Рятувальник-водолаз – важка й небезпечна робота. В Івано-Франківській області є п’ять державних водолазів.
Основне їхнє завдання – це пошук мертвих тіл у річках та інших водоймах, пише Репортер.
«Моя робота розпочинається з того, що ми з колегами збираємося біля водойми, де треба проводити пошукові роботи, – говорить начальник групи водолазно-рятувальних робіт області Богдан Утриско. – У нас є таке поняття, як керівник водолазного спуску й керівник водолазних робіт. Дуже часто це може бути одна людина. Далі керівник ділить групу – працюючий водолаз, той, що виконує роботи під водою. Забезпечуючий – той, що допомагає першому одягатися, готує місце для спуску, тобто практична підготовка. Третій у групі – страхуючий водолаз. Він надає допомогу першому, якщо раптом щось стається. Тобто керівник ділить умовних Петра, Миколу та Івана за ролями».
Перед зануренням медик міряє водолазу температуру, тиск, перевіряє, чи немає у нього якихось травм, робить психологічне опитування. Далі керівник ставить задачі, проводить інструктаж й розказує про техніку безпеки. Якщо все в порядку, тоді головний дає команду «спуск».
«Основне, що входить до нашого спорядження – балон з повітрям, конденсатор плавучості (спинка, на яку кріпиться балон), регулятор дихання І-ІІ ступенів, його ще називають «павук», – перелічує водолаз. – Далі є гідрокостюм, залежно від пори року – мокрий на теплу воду і сухий утеплений взимку. І найважливіше – на пояс закріплюється сигнальний кінець, яким передаються умовні сигнали від керівника групи. Ну, й відповідно сам водолаз подає сигнали на землю – про роботу, як він себе почуває, чи все добре, які його наступні дії. Із дрібного – боти, ласти, рукавиці, ножик, ліхтарик, декомпресіметр (цифровий прилад водолаза – авт.), маска».
Згідно з інструкцією, занурюватися можна на глибину до 12 метрів, каже Богдан Утриско. Якщо більше, то вже потрібна барокамера. Але на Прикарпатті 90 % водойм мають не більше 3-6 метрів, тому потреби в камері поки що не було.
«Проблемних місць у наших водоймах немає, – запевняє Утриско. – Хіба окремо – Дністер. Часто, коли шукаємо людину, то ніхто не може назвати точного місця, а русло широке, течія стрімка. Очевидці показують приблизне місце, де зникла людина, але воно нічим не допоможе. У ставку – один-два дні і знайшли. А на Дністрі пошуки зазвичай найтриваліші».
Стосовно роботи взимку, то вона за складністю майже нічим не відрізняється від теплого періоду. Єдине, що під водою влітку можна перебувати довше, ніж в холодний період. Гідрокостюм з утепленням не допомагає, поволі стає холодно в плечі, каже водолаз. Плюс до всього лід – якщо спускатися через лунку, то сигнали проходять погано.
За правилами, протягом доби водолаз може перебувати під водою до шести годин. Один балон в середньому має повітря на дві години, але й тут усе залежить від різних чинників – дихання людини, структура водойми, глибини.
«Приблизно у 65 % випадків пошуки закінчуються вдало, – говорить Богдан Утриско. – Але це я рахую всі виклики. Наприклад, зникла людина біля річки, залишила там ровер за десять метрів. Поліція просить допомоги, бо гіпотетично людина могла піти десь до лісу, а могла й потонути… Але форс-мажорів у нас не буває. Для цього і перевірка перед зануренням, і запасні дихальні автомати про всяк випадок. Усі за всіма слідкують, тож вірогідність того, що щось може бути не так – дуже мала».
Зануреннями й пошуком людей Богдан Утриско займається вже 10 років. Перше своє занурення вже й не може пригадати. Але каже, що це робота – потрібно звикати до того, що це нелегко, постійно працюєш у темряві, моментами бере мандраж, але з часом все стає на свої місця. А потім ще й подобається.
«Найгірше, що всюди намул, навіть ліхтарик не допомагає, – говорить водолаз. – Зазвичай доводиться працювати навпомацки, бо під водою світло пробивається лише на 10 сантиметрів. Коли знаходив перших двох-трьох мертвих людей, то були хвилювання, може, страх якийсь – цього не приховую. А далі стало звично. Найгірше, коли, наприклад людина втопилася у маленькому озері, і сім’я стоїть недалеко, чекає, поки ми витягнемо тіло. Стоять діти чи батьки, дивлюся на них і важко стає, стискає всередині. Найбільше такої роботи та й загалом викликів є влітку, бо люди відпочивають на річках».
Останній раз водолаз виїжджав з колегами на початку жовтня до Биткова Надвірнянського району. Група шукала тіло убитого чоловіка.
«Є там такий директор одного з автосервісів, – розповідає Богдан Утриско. – Вони з працівником щось гроші не поділили. Ну, той директор його вбив, а тіло прикопав на березі річки. Після того, наскільки мені відомо, хотів виїхати до Росії. Поліція його взяла, допитала – зізнався. Сказав, що тіло замотав у покривало, кинув десь біля річки, туди ж і знаряддя вбивства – кувалду чи лопату. Після того пройшло два тижні, і ми почали пошуки. Спускалися два дні поспіль річкою на човні, від Биткова до Фитькова, там і знайшли то покривало. А через пару днів поліція знайшла тіло – десь біля річки, в яру».
Пошуки, за його словами, зазвичай тривають до тижня часу, і керівництво вирішує, коли їх припинити. Якщо є очевидці або ж точна інформація про те, що людина потонула, то можуть шукати й місяць, поки не знайдуть тіло.
За даними прес-служби обласного ДСНС, від початку 2020 року водолази виїжджали на виклики для пошуку людей 34 рази. У всіх випадках знаходили тіла, з них дві дитини.
