Молодий актор Петро Ніньовський, який виконав одну з головних ролей в комедійному серіалі «СидОренки-СидорЕнки», пригадав своє знайомство зі столицею після переїзду з Івано-Франківщини.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
На каналі 1+1 нещодавно успішно стартував новий комедійний серіал «СидОренки-СидорЕнки» про життя двох родин – бідної та багатої, долі яких об’єднали події минулого: 16 років тому їхніх синів переплутали в пологовому будинку, пише 1+1.
На сторінках видання «Теленеделя» молодий актор Петро Ніньовський, який виконує роль Вови, біологічного сина бідної родини СидорЕнко, поділився цікавими подробицями зі зйомок серіалу, розповів про свою родину та знайомство із Києвом.
Сьогодні Петро є студентом КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, а от у шкільні роки планував вивчати міжнародні відносини.
“Зараз міг би ходити десь у Швеції з краваткою та шкіряним портфелем у руках”, ̶ усміхаючись, говорить актор.
Батьки Петра також хотіли, аби він отримав серйозну освіту, але зрозумівши, наскільки сильно син бажає мати творчу професію, стали для нього надійною підтримкою.
“Перший семестр був найскладнішим. Я очима шукав автівки з номерами Івано-Франківська, – згадує актор свої перші місяці в столиці”.
Він зізнається, що дуже сумує за рідною Івано-Франківщиною та мріє про телепорт, який би вмить міг перенести його додому, до батьків.
Серіал «СидОренки-СидорЕнки» став для Петра найбільшим проектом, де він зіграв. Переглядаючи серії, він запам’ятовує найбільш вдалі моменти своєї акторської гри, а також ті, над якими варто попрацювати. Актор зізнався, що зйомки деяких епізодів не обійшлися без допомоги каскадерів, а от по карнизу другого поверху будинку він ішов сам.
Раніше, Петро зізнався, що має мало спільного зі своїм героєм.
“Я син священика. Тож ніколи не жив у розкоші. Ніколи так не вдягався, не куштував страв, які їсть мій персонаж, не подорожував. Уперше поїхав за кордон, коли мені було років 17 чи 18”.
