Прикарпатські фотографи, які фотографують у стилі ”ню”, розповіли про свою роботу ФОТОРЕПОРТАЖ

Фотографувати голих людей може кожен, а жанр ню – то мистецтво. Це геть не «прийшла, роздягнулася, сфотографувалася і пішла». Світлини ню – вже давно не диковинка, до того ж, це ще й дієва психотерапія, пише ГК.

Мистецтво і непотріб

«Як ти змушуєш їх роздягатися?» – часто запитують фотографи-початківці. Фотографиня Яна Стефанишин завжди просто сміється, коли чує це. Каже, для вишуканого жанру ню це надто банальне і безглузде запитання.

«Межа між вульгарністю й естетичним, красивим кадром ню – тонка, але відчутна. Тому це величезна відповідальність, – говорить вона. – Є влучний жарт на цю тему. «Я одним пальцем можу зробити з вас потвору». – «А хто ви?» – «Фотограф».

Фотографувати голих людей може кожен, а жанр ню – то мистецтво. Це не «прийшла, роздягнулася, сфотографувалася і пішла».

«Де грань між порно, еротикою і ню? Я б сказав, що кожен сам собі визначає, бо все залежить від рівня культури й освіченості, – говорить фотограф Ярема Проців. – Всі ці три жанри мають право на існування, просто у них різні функції. Порно – це про інстинкти, еротика – те саме, але більш витончено, а завдання ню – передати естетичну красу тіла. Ню – це дещо недоговорене, затінене, що лишає простір для фантазії».  

Ярема Проців одним із перших у Франківську почав працювати в жанрі ню, на початку 90-х це була диковинка, на виставки такі світлини не брали. Знайти жінку на таку фотосесію було дуже проблемно. Ті, які згоджувалися, робили це потайки від усіх, шалено боялися, аби хтось не дізнався і потім не тицяли пальцями, що курва. Готові світлини треба було віддати разом із плівкою. Спершу жінки приходили «на розвідку», начебто заради портретних фото. А потім сором’язливо запитували, чи робить фотограф «делікатні знімочки».

«Тоді було важко працювати в цьому жанрі, бо люди того боялися. Зараз теж важко, бо люди тим уже настільки наїлися, що здивувати чимось дуже складно, – усміхається Ярема Проців. – Фотографія стала масовою, клацає мало не кожен четвертий. Тому сміття тепер так багато, що людям дуже складно розібратися, де мистецтво, а де – непотріб. Один захоплено каже: «Шедевр», а інший на те саме кричить: «Дрантя». Деградація і еволюція завжди йдуть пліч-о-пліч, так само, як добро і зло. Є закон, що кількість зрештою переростає в якість. Правильний закон, бо серед цієї величезної маси все одно можна відібрати щось дуже цінне, просто воно губиться поміж мотлоху».  

Смішні штампи

Курйозів вистачає і під час зйомок, і після. Наприклад, бойфренди моделей приходять на розбірки до фотографа. «У мене таке було, ще коли я тільки починав фотографувати, – розповідає Дмитро Петрина. – В принципі, я розумію, що ситуація нетривіальна: людина приходить на зйомку і роздягається. Але такі конфлікти я рубаю на пні – не люблю скандалів».

Дмитро Петрина розповідає, що часто жінки хочуть фотосесію ню у готичному стилі, також популярний гламур – мереживна білизна, вишуканий інтер’єр… А якось одна пара замовила, аби фотографували, як вони кохаються. Інша пара хотіла зйомку, де б переплелися такі теми, як секс і християнство.

Жінки часто не наважуються на відверту фотосесію через комплекси щодо свого тіла. Але тут справа лише в майстерності фотографа. «Целюліт можна приховати правильним світлом або позою. Якісь не такі, на її думку, груди – накинути напівпрозору тканину… Словом, інструментів є повно», – каже Ярема Проців.  

Яна Стефанишин не любить нав’язаних образів-кліше, як себе транслювати сексуально. Каже, під час позування багато жінок несвідомо одразу обирають стандартні позиції чи аксесуари, які начебто допоможуть виглядати спокусливо. Наприклад, леопардові принти, відверта білизна… Часто вони зациклені на якихось вигаданих ідеальних грудях, сідницях, вигинах тіла… Але все це смішні штампи, бо там немає ні індивідуальності, ні природності. Коли люди вперше оголяються перед об’єктивом, кожен дуже по-різному почувається: один може дерев’яніти, а хтось потім аж не хоче вдягатися – так сподобалося.

Якось до Яреми Проціва прийшла дівчина сфотографуватися для паспорта. Йому так сподобався типаж, що фотограф запропонував зробити їй портрет. Згодилася. Робота настільки натхненно закипіла, що зрештою дівчина повністю роздягнулася перед об’єктивом.

«А як вам це вдалося? – сміялася вона. – Я б ніколи в житті сама не зважилася на таку зйомку». Коли забирала готові фото, то аж зойкнула: «Я не могла навіть подумати, що така красива». 

Закипає кров

У Яни Стефанишин було небагато чоловічих фотозйомок ню, але ті чоловіки, з якими вона працювала, виявилися дуже чемними, розслабленими, геть не примхливими, це люди дії: якщо треба зробити, то треба, навіть коли вже добряче втомилися.

