Отець Іван Рибарук запрошує на гуцульську коляду в Криворівні, яка відбудеться на Різдво 25 грудня.
Попри те, що минулого року не вся Україна перейшла на новий календар у Криворівні зібралося багато гостей. Цього року очікують не менше, пише Правда.іф з посиланням на спільноту Верховина Карпати.
“Цього року ми вже всі разом і всі перейшли, всі, хто справді любить Україну і хто належить до єдиної церкви Христової у всьому світі. Але надіюся, що хоч і всі будуть святкувати у себе на парафіях, у своїх селах і міста, та буде багато й тих, хто хоче приїхати до нас. Приїжджайте. У нас повністю все так, як було. Служба Божа і повнота нашої гуцульської коляди”. – каже о. Іван Рибарук.
Село Криворівня розкинулося поміж відрогів Буковецького хребта, неначе у велетенській чаші. Більшість будинків вмостилися «на рівні» — попри дорогу, вздовж річкової осі. Решта — видряпались нагору. Простір поміж ними ділять «накриво» вулички, загорожі, парканці. Місцева церква, де зазвичай починається знаменита криворівнянська коляда, височіє понад шляхом. Нагору ведуть круті східці. Невеличке подвір’я довкола приземкуватої, накритої ґонтою споруди вщент заповнене людьми. Ґазди — простоволосі, в кожухах, з-під яких видно вишиті коміри сорочок. Ґаздині й дівчата — в білих, червоних, зелених, вишневих з великими яскравими малюнками й тороками хустках. Закінчується святкова Служба Божа. Всі чекають на колядників.
Дзень-дзелень-дзінь-дзень. Один за одним з церкви виходять чоловіки і шикуються в ряд. Одягнені всі приблизно однаково. У колядників по вишитих сорочках — яскраво вигаптувані кептарі, зверху — багато оздоблені на грудях, прикрашені кутасами темно-бордові сердаки, штани заправлені у високі чоботи. Дехто тримає в руках гуцульські топірці-бартки, ще хтось несе на плечах трембіту чи мисливський ріг, кілька чоловіків — зі скрипками. До зап’ястя правиць прив’язані дзвоники. Попереду кожної колядницької ватаги — її керівник. Ватажки заспівують, пісню підхоплюють інші члени гурту — так починається урочистий хід довкола церкви.
Колядники утворюють навколо храму кільце — один гурт змінюється іншим, і так далі. Спів раз по раз наближається, лунає впритул, віддаляється, починає стихати і знову набирає сили. Звуки скочуються в долину, відбиваються від поверхні води, ковзають схилами і повертаються луною, підсилюючи багатоголосся, що виводить «Гой-дай-Бо-же-е…». Врешті колядники, відмірявши потрібну кількість кіл чи кроків (довкола церкви обходять сім разів), зупиняються і повертаються до дверей храму. Гомін на подвір’ї стихає. З церкви виходить священик. Голови схилено. Панотець благословляє: колядників — на роботу, селян — на щедрі та щасливі празники. «Христос ся рождає!» — «Славімо його!».
Правдива коляда починається у Криворівні на Різдво, а у Святвечір селом ходять «вертепнички» — перевбирані малі діти-ангелики. То віднині й до Йордана (6 січня) — час колядницкий. Колядка, як на міське вухо, звучить специфічно. Чоловіки ритмічно підкидають догори бартки і пританцьовують на місці. Кожен їх рух супроводжує перегук дзвоників. Усе разом — скрипка, голоси, переливи дзвіночків, стогін трембіти, супроводжувані танцювальними рухами чоловіків, — вичакловує майже містичну атмосферу.
