Кошеня Карлсон живе на даху роти вогневої підтримки. Його прихистили бійці 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з Франківщини.
Історію порятунку тварини розповів на сторінці бригади військовослужбовець роти вогневої підтримки 79-го окремого батальйону, капітан Роман Михайлюк, передає Правда.іф.
Розповідають, що Карлсону лише кілька місяців, але він – жертва війни. Війна позбавила чотирилапого дому, родини, та котячого дитинства.
Зі слів Романа Михайлюка, напівмертве кошеня знайшов у розбитій хаті та приніс на командно-спостережний пункт роти головний сержант роти вогневої підтримки з позивним Романич. У бійців на той час була кішка, яка народила чотирьох кошенят. Карлсона долучили до нової “родини” і “поставили на забезпечення”.
“Ще коли Карлсон оклигував в колі нової “родини”, в його поведінці було помітно велику відмінність від решти безпечних та грайливих кошенят – він дуже боявся й уникав людей, майже не брав участі у спільних котячих забавах. Було очевидно, що він пережив глибокий стрес, був на грані життя і смерті й тільки інстинкт виживання тримав його в колі людей”, – розповідає Роман.
Як тільки Карлсон відновився, він зник. Бійці подумали, що кошеня втекло від них. Але одного ранку старший сержант з позивним Білий вийшов надвір, щоб погодувати чотирьох котів та вівчарку Монку.
“Щойно надворі зашаруділа плівка на сосисці, як вся наша зграя була тут. Біля ніг сержанта Білого стояв гучний “гавко-мявкіт”, а після того, як сосиска була по-братерськи розділена згідно з ваговими категоріями, настала повна тиша. І тут нізвідки в повній тиші почулося тихе, невпевнене “м’яв”, – пише Михайлюк.
Білий оглянувся навколо, шукаючи, “хто сказав “м’яв”. Десь “з неба” знову почулося невпевнене “м’яв”. Боєць глянув угору і побачив на краю даху будинку Карлсона. Білий пішов до хати, взяв ще одну сосиску і почав кликати Карлсона. Але кошеня стояло на краю даху і зрідка тихо м’явкало.
Коли інші бійці почули, що Карлсон повернувся, вийшли з хати, щоб на нього подивитися, і теж почали кликати кошеня. Але Карлсон “дивися на них розгубленими очима” і залишався стояти на даху. З того часу минуло кілька місяців. Сержант на позивний Білий щодня зранку виходить годувати свій “звіринець” і поглядає на дах будинку, чи прийде Карлсон на обід.
“Але навіть якщо знайомої неповторної мордочки на краю даху немає, він кидає йому його долю сосиски й вірить, що колись Карлсон спуститься з даху, підійде до нього і звично по-котячому потреться об ногу”, – додає військовий.
