Тетяна Головатчук три роки поспіль у своєму дворі на вулиці Рубчака, 15 у Калуші, що на Івано-Франківщині, створює в’язане графіті. Цьогоріч кольоровою пряжею прикрасила 27 дерев. А до Нового року хоче оздобити і ялинку.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
З чого почалося хобі та що спонукало прикрасити двір дізнавалася кореспондентка Суспільного.
Тетяна Головатчук працює вчителькою зарубіжної літератури понад 37 років, є головним спеціалістом управління освіти Калуської міської ради. Скільки себе пам’ятає — стільки й в’яже, каже жінка. А от створювати в’язане або, як ще кажуть, партизанське графіті розпочала три роки тому. Тоді оздобила перших шість дерев.
“У Франківську побачила одне дерево в якомусь дворику. Була з чоловіком, а він мені каже: “То що, ти такого не можеш зробити?”. Відповідаю: “Можу!”, — пригадує жінка.
Чоловік став першим порадником в оздобленні, каже Тетяна. Минув рік, як він помер, тому, виходячи у двір, жінка пригадує поради чоловіка і продовжує колись спільно розпочату справу.
Сьогодні Тетяна прикрашає ще одну березу. Для неї сплела 5-метровий пледик, в який і “одягає” дерево. Візерунок, каже, вибирає за натхненням.
“От бачите, воно вже по-іншому. Правда? Веселіше! — каже Тетяна Головатчук. — Це — моя душа, це — моє хобі. От я виходжу у двір, і, буває, запізнююся або надворі похмуро. Я гляну на дерева, посміхнуся і піду. І Мені так добре”.
Для в’язання найчастіше майстриня шукає червоний колір. А вже знаходити нитки допомагають усі: колеги з роботи, сусіди, знайомі.
“Дуже допомагає секонд-хенд. Дівчата в магазині поблизу роботи знають, коли останній день розпродажу. Вони мені навіть кофтини залишають. Я це купую, розпорюю і в’яжу”, — каже Тетяна Головатчук.
Тепер двір став фотозоною, а Тетяну просять прикрашати й інші двори Калуша. З такою пропозицією звернувся й директор місцевого парку, каже жінка.
“Я в суботу декорувала листочками. І приїхав автомобіль, якийсь чоловік з жінкою каже: “Добре, що ми вас тут застали. Ми хочемо пофотографуватися”, — розповідає майстриня. — Минулого року, взимку, коли випав сніг, ну це взагалі тоді краса — листя не видно, нічого не видно. Ну дуже-дуже красиво. І я з балкона спостерігала, як наречений з нареченою тут фотографувалися. Мені було дуже приємно”.
Окрім таких прикрас, майстриня допомагала війську — плела теплі шкарпетки. А ще — в’яже колегам теплі хустини та дарує, бо вважає, що все треба робити від душі.
“Якби я все це робила за гроші, то, мабуть, би нічого не вийшло. Це має йти від серця”, — каже Тетяна Головатчук.
Майстриня також заохочує інших займатися рукоділлям та прикрашати двори біля свого дому.
