Сьогоднішні модниці ставляться до хутра по-різному: хтось носить, а для когось це символ жорстокого поводження з тваринами. Сто років тому в Станиславові рідко хто замислювався над таким питанням: епоха якісного штучного хутра ще не настала, а зими часто бували суворими.
Шуби початку ХХ ст. були дуже об’ємними й довгими, їх носили всі – жінки, чоловіки, діти. Такий верхній одяг рідко виглядав елегантно й виконував суто практичну функцію – захист від холоду. Більш вередливими були модниці з вищих кіл суспільства – вони вважали, що сіре хутро псує колір обличчя, а біле пасує лише молодим дівчатам, пише ЗК
У Станиславові найбільш відомою і найкращою була крамниця хутра родини Ґраубардтів, яка знаходилась у пасажі Гартенберґів. За роки існування крамниці її очолювали різні представники цієї династії. Ціна хутряної шубки тут сягала 400-500 корон.
У закладі Ґраубардтів пропонували й так звані хутряні гарнітури, наприклад, «шапку-комір» чи «комір-муфту». Муфтою на початку ХХ ст. називався предмет одягу, що використовувався для зігрівання рук. Популярними були й капелюшки, обшиті хутром чи з хутряним декором. Тодішній власник Нах¬ман Ґраубардт не лише продавав хутряні вироби й сам виготовляв різноманітні речі з хутра, а й пропонував послуги з його зберігання у власному складі. Зокрема майстер обіцяв надійний захист виробів від молі.
У 1908 році у крамниці Ґраубардта сталася велика неприємність. Невідомий злочинець розбив вітрину і вкрав коштовне хутро білого вовка, що вартувало 130 корон. На щастя, поліція вислідила крадія – ним виявився відомий львівський злодюжка Теодор Сярчинський.
