124 свиню закололи волонтери із села Пістинь, що на Івано-Франківщині, щоб приготувати й передати на фронт домашні ковбаски, паштети, тушкованки та м’ясні каші.
Щоб зробити такі страви, майже 15 волонтерів декілька разів на тиждень відкладають свої справи та збираються на одній кухні. Хочуть, щоб захисники та захисниці на передовій відчували турботу та смакували їжею з дому. Про те, як проходить робочий день, а також про рецепти домашньої гуцульської ковбаси та квасолі з м’ясом, читайте у репортажі Суспільного.
Волонтери, які заготовляють м’ясо та каші, називають своє об’єднання “Барткою”. Щоразу, коли колють свиню, роблять позначку на сокирі з дерев’яним руків’ям. Сьогодні також зробили відмітку про 256-кілограмову свиню зі Стопчатова.
“124 вже сьогодні. Треба буде робити заріз. Буде пам’ятка, коли настане перемога. Це ще з початку війни. Тоді ми вирішили, що будемо працювати до перемоги. Це для історії. Нас вже не буде, а наші внуки пам’ятатимуть”, — каже волонтер Володимир Ганущак.
Попри те, що в Пістині температура повітря знизилася до -10°, команда з п’ятьох різників не відкладає роботу. Щоб нагодувати військових, волонтери переносять всі свої справи. Володимир Ганущак, до прикладу, — вчитель та енергетик. Свої графіки намагається коригувати так, щоб щоразу долучитися до справи.
“Ми залишаємо всі свої роботи, бо хтось в школі працює, хтось вдома. Як тільки є можливість, одразу їдемо, купляємо і працюємо. Ми все лишаємо. Бо ж хлопці там не лишають війну і йдуть додому. І ми мусимо працювати до кінця, бо війна ще не закінчилася”, — каже Володимир Ганущак.
Раніше кололи по чотири свині в тиждень, зараз — дві, бо, зі слів волонтерів, зменшилася кількість фінансової підтримки. Володимир пригадує, що був період, коли в рідному Косівському районі викупили всіх свиней. Тоді довелося шукати в сусідніх областях.
Волонтери працюють в будинку Василя Максимчука. Чоловік розповідає, що використовують абсолютно все м’ясо — роблять тушкованки, паштети, м’ясні закрутки з крупами, смалець. Передають на фронт і копчене м’ясо та ковбасу.
Щоб приготувати ковбасу, беруть свинину, додають до неї яйця, часник, а також спеції — сіль, чорний перець, кмин та мускатний горіх. Далі все перемішують та наповнюють м’ясом кишки. Опісля готові ковбаски коптять, варять, просушують та відправляють військовим на передову. Зі ста кілограмів м’яса вийде приблизно 70 кг ковбасок.
“Отакі ковбаси дорого коштують, бо тут немає добавок — суто м’ясо вищого сорту. Воїнам це варто зробити, бо вони нас захищають. Потрохи робимо їм смаколики. Треба, щоб хлопці відчували, що про них дбають звідси, з дому. І їм веселіше, і нам приємно. Вони нам дякують звідти. І мусимо триматися разом. Бо разом ми — сильні”, — каже волонтер Василь Максимчук.
Загалом волонтери передали на фронт пів тонни ковбаси. Також — понад тонну квасолі, тонну гороху, 600 кг гречки та стільки ж рису. Це все, підраховує Василь Максимчук, відправили від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну.
Дмитро Малкович разом з іншими волонтерами доправляє всі смаколики з Косівщини на схід України. Чоловік має позивний Нескорений, бо, втративши обидві ноги під час Революції гідності, почав волонтерити та возити допомогу на фронт. Невдовзі, каже Дмитро, буде його 60 поїздка, починаючи з 2015 року. Чоловік розповідає, приїжджаючи до бійців, завжди радий бачити, як вони тішаться не лише домашнім гостинцям, а й навіть дитячим малюнкам.
“Було так, що на наших тушкованках “виїжджали” хлопці. Ми приїжджали й вони казали: “Добре, що ви приїхали, бо в нас все. Державне забезпечення — то є державне забезпечення. Хлопці не голодні, але, звісно, хочеться чогось свого — домашнього, рідного”, — каже Дмитро Малкович.
Волонтери “Бартки” допомагають воїнам з 2014 року. І далі, каже Василь Максимчук, зупинятися не будуть — працюватимуть до перемоги.
