“Цифрові пам’ятники” загиблим героям узялися виготовляти волонтери. Із фото й відео, які надають їм рідні та побратими загиблих героїв, монтують мініфільми та розміщують їх на базі українського стартапу – це сервіс для збереження спогадів про родину.
Достатньо навести телефон на QR-код у кутку меморіальної дошки, як завантажиться додаток і на екрані з’являється мініфільм про загиблого, йдеться в ТСН, передає Правда.іф.
Калушанин Юрій Ковальчук пішов на фронт у перші дні великої війни. Сестра Мар’яна пригадує, як за натурою небагатослівний, у дзвінках з передової він заспокоював, що все гаразд. Навіть про нагородження орденом “За мужність” промовчав.
Командир протитанкового відділення 80-ї десантно-штурмової бригади Юрій Ковальчук загинув у боях за Харківщину. Коли друзі запропонували дівчині встановити у школі бійця меморіальну табличку з мініфільмом про брата, вона не вагалася.
“Я більш, ніж упевнена, що мій брат дав би мені такий шпіцак, якби він знав, що я про нього розказую. Я розуміла, що поки живі побратими, поки жива історія, поки я можу максимально про нього дізнатися, це потрібно робити. Не відкладати на потім, а робити вже”, – каже вона.
Мар’яна стала першою родичкою загиблого бійця, яка наважилася на цифровий пам’ятник – саме так назвали волонтери свою ініціативу. Створили її на базі українського стартапу. Ідея створити його з’явилася в Андрія Маланчика через маму. “Коли я дізнався, що мама захворіла паркінсоном, у мене виникло запитання – скільки у мене відео з моєю мамою, де воно зберігається і як його передати в майбутнє. В мене хаос, бо зберігається де? Ніде! Як ми швидко створюємо дані, так вони швидко втрачаються”, – каже Андрій.
4 роки тому він вже пропонував українцям створювати відео для меморіальних табличок військових. Однак ідею оцінили тільки зараз, і наразі до волонтерів черга в майже півтори сотні заявок.
“Ми хочемо доторкнутися до кожної родини, дати їм усвідомлення того, що там є Герой. Не просто “давайте будемо за ним сумувати” – давайте зараз, доки це все є свіже, ми збережем ці спогади. Це історія. Це дуже важливий момент. Нам її весь час переписували. Настав час записати її таким чином, щоб її не переписували”, – каже автор ідеї.
Відео-історія кожного загиблого триває до 5 хвилин, кожне слово, кажуть волонтери, узгоджують з рідними, адже одні хочуть зробити акцент на бойовій звитязі воїна, інші навпаки – показати загиблого як людину.
Над створенням історій працюють два десятки людей, і не лише в Україні – збирають фото та відео, пишуть сценарій, озвучують та монтують. Це нелегко, зізнаються волонтери, бо кожну історію пропускають крізь себе.
Тим часом автор ідеї хоче розвивати свою платформу й далі – так, аби рідні чи друзі загиблого самі додавали спогади до вже створеного фільму. “Цифрові памятники” бійцям волонтери роблять безкоштовно, але вдячні людям за донати.