«Вони не намагалися мені сподобатися, не було ніякого кокетства, і мені це дуже імпонує, – говорить фотографиня. – Хоча деякі колеги-чоловіки кажуть, що для вдалих кадрів їм треба бодай трохи закохатися в модель».

Дмитро Петрина пояснює: коли постійно бачиш оголене тіло під час фотозйомок, то ставишся до цього винятково професійно. Це ніби жінка йде до гінеколога і побоюється, що під час огляду лікар буде збуджуватися. Ні, це його буденна робота. Так само і майстерний фотограф. Під час зйомки він концентрується не на інстинктах, а найперше, як зробити кадр мистецьким.

«Чоловік є чоловік… У ньому кипить кров… Але іноді не в тому місці, де треба. Особливо, якщо фотограф ще не досвідчений. У мене в юності так само все закипало, але треба себе контролювати, – розповідає Ярема Проців. – За все життя я свою репутацію ні разу не зіпсував. Треба бути делікатним. Необережний рух чи навіть слово нищить довіру між моделлю і фотографом. А довіра в цій справі – головна».

Якось у Яреми Проціва була модель, яка дуже хотіла фотосесію ню, але запропонувала розрахуватися натурою. «Жінка була гарна, тому я згодився, – каже фотограф. – Але спершу була зйомка». 

Перший раз було ніяково

Мотивація для зйомок ню в людей дуже різна: бути причетним до мистецького процесу, підняти самооцінку, прийняти своє тіло, просто для галочки, як подарунок для партнера і навіть програш у суперечці.

«А якось одна психологиня сказала мені, що кожна жінка просто повинна мати таку фотосесію», – усміхається Яна Стефанишин. 

Франківка Оксана (прізвище відмовилася називати) кілька років тому зважилася на фотосесію ню. Саме зважилася, бо геть не хотіла цього, але друг уже довго наполягав на таких світлинах. У них був роман на відстані, спілкувалися через інтернет. Аби не втратити кавалера, Оксана ризикнула поекспериментувати.

Хоч і обрала знаного та майстерного фотографа, але все одно ніяк не могла розслабитися перед об’єктивом. Випила трохи коньяку. Аж тоді все пішло, як по маслу. Але після зйомки відчувала себе, ніби зґвалтована. Адже сама себе змусила.

Фотографії дівчині сподобалися, кавалеру теж, хоча дуже скоро він кудись зник. Потім Оксана ще довго мордувалася, чи її світлини часом не будуть мандрувати інтернетом. 

29-річна франківка Наталя Зельман спочатку замовила сімейну фотосесію. Кілька кадрів із чоловіком були досить відверті – з натяком на оголення. Сподобалося. Потім зателефонував той самий фотограф, запросив на фотозйомку ню. Наталя відповіла, що подумає. Думала недовго, вже через кілька годин домовлялися про час і місце.

«Це була промзона, – згадує дівчина. – Перший раз було трохи ніяково роздягатися. Але багато залежить від майстерності фотографа – наскільки легко йому вдасться налагодити емоційний контакт. Одна знайома мала неприємний досвід, коли під час таких зйомок фотограф торкався її в інтимних місцях, начебто виставляючи гарну позицію. Це неприпустимо. Дівчина злякалася, почувалася жахливо і сказала, що це була найгірша фотосесія в її житті». 

Коли Наталя отримала свої світлини, то була в захваті. Захотілося ще. Навіть опублікувала деякі фото на своїй сторінці в соцмережі. Трохи переживала, як відреагують люди, бо багато хто вважає, що на таке здатні лише дівчата легкої поведінки.

31-річний франківець Сергій Клюшник після публікації своїх фото-ню взагалі втратив кількох знайомих: вони просто відписалися від його сторінки в соцмережі.

Любов до фотосесій ню Сергій називає своїм альтер его, яке нарешті за багато років проявило себе. Часто дивився на людей, котрі позують оголеними, і захоплювався їхньою сміливістю. Щоразу думав: «Шкода, що то не я». 

Через фотографування Сергій поборов комплекс, з яким довго жив. Він ніяк не міг прийняти власне тіло, вважав себе надто худим і сутулим, і взагалі не приймав себе у суспільстві, постійно уникав ситуацій, де можна опинитися в центрі уваги.

«Щоб усього цього позбутися, треба було зробити щось геть протилежне», – сміється хлопець. 

Виявилося, що Сергію значно легше фотографуватися без одягу, ніж із ним і в якомусь образі. Каже, жанр ню дає можливість відчути себе в максимально природному стані, достатньо лише погляду, антуражу, тіней.

Після зйомок Наталя Зельман теж змогла прийняти своє тіло, адже зі школи комплексувала через худорлявість, а ще мала шрам після кесаревого розтину.

«Я побачила, що красива, – усміхається дівчина. – Та й чоловік підтримує моє хобі, тато теж, він у мене молодіжний і сучасний». 

Наталя каже, що фотографується не за гроші, а для душі.

«Мені подобається відкриватися перед камерою, мені цікаво експериментувати – щоразу пізнаєш себе по-новому, – говорить вона. – Хоча я не готова роздягатися перед публікою. Лише я і фотограф».