Співачка і письменниця Ірена Карпа, яка виросла в прикарпатському Яремче, від початку війни в Києві була вже тричі.
Під час розмови з читачами у Варшаві, в місцевому Українському домі, авторка сама проводить аналогію між оповіддю у своєму новому романі та тим аб’юзом, із яким упродовж століть стикалася Україна у своїх стосунках із Росією, пише Правда.іф з посиланням на BBC Україна.
“Це культура ґвалтівників і крадіїв”
Чи тягне ця війна автоматичне скасування російської культури? І чи підтримує кенселінг особисто Ірена?
“Всіма руками за,- каже вона, – але я розумію що тут нам треба бути достатньо хитрими і дипломатичними. Нам зрозуміло, чому ми хочемо її [російську культуру] кенсельнути. Це культура ґвалтівників і крадіїв, і жодним Толстоєвським це не припудриш.
Але назовні треба казати, що ми не виступаємо за кенселінг, а виступаємо за культурний карантин. Цивілізований світ зараз треба огородити від усього російського. Ми виступаємо за те, щоби російську культуру поставили на паузу – до кінця війни, до виплати репарацій, до звільнення військових полонених, до повернення депортованих людей, до того, як будуть оголошені вироки за воєнні злочини. От тоді ми й поговоримо про культуру, от тоді я перша піду сяду за стіл з російськими письменниками і письменницями, і ми будемо вирішувати, “что же делать?”
Голос Ірени міняється на пів слові. Вона вирішила замінити слово “ми” на “вони”.
“Вони [російські автори] будуть вирішувати, як це все могло статися і чому вони в своїй країні настільки імпотентні, що не можуть повести за собою людську думку.
Вони завжди будуть у меншості – оце також основна різниця між українською інтелігенцією, за якою повстають маси і йдуть здобувати свою свободу, і російською, яка сидить, журиться “шо дєлать?” – мятєжна російська душа, ах, їх знову репресували!
В нас люди значно більш злагоджені – народ звичайний – робочий, простий, селяни – і його поети-письменники, і його музиканти – тобто наскільки в нас ми всі разом, настільки вони – оце от ми, а оце от наш народ”.
“Після Бучі не може бути жодного сентименту до російської великої культури”
Ми говоримо про скасування російської культури на тлі редагування шкільних програм для українських учнів. А також масової здачі в макулатуру книг будь-якого російського авторства.
Ірена каже, що і сама істотно почистила останній особистий бастіон в Україні – пройшлася перед бабусиним переїздом її бібліотекою:
“Всьо, що було російське, я просто здала. Не пам’ятаю, чи там був Булгаков, але точно всі Толсті, Достоєвські. Я не думаю, що моїм дітям аж так без цього не прожити, чесно кажучи. Стільки є хорошої світової літератури без оцього от заламування рук, їзди за 100 вєрстов по болотах, якийсь вєчний мрак, як там всі померли. У нас мрачняка, вибачте, і в українській літературі вистачає, і оцьої бентежної душі. Краще хай діти читають найкращі зразки світової літератури. Є дуже багато шедеврів, але це не вивчається, тому що у нас постійно продовжувалася оця пострадянська програма з російської літератури.
Я відклала якісь українські книжки, Остапа Вишню знайшла, відклала. Не викидала переклади російські світової літератури, бо може комусь знадобиться почитати.
Але оцих всіх хлопців мені якось не шкода. Після Бучі не може бути жодного сентименту до російської великої культури”.
Та попри відсутність ніжності до авторів на північний схід від українського кордону, Карпа готова колись обговорити з дітьми, чому ж Раскольніков убив бабусю.
“Захочуть колись? Буде їхній вибір? Я не буду бити їх по руках, звичайно”.
