Цьомка, Бейбі, Мавка, Бембі, Барбара. Всі люблені, щасливі, чисті і вгодовані. Уже пів року мало не вся Україна спостерігає в соцмережах за косулями, яких врятував і прихистив у себе сільський майстер Іван Деренько.
Часом навіть військові приїжджають сюди, аби трохи набратися спокою від лісових тварин. Досі косулі мешкали у великому вольєрі, але тепер господар задумав облаштувати реабілітаційний центр. І все за власні гроші, ні від кого не хоче брати допомогу і тим паче – інвестиції. Каже, це не бізнес-проєкт, а справа для душі, пише Галицький кореспондент.
Хоч мільйон – не продам
«Всім добра-здоров’ячка» – так починає кожне своє відео 56-річний майстер Іван Деренько з Богородчанщини. Його сторінки в соцмережах мають сотні тисяч підписників, відео набирають шалених переглядів і коментарів. Уже пів року мало не вся Україна спостерігає за косулями, яких прихистив майстер. Когось він урятував від загибелі і власноруч вигодував молоком з пляшечки, інших привезли люди, бо не знали куди подіти загублену дику тварину.
«Декотрі хейтери пишуть, що я то роблю заради хайпу в інтернеті, – сміється чоловік. – Дурня. Я не бідний чоловік, і не багатий, але для доброї статистики в соцмережах міг би собі купити кілька диких звірів. Розумієте, я виріс у хаті під лісом. Тому ще з дитинства люблю ліс і все, що там живе. Люблю так сильно, що навіть не годен вам описати».
А якось зателефонував незнайомець з тим, аби купити всіх косуль Деренька. Чоловік не зважав на відмову і вперто наполягав, пропонував 50 тисяч. Уточнив, що йдеться про долари. «Та хоч мільйон – не продам. Вони мені, як діти», – трохи розізлився майстер.
Аж тоді чоловік не стримався і почав реготати: «Ну, тоді вам доведеться забрати до себе моїх внуків. Бо нема такого дня, щоб вони засинали і прокидалися без ваших відео з косулями. Дітям ні мультиків не треба, ні казок – лиш дати дивитися Цьомку і решту лісових козеняток».
Іван Деренько вже має трохи досвіду в блогерстві. Багато років виготовляє різні практичні вироби з металу, дерева та каменю, які розкуповують навіть за межами України. Як майструє – теж показує в соцмережах. Разом з сином відкрили інтернет-магазин «Майстри Деренько». А багатофункціональні саперні лопатки, які майстри виготовляють для воїнів, настільки якісні, що часом навіть кращі за натівські. Від початку повномасштабного вторгнення понад три тисячі таких лопаток безкоштовно віддали на передову, а на благодійних аукціонах вторгували біля мільйона гривень.
«Мої козочки»
Першою стала Цьомка. Косуля, яка дуже любить пестощі і поцілунки. Майстер знайшов її влітку ще дитинчам у траві. Пішов у ліс по гриби, а вернувся з косулею на руках. Врятував від бродячих собак, які збиваються у зграї і живляться молодою звіриною у лісі. Пан Іван забрав додому і почав вигодовувати молоком з пляшечки.
«За все життя мав повно випадків, коли в лісі знаходив малих косуль, але ніколи не забирав, бо того не треба робити, – розповідає чоловік. – Мама-косуля не покидає дитинча. І я постійно всім повторюю, аби не забирали додому лісових тварин. Це неправильно. Люди побавляться, а далі що? Не знають куди подіти. Але того разу була реальна небезпека – пси його би точно роздерли. Може, й маму роздерли. Бо ми чекали майже весь день на тому місці. Вона не з’явилася. Так косуля рятує власних дітей – відводить хижака на себе. Я не міг покинути малятко».
Другою була Мавка. Вона – з гір. Три дні сновигала у селі. Люди пошкодували – привезли до пана Івана. Потім була Барбара з Маняви і Бембі з Лисця.
А п’ята косуля – Бейбі – приїхала аж з Вінниці. Маленька тварина прибилася до приватного господарства, начальство наказало позбутися, бо псує саджанці. Одна з працівниць перейнялася долею косулі і взялася прилаштувати. Бейбі встигла побувати аж у двох притулках, але щоразу жінка її забирала. Через погані умови. Зрештою сама привезла косулю аж на Прикарпаття до Дереньків. Бейбі, здається, досі тужить за жінкою, часто топчеться біля хвіртки, ніби очікуючи її.
