Росії потрібна пауза після квітневих старань, яка дозволить Путіну підрахувати свої досягнення і невдачі.
План російського президента Володимира Путіна вийти з тривалої самоізоляції з новими силами спрацював не зовсім так, як очікувалося, і йому явно потрібно було зробити паузу. 28 квітня президент США Джо Байден розповів про свої досягнення в боротьбі з пандемією COVID-19 і в оздоровленні економіки США, відзначаючи символічні 100 днів перебування при владі. Однак, незважаючи на те, що російські ЗМІ намагалися применшити ці досягнення, лідер Кремля не може претендувати на подібний успіх: російська кампанія вакцинації не може і близько зрівнятися з тією, що проводиться в США, і він не може просто наказати вітчизняній економіці піднятися вище її посередніх показників. У своєму щорічному посланні Федеральним зборам 21 квітня Путін не торкнувся найскладніших проблем. Але йому вдалося домогтися бажаної паузи, оголосивши про тривалі канікули до 10 травня.
«Подарунок» напевно вітали багато росіян, які відправилися на свої дачі займатися городництвом, але оголошене свято додало головного болю багатьом підприємствам, вимушеним оплачувати своїм працівникам додаткові вихідні. У макроекономічних показниках Росії обов’язково відбудеться спад, і на них вже вплинуло рішення Центробанку про підвищення базової процентної ставки до 5% через високі оцінки інфляції. Споживчі ціни дійсно швидко ростуть, а зниження реальних доходів значно більше, ніж скромні 3,6%, визнані офіційною статистикою за перший квартал. У міру того як особисті заощадження скорочуються, попит на кредити зростає, внаслідок чого накопичена заборгованість домогосподарств сягає рекордно високого рівня. Ці гнітючі економічні показники позбавляють режим можливості підтримати свою легітимність, надаючи відчутні винагороди, тому йому доводиться все більше покладатися на репресії, які серйозно погіршують наслідки низьких економічних показників.
Звісно, придушення опозиції не було поставлено на паузу: щодня з’являються новини про арешти блогерів за «підривні» дописи або університетських професорів, обвинувачених в участі в «екстремістській діяльності». Мережа антикорупційних активістів, створена й очолювана Олексієм Навальним, особливо страждає від цих репресій — регіональні штаби закриті і пішли в підпілля. Цієї п’ятниці буде 110-й день з того часу, як Навальний добровільно повернувся в Росію після одужання в Німеччині від спроби отруєння нервово-паралітичною речовиною Новачок.
Путін сподівався, що, кинувши свого заклятого ворога за ґрати, він зможе змусити його замовкнути, але Навальний як і раніше здатний формувати політичний порядок денний для опозиції і завдавати серйозних ударів. Наприклад, використавши свою останню появу в апеляційному суді, щоб висміяти «голого злодійкуватого короля», котрий сидить у Кремлі. У Санкт-Петербурзі, де цьогоріч особливо жорстоко придушували вуличні протести, образ Навального став ключовим мотивом вуличного мистецтва, на превелике роздратування муніципальної влади.
Ще одним питанням, через яке Путіну необхідно було взяти паузу, є криза у відносинах з Україною, які він довів до межі повномасштабної війни, розраховуючи використовувати тріщини в західній єдності. Натомість він зіткнувся з жорстким опором і вважав доречним відступити після телефонного дзвінка Байдена. Український президент Володимир Зеленський добре проявив себе під цим тиском і зумів відновити підтримку в Європі, продемонструвавши готовність зустрітися з Путіним і обговорити ситуацію на Донбасі, яку Кремль відмовляється визнати центральною проблемою в двосторонніх відносинах. Зеленський прагне вирватися з пастки Мінських угод, нав’язаних Україні на початку 2015 року в відчайдушний момент. Вони не можуть бути реалізовані, але залишаються єдиною основою для міжнародного управління ледь замаскованою російською агресією.
Напруженість навколо України збіглася з іншою кризою — у відносинах Росії з Європою, з якою Путін погано впорався і не може поставити на паузу. Розслідування смертоносного вибуху на чеському складі боєприпасів у Врбетіце в жовтні 2014 року надало вагомі докази причетності російської військової розвідки (ГРУ), тому Прага мусила вжити заходів проти центру спецслужб, створеного в місцевому посольстві Росії. Москва відповіла звичайним зарозумілим запереченням і висланням чеських дипломатів, але Прага відмовилася прийняти цю «взаємність» і ще більше поглибила цей розрив. Розслідування виявило пов’язані російські теракти в Болгарії, якій також довелося проявити рішучість. Москва вирішила покарати за ці помірні жести європейської солідарності й оголосила санкції проти восьми офіційних осіб Європейського союзу. Багатьом це здалося вже занадто: всі топ-бюрократи ЄС висловили обурення неприйнятним демаршем Росії, і тепер Москва повинна готуватися до нового посилення санкцій з європейського боку.
Розпочинаючи цю сварку, Кремль розраховував на байдужість Вашингтона, очікуючи, що Білий дім буде переважно зайнятий підготовкою до успішного саміту Байден-Путін у майбутні тижні. Натомість державний секретар США Ентоні Блінкен категорично засудив російський «чорний список» посадовців ЄС. Заявою Блінкена можна було б знехтувати як простою риторикою, але його запланований візит до Києва для обговорення підтримки США реформ в Україні викликає серйозну занепокоєність у Москві. Загроза війни зараз є головним інструментом зовнішньої політики Росії, проте ефективність такого грубого тиску залежить від прихильності США європейській безпеці, що буде неодноразово і ретельно перевірятися.
Мобілізація ресурсів для створення такої переконливої військової загрози через свою примху є дорогим заходом, тому Росії потрібна пауза після квітневих старань, що дозволяє Путіну підрахувати свої досягнення і невдачі. Для європейських політиків і прибічників взаємодії, очевидно, що Росія втратила престиж і вплив, тому вони сподіваються, що Москву вдасться відмовити від нових спроб залякати і шантажувати своїх сусідів. Однак розрахунок Путіна дещо інший. Ослаблення напруженості неминуче призводить до того, що Росія опиняється на периферії світових справ і підриває репресивну динаміку його режиму. Його вдасться відмовити від подальшого тиску на Україну і «гібридних» нападів на європейських сусідів не більше, ніж стримувати хижі апетити своїх силовиків. Війна — це не природна стихія Путіна, але створення проблем — його єдиний хитрий маневр для Європи.
ПерекладНВ
нагадаємо, що
