колядують, але ми більше колядуємо вдома, в сімейному колі, за столом, де всі родичі зібрані.

Змішаного колядування в нас немає. Тобто, якщо йдуть чоловіки – це тільки йде колядницька чоловіча партія. Якщо ідуть жінки – то йдуть окремо жінки, і жіноча колядницька партія.

Марія Мосейчук у гуцульському строю

Чи відрізняються жіночі колядки

Ні, вони ідентичні, як і чоловічі – можливо з деяким своїм нововведенням. Я – коріна гуцулка, багато років проживаю в сусідній області. Для мене це настільки щось рідне, щось своє. Ми маємо два рази в рік можливість піти (я говорю зараз про себе зараз) у гуцульському строю до церкви: на Великдень і Різдвяні свята.

Цього ніхто не цурається. Це комфортно, це тепло частково – до половини тепло, до половини не дуже – і це та культура, яка відображає мій внутрішній світ. Це те, де я народилася, ким я є. Я цим пишаюся і бажаю кожному, хто вважає себе гуцулом – пишатися тим, що він має, де він живе і де він народився.

В очікуванні коляди

Молоді колядники

Вітаємося на подвір’ї церкви й з колядником Дмитром Мазуряком. Він — член поп-гурту KAZKA, який б’є рекорди в українському Ютубі своєю музикою з елементами електро-фолку. Там він грає на сопілці, а сьогодні — буде трембітати.

Дмитро Мазуряк, сопілкар гурту KAZKA

Я хожу колядувати абсолютно кожного року, не зважаючи на якісь життєві негаразди чи робочі моменти. Зазвичай я намагаюся так підлаштувати робочий графік, щоб у період різдвяних свят я завжди був удома. Бо для мене це дуже важливо, підтримувати цей культурний аспект мого життя.

Я намагаюся не лише підтримувати, а й популяризувати, це можна прослідкувати в нашій творчості, й в інструментарії, і в деяких відео-роботах. Ми намагаємося зробити так, щоб це не було чимось таким нішевим, а щоб це стало мейнстрімом. Мені дуже подобається, що останніми роками так і є. Це дуже прекрасно, що ми починаємо любити своє, знати своє, і не просто підтримувати, а й примножувати.Фото: Єлизавета Серватинська / СуспільнеФото: Єлизавета Серватинська / СуспільнеФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Пісні гурту KAZKA

У нас є пісня “Різдвяна”, так само відео-робота, яка якраз про цей перод святкувань. Там ми задіяли й місцеві костюми, мій одяг, кожухи, сардаки. Загалом, сама відео-робота про те, що ходять колядники, вертеп. Це показує різдвяні свята в нашій творчості.Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Колядники обходять церквуФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Микола Потяк і Микола Мойсейчук колядують тридцять і двадцять років відповідно. Розповідають, що за Радянського Союзу коляда була під забороною, але їхні батьки й діди, ризикуючи, навчали їх колядувати.

Микола Мосейчук: Мій тато покійний, якраз у 88-му році ходив колядувати – потім придавили, заборонили, а він березував. І він знав всі ці коляди, мав усі записи, в голові багато знав. І багато ще було таких, людей старших, що знали.Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Микола Потяк і Микола Мойсейчук

У 89-році на Різдво ми якраз тут зібралися, я брав участь у тому першому збиранні колядників. Бо батько вже був трохи старший. Він сказав мені: ти – молодий, збирай колядників, я вам допоможу. Пригадав всі коляди. Так ми рушилися і пішли.

Тоді в 89-му році пішло дві партії по селу, коли батько то зрушив. Так було після тої перерви великої, років 30, а раніше було багато партій. На другий рік вже пішло 7, і так є уже 9. Це вже 34-раз ходжуть. Раз в раз.

Не скрізь була така велика перерва. Люди сі то тайно збиралися, ходили, але все таки дружинники-комуністи за нами дітьми гонилися. Верхами тікали.

Микола Потяк: Діточки ходили, то в дорослих колядників перерва була. Було так, що в школі казали, щоб ви не дай Боже не йшли ні на Різдво колядувати, ні на Великдень до церкви. Але батьки брали – ну що зробиш?

Колядники підкидають бартки в такт співу

Традиція не вмерла

Микола Мойсейчук: Це є продовження традицій, які започаткували наші діди, прадіди. Це гордість є, що саме в нас, в Криворівні, така традиція не вмерла, а продовжується далі. Скільки можна бачити молодих хлопців, які вже йдуть колядувати.

Микола Потяк: Чоловік 120-150 колядників побачите біля церкви. Так в нас прийнято відзначати народження Ісуса Христа. Така радість…Колядники вирушають до осель мешканців Криворівні

Трембіту ополіскують горілкою для кращого звуку

Микола Мойсейчук: Це дійство відбувається потім на Водохреще, сходяться вниз, і вже на річці – і там вже йде кінець коляди. До 19 січня, до Водохреща, мають закінчити кожну хату. І кожну хату, яка є в селі, чи жиє хтось, чи не жиє, колядники не повинні пропускати.

Там може ніхто не живе, але дух є, тих, хто колись там жили. Так що така традиція продовжується. Я думаю, що буде і далі продовжуватись. Молодь зараз особливо починає, ви бачите, відновлювати.Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Оздоба колядницького строю

У ґаздівФото: Єлизавета Серватинська / Суспільне