Пана Івана обожнюють всі косулі. «Мої козочки» – так ласкаво їх називає. Як тільки чоловік заходить до вольєру, одразу мчать ластитися, стрибають. А якщо, буває, майстер дуже зайнятий і не навідується весь день, то тваринки ображаються – відвертають мордочки.
Харчування косуль обходиться приблизно три тисячі гривень щомісяця. Кожного дня має бути кукурудза, овес, ячмінь, буряк, морква, трохи зелені чи сіна. Біля годівниці завжди є шмат солі.
Майстер утримує тварин виключно зі своєї кишені. Каже, люди з соцмереж постійно хочуть допомогти грошима, але він щодо цього дуже принциповий:
«Якби я зараз написав у Фейсбуці, що потребую на огорожу для реабілітаційного центру, то повірте – за день вже би назбирав мільйон. Але я не хочу. Якщо хтось має відгук у серці помогти, то нехай підтримає хлопців на передовій. У країні війна – туди треба все давати. А на своїх косуль я сам зароблю».
Не бізнес-проєкт
Як тільки Деренько прихистив перших косуль, мав трохи неприємностей. Зоолог зі столиці написав скаргу, приїхали місцеві екологи, склали на пана Івана протокол і подали до суду – через те, що вилучив тварину з дикої природи. Але чоловік виконав вимоги природозахисників і облаштував біля лісу, неподалік від своєї хати, великий вольєр – близько 800 метрів квадратних. Там косулі живуть в умовах, максимально наближених до природних – все відповідно до законодавства.
Тепер майстер задумав облаштувати реабілітаційний центр для косуль. До Деренька часто звертаються люди з різних регіонів, які просять забрати косулю, яка з різних причин вже не зможе жити в дикій природі. Дехто від безвиході таки відпускає назад у ліс, але тварина вже звикла – вертається назад, або вештається близько до людей – зрештою натрапляє на голодних псів чи браконьєрів.
Трохи часу зайняло владнати всі «паперові» тяганини і отримати дозволи, і ось кілька тижнів тому нарешті справа зрушилася. Майже гектар землі майстер уже взяв в оренду, біля лісу. Одразу біля теперішнього вольєра. В майбутньому хоче розширити і цю територію.
Робота вже кипить. Наразі встановлює огорожу. Все продумано до дрібниць. Триметровий паркан. На пів метра в рів покладена сітка – щоб собаки не змогли підкопати і пробратися на територію. Стовпці помальовані червоною фарбою – аби відлякувати хижаків з лісу.
За тваринами в реабілітаційному центрі доглядатиме самотужки, разом з братом.
«Мій брат Василь все життя пропрацював лісником, і краще розуміється на природі, ніж багато дипломованих зоологів, які бачили ліс лиш на картинках. Той, хто змалку живе у лісі, краще знає його, ніж той, хто вчився по книжці», – вважає майстер.
За відвідування реабілітаційного центру Деренько наразі не планує брати гроші. Недавно телефонував бізнесмен, пропонував частину грошей для облаштування території, але натомість хотів відсоток у майбутньому. Пан Іван відмовився, бо не вважає це бізнес-проєктом. То справа для душі.
Набутися з тваринами
Косулі не люблять різких рухів, шуму і підвищеного голосу, хочуть спокою і ласки. А ще білих грибів, сушених яблук, жолудів і листя ожини – їхні найліпші ласощі.
Це тварини з гонором. Гладити треба тільки, якщо косуля сама підійде. Ініціатива – за нею. А доти – лише чекати, не галасувати і завойовувати довіру.
«Посидиш біля них трохи, погладиш, нагодуєш – і в голові все стає по місцях, гризоти зникають», – каже пан Іван.
Нерідко до Дереньків угості приїжджають воїни, буває навіть перед самим виїздом у зону бойових дій – аби трохи побути біля косуль. Категорично не хочуть зніматися для відео чи фотографуватися. Просто набутися з тваринками. Їх то дуже заспокоює.
«Хлопці, що ви відчуваєте, коли гладите моїх косуль?» – щоразу питає Деренько. – «То неможливо словами пояснити».
А якось військові, коли уже виходили з вольєра, сказали лиш одне: «Скоро ми виграємо війну».
«Багато бійців приїжджали переконатися, чи справді все так, як показую у соцмережах, – сміється пан Іван. – Не вірили, що є така людина, яка і для фронту помагає, і диких тварин задарма рятує».