Здається, що описані, переписані, переказані історії про так званого «карпатського Робін Гуда» вже вичерпали себе і сказати щось нове радше неможливо, аніж реально.
Проте новий роман прикарпатської письменниці Марії Дзюби «Писане серце» зумів заговорити до свого читача раніше невідомими істинами та символами, пише Буквоїд.
Народний месник Олекса Довбуш у романі письменниці постає збірним образом тих кмітливих та непокірних «гуцульських стрільців», які так ревно та наполегливо відстоювали права простих селян. Знахабнілі польські магнати, панки та підпанки пекучими батогами своїх податків, наруги та знущань в’їдалися у шкіру беззахисного сільського люду. Здавалося, що ці знущання триватимуть вічно і вирватися з-під ганебного панського чобота неможливо. Але, як у добрій та гарно скомпонованій казці, з’являється герой, який береться покласти край жорстокому пануванню та знущанню над людьми. Слід звернути увагу на те, що із тексту авторки можна відчути не лише сильний та мужній дух Довбуша, а ще і його ніжну й трепетну душу, яка здригається від гучної гуцульської пісні, тривожиться від символічних знаків природи і з таким трепетом та пієтетом піклується про своїх побратимів, що це викликає повагу та захоплення.
Варто звернути увагу на те, що письменниця, змальовуючи образ безстрашного народного воїна, захоплювалася не лише його шаленою та неосяжною відвагою, а глибиною та широтою його чуттєвої натури. Олекса умів не просто чути звичні звуки природи, він умів відчувати їх кожною клітинкою свого серця: «Любувався Олекса, як кучерявиться біластими баранами вода на великім камінню, грає таємничим одвічним шумом, несеться прудко і звивисто, дихає прохолодною свіжістю і чистотою… Ріка ця відчувається йому, наче ще одна вена в тілі, що задає якусь особливу гру життєдайного руху, аж тіло легшає, мов до злету приготоване» (с. 195